1.ѕон¤тт¤ пол≥тичного конфл≥кту. …ого типи ≥ функц≥њ
“ерм≥н Ђконфл≥ктї латинськоњ у буквальному переклад≥ з
латинськоњ означаЇ Ђсутичкаї. ÷е може бути сутичка протилежних погл¤д≥в, думок,
≥нтерес≥в ≥ д≥й р≥зних суб'Їкт≥вЧ народ≥в, нац≥й, держав, пол≥тичних ≥
сусп≥льних груп, рух≥в ≥ об'Їднань. онфл≥кт Ч це така стад≥¤ або форма
розвитку соц≥ального процесу, коли складаюч≥ його сторони дос¤гають стану
пол¤рност≥, моменту взаЇмосуперечен-н¤ ≥ на¤вност≥ протир≥ч. ульм≥нац≥Їю
конфл≥кту Ї криза, що характеризуЇтьс¤ крайн≥м ступенем загостренн¤ суперечностей
м≥ж соц≥альними суб'Їктами.
†ѕол≥тичний
конфл≥кт Ч один ≥з вид≥в соц≥альних конфл≥кт≥в, специф≥ка ¤кого визначаЇтьс¤
особливост¤ми розвитку пол≥тичноњ д≥йсност≥. ” його основ≥ знаходитьс¤ боротьба
учасник≥в пол≥тичного процесу за вплив у систем≥ пол≥тичних в≥дносин, за доступ
до прийн¤тт¤ пол≥тичних р≥шень, розпор¤дженн¤ ресурсами, за те, що складаЇ
влада ≥ пол≥тичне пануванн¤.
†” пол≥тичн≥й
л≥тератур≥ ≥снують р≥зн≥ точки зору на проблему джерел, природи ≥ причин
виникненн¤ пол≥тичних конфл≥кт≥в. ѕредставники першоњ точки зору ( . ћаркс, –.
ƒарендорф, ћ. ƒюверже та ≥н.) вважали, що джерелом пол≥тичних конфл≥кт≥в Ї
≥снуюча в сусп≥льств≥ система економ≥чних, пол≥тичних, соц≥альних ≥ духовних
в≥дношень, у ¤к≥й суб'Їкти пол≥тики займають р≥зне об'Їктивне становище.
≤нтегративним показником цього становища Ї пол≥тичний статус суб'Їкта, що
характеризуЇтьс¤ його доступом до державноњ влади, пол≥тичними, матер≥альними ≥
духовними ц≥нност¤м, його пол≥тичним авторитетом, престижем, ≥м≥джем ≥ т. ≥н.
ѕол≥тичний конфл≥кт складаЇтьс¤ з таких компонент≥в.
1) учасники, сторони;
†2) характер
конфл≥кту;
3) просторово-часов≥ параметри;
4) етапи та ≥нтенсивн≥сть; 4) насл≥дки та результати.
ожн≥й пол≥тичн≥й систем≥ властива сво¤ ≥Їрарх≥чна
структура пол≥тичних статус≥в: одн≥ панують Ч ≥нш≥ п≥дкор¤ютьс¤, одн≥ приймають
пол≥тичн≥ р≥шенн¤ Ч ≥нш≥ н≥, одн≥ користуютьс¤ дов≥рою з боку п≥длеглих Ч ≥нш≥
њњ не мають. —туп≥нь нер≥вност≥ цих пол≥тичних статус≥в визначаЇ масштаби ≥ глибину
пол≥тичних конфл≥кт≥в у будь-¤кому сусп≥льств≥. “аким чином, пол≥тичн≥
конфл≥кти в≥дбивають об'Їктивн≥ протир≥чч¤, ¤к≥ ≥снують у сусп≥льств≥, що
ви¤вл¤Їтьс¤ в розб≥жност≥ статус≥в суб'Їкт≥в пол≥тики, њхн≥х рольових
призначень ≥ функц≥й, ≥нтерес≥в ≥ потреб у влад≥, можливостей у вибор≥ засоб≥в,
форм ≥ метод≥в веденн¤ пол≥тичноњ боротьби.
ƒруга точка зору на природу пол≥тичних конфл≥кт≥в
представлена теор≥Їю людських потреб, що виникла на «аход≥ останн≥ роки (ƒж.
Ѕертон, . Ћедерер, ƒж. ƒе-в≥с, –. ≤нглхарт, ƒ. ≤стон, ќ. Ќадлер та ≥н.). ÷¤
концепц≥¤ стверджуЇ, що конфл≥кти виникають внасл≥док обмеженн¤ або неповного
задоволенн¤ потреб, ¤к≥ визначають сутн≥сть людськоњ особистост≥. ѕрихильники
ц≥Їњ позиц≥њ в≥днос¤ть до основних джерел конфл≥кт≥в р≥зн≥ соц≥альн≥ ц≥нност≥:
≤стон Ч влада, матер≥альн≥ блага ≥ соц≥альний престиж; ≤нглхарт Ч безпека,
сусп≥льне визнанн¤, моральне самовдосконаленн¤; Ќадлер Ч трансценденц≥ю
(внутр≥шнЇ саморозкритт¤), економ≥чне зростанн¤, усп≥х тощо.
” будь-¤кому сусп≥льств≥ влада, матер≥альн≥ ≥ духовн≥
блага Ч це завжди в≥дсутн≥ ц≥нност≥, до волод≥нн¤ котрими ц≥лком природно
прагнуть ≥ндив≥ди, р≥зн≥ пол≥тичн≥ та соц≥альн≥ сили. њхн¤ сутичка з приводу
цих в≥дсутн≥х ц≥нностей законом≥рно породжуЇ конфл≥кти. ќтже, основним джерелом
пол≥тичних конфл≥кт≥в Ї нестача де¤ких ц≥нностей у сусп≥льств≥ ≥ внасл≥док
цього неадекватне задоволенн¤ ун≥версальних людських потреб.
“рет¤ точка зору на джерело, природу ≥ причини виникненн¤
пол≥тичних конфл≥кт≥в Ч соц≥ально-психолог≥чна, засновником ¤коњ вважаЇтьс¤ 3.
‘рейд. ¬≥н створив теор≥ю психолог≥чних фрустрац≥й (в≥д лат. frustratio Ч
обман, розчаруванн¤), що зробило значний вплив на становленн¤ сучасноњ теор≥њ
конфл≥ктолог≥њ. ‘рейд показав, що у формуванн≥ особистост≥ визначальну роль
в≥д≥граЇ пер≥од њњ ранньоњ соц≥ал≥зац≥њ; це робить пом≥тний вплив на вс≥
наступн≥ в≥дносини њњ в сусп≥льств≥, в тому числ≥ ≥ на њњ ставленн¤ до влади.
—права в тому, що сформований у процес≥ соц≥ал≥зац≥њ
високий стандарт життЇвих ц≥нностей ≥ндив≥да часом буваЇ недос¤жним у реальному
житт≥. ≤ндив≥д ≥нод≥ ви¤вл¤Їтьс¤ не в змоз≥ самост≥йно забезпечити його повною
м≥рою. “од≥ в≥н впадаЇ в стан фрустрац≥й, що характеризуЇтьс¤ неузгоджен≥стю
його бажань, потреб ≥з реальними можливост¤ми њх задоволенн¤. онфл≥кти Ч
соц≥альн≥ ≥ пол≥тичн≥ Ч в такому випадку стають неминучими. ƒл¤ того, щоб
доросл≥й людин≥ безбол≥сно ≥нтегруватис¤ в сусп≥льство, вв≥йти в самост≥йне
житт¤ необх≥дно навчитис¤ рахуватис¤ з реальн≥стю, пор≥внювати своњ потреби з
власними можливост¤ми њх задоволенн¤.
ѕ≥зн≥ше ‘рейд доповнив фрустрац≥йну теор≥ю положенн¤м про
те, що основною причиною будь-¤ких конфл≥кт≥в Ї ≥нстинктивне бажанн¤ одного
≥ндив≥да панувати над ≥ншим. ¬≥дносини пануванн¤ ≥ п≥дпор¤дкуванн¤, насильство
одних людей над ≥ншими Ч це головне сусп≥льне протир≥чч¤, що породжуЇ
конфл≥кти. ¬они супровод¤тьс¤ агресивн≥стю, примусом ≥ ф≥зичним насильством.
“аким чином, джерело конфл≥кт≥в знаходитьс¤ у фрустрац≥йному
соц≥ально-психолог≥чному стан≥ ≥ндив≥д≥в, що з р≥зним ступенем гостроти та
≥нтенсивност≥ ви¤вл¤Їтьс¤ в ус≥х сферах громадського житт¤.
ѕричини виникненн¤ конкретних пол≥тичних конфл≥кт≥в
можуть бути р≥зн≥ Ч економ≥чн≥, пол≥тичн≥, ≥деолог≥чн≥, соц≥ально-психолог≥чн≥,
рел≥г≥йн≥ та ≥н. як правило, в основ≥ будь-¤кого великого пол≥тичного конфл≥кту
лежить багато причин ¤к об'Їктивного, так ≥ суб'Їктивного пор¤дку. ¬ одних
випадках на перший план виход¤ть соц≥ально-економ≥чн≥ причини, в ≥ншихЧ
≥деолог≥чн≥ розходженн¤ пол≥тичних сил, що протисто¤ть одна одн≥й щодо базових
ц≥нностей ≥ пол≥тичних, ≥деал≥в сусп≥льства, оц≥нок ≥сторичних ≥ актуальних
пол≥тичних под≥й. ќдн≥Їю з причин по¤ви пол≥тичних конфл≥кт≥в можуть бути
процеси активноњ само≥дентиф≥кац≥њ громад¤н, усв≥домленн¤ ними своЇњ
приналежност≥ до певних етн≥чних, рел≥г≥йних та ≥нших сп≥льнот.
ќстанн≥ причини найб≥льш ч≥тко ви¤вл¤ютьс¤ в тих крањнах,
де зд≥йснюЇтьс¤ перех≥д в≥д тотал≥тарних до демократичних режим≥в, закладаютьс¤
основи, по сут≥, нового пол≥тичного устрою сусп≥льства. ” цих умовах неминуче
з≥штовхуютьс¤ протилежн≥ думки про шл¤хи реформуванн¤ економ≥ки, державност≥,
пол≥тичноњ системи, про ≥деал пол≥тичного устрою сусп≥льства. «м≥ст ≥ способи
вир≥шенн¤ пол≥тичних конфл≥кт≥в, у даному випадку, багато в чому залежать в≥д
того, ¤ких ≥дейно-пол≥тичних позиц≥й дотримуЇтьс¤ правл¤ча пол≥тична ел≥та. ј
також в≥д функц≥й пол≥тичних конфл≥кт≥в.
—л≥д окремо розгл¤нути основн≥ теоретичн≥ джерела
сучасних концепц≥й соц≥ального конфл≥кту.
” стародавн≥х м≥фах та рел≥г≥йних переказах, ≥де¤х ≥
висловлюванн¤х ф≥лософ≥в, ≥сторик≥в та письменник≥в минулих рок≥в м≥ст¤тьс¤
глибок≥ думки ≥ зауваги про причини найр≥зноман≥тн≥ших конфл≥кт≥в та шл¤хи
доланн¤ њх. ѕерш≥ спроби рац≥онально осмислити природу соц≥ального конфл≥кту
належать давньогрецьким ф≥лософам. ¬≥домий античний ф≥лософ √еракл≥т прагнув
пов'¤зати своњ м≥ркуванн¤ про в≥йни ≥ соц≥альн≥ конфл≥кти ≥з загальною системою
погл¤д≥в на природу ¬сесв≥ту. —оц≥альн≥ конфл≥кти тут показан≥ в нов≥й ¤кост≥ Ч
¤к атрибут сусп≥льного житт¤, неодм≥нна ≥ важлива умова сусп≥льного розвитку.
≤дењ √еракл≥та под≥л¤в ф≥лософ ≈п≥кур, ¤кий, вбачаючи негативн≥ насл≥дки воЇн,
в≥дстоював думку про безконфл≥ктний стан сусп≥льства майбутнього.
’ристи¤нська ф≥лософ≥¤, зокрема лимента ќригена,
частково “ертулл≥ана, в початковий пер≥од свого розвитку доводила переваги
миру, злагоди ≥ братерства м≥ж людьми. јврел≥й јвгустин, а згодом ‘ома
јкв≥нський обірунтовують концепц≥ю Ђсв¤щенноњ в≥йниї на захист церкви ≥ в≥ри. «
р≥зким осудом соц≥альних з≥ткнень, конфл≥кт≥в виступають “. ћор, ≈.
–оттердамський, ‘. –абле.
¬ин¤тково ірунтовними були висловлюванн¤ про природу
соц≥ального конфл≥кту англ≥йського ф≥лософа ‘. Ѕекона. ¬≥н уперше п≥ддав
теоретичному анал≥зу сукупн≥сть причин соц≥альних конфл≥кт≥в усередин≥ крањни,
докладно розгл¤нув матер≥альн≥, пол≥тичн≥ ≥ психолог≥чн≥ умови соц≥альних безпор¤дк≥в,
а також можлив≥ способи доланн¤ њх. ¬≥н зазначав, що Ђосновною причиною
виникненн¤ соц≥альних безпор¤дк≥в Ї злиденне матер≥альне становище народуї.
Ѕекон звертаЇ увагу на конкретн≥ засоби запоб≥ганн¤ конфл≥ктам, справедливо
зазначаючи, що з л≥кв≥дац≥Їю причин, ¤к≥ породжують конфл≥кти, можна дос¤гти
стаб≥льност≥ й злагоди в сусп≥льств≥.
« в≥дкритою критикою збройних конфл≥кт≥в, з осудом
завоювань ≥ насилл¤ виступали англ≥йськ≥ демократи ≥ французьк≥ просв≥тники
XVIII ст. ƒ. ѕр≥стл≥, Ў. ћонтеск'Ї, ƒ. ƒ≥дро, ∆.-∆. –уссо ≥ ¬ольтер. «бройн≥
конфл≥кти м≥ж народами вони розгл¤дали ¤к пережиток Ђварварськоњ епохиї ≥
вважали, що л≥кв≥дац≥¤ феодальних в≥дносин приведе до Ђв≥чного мируї.
ѕредставник н≥мецького просв≥тництва ј. јйнз≥дель
висловлював над≥ю, що розширенн¤ ф≥зичного п≥знанн¤ врешт≥-решт приведе до
л≥кв≥дац≥њ воЇн. ≤ в≥н маЇ своњх посл≥довник≥в, ¤к≥ вважають, що вин¤тково
згубне за насл≥дками застосуванн¤ ¤дерноњ зброњ стримуЇ людство в≥д воЇн ≥
збройних конфл≥кт≥в.
ѕокладав над≥њ на б≥льший розум людства в майбутньому ≥
–. ќвен (ќуен), ¤кий вважав, що сусп≥льство на ц≥й основ≥ може знайти стан
соц≥ального спокою, пор¤дку ≥ Їдност≥.
ƒл¤ класика н≥мецькоњ ф≥лософ≥њ ≤. анта характерним Ї
визнанн¤ певноњ позитивноњ рол≥ конфл≥кт≥в у сп≥льн≥й ≥сторичн≥й дол≥ людського
роду. ѕод≥бний п≥дх≥д до оц≥нюванн¤ соц≥альних конфл≥кт≥в, до в≥йн знаходимо ≥
в √егел¤. ¬≥н зазначав, що Ђв≥йни збер≥гають моральне здоров'¤ народ≥вї.
—воЇ ставленн¤ до розум≥нн¤ сут≥ пол≥тичних конфл≥кт≥в
висловлювали англ≥йський економ≥ст “. ћальтус, англ≥йський б≥олог „. ƒарв≥н,
англ≥йський ф≥лософ, засновник позитив≥зму √. —пенсер, що було в≥дбитт¤м њхн≥х
наукових теор≥й.
ћарксистська теор≥¤ соц≥ального розвитку визнаЇ соц≥альн≥
конфл≥кти, кол≥з≥њ й антагон≥зми ¤к можлив≥, а в умовах гостроњ боротьби Ч ¤к
неминуч≥ ¤вища сусп≥льного житт¤.
ѕроблема конфл≥кту завжди привертала до себе увагу вчених
р≥зних галузей наук. Ѕеручи до уваги теоретичн≥ джерела сучасних концепц≥й
соц≥ального конфл≥кту ≥ доробок сучасних конфл≥ктолог≥в, можна д≥йти висновку,
що соц≥альний конфл≥ктЧ це ¤вний або прихований стан протиборства ≥нтерес≥в,
ц≥лей ≥ тенденц≥й розвитку соц≥альних суб'Їкт≥в, ¤к≥ об'Їктивно розход¤тьс¤, це
Ч пр¤ме або непр¤ме з≥ткненн¤ соц≥альних сил на грунт≥ протид≥њ ≥снуючому
сусп≥льному пор¤дку, особлива форма ≥сторичного руху до новоњ соц≥альноњ
Їдност≥.
ѕол≥тичний конфл≥кт Ч це таке з≥ткненн¤ протилежних сил ≥
погл¤д≥в, ¤ке зумовлене взаЇмод≥Їю пол≥тичних ≥нтерес≥в ≥ ц≥лей. —уб'Їктами цих
≥нтерес≥в Ї держави, класи, страти, соц≥альн≥ групи, етноси, пол≥тичн≥ парт≥њ
та рухи, а також окрем≥ особи. ѕон¤тт¤ Ђпол≥тичний конфл≥ктї включаЇ в себе
взаЇмну боротьбу ц≥лих сусп≥льств, сусп≥льно-економ≥чних формац≥й.
онфл≥кти розр≥зн¤ютьс¤ за р≥внем ≥ за суб'Їктами. ќдним
з р≥зновид≥в пол≥тичних конфл≥кт≥в можна вважати взаЇмов≥дносини, що
про¤вл¤ютьс¤ в протисто¤нн≥ пол≥тичних ≥нтерес≥в. ќск≥льки ≥нтереси суб'Їкт≥в
пол≥тики мають певну структуру, то з≥ткненн¤ њх, протисто¤нн¤ може мати ширший
чи вужчий спектр. ¬≥дпов≥дно до цього, конфл≥кти бувають ¤к загальн≥, широк≥ за
позиц≥¤ми конфронтац≥њ, комплексн≥ так ≥ вузьк≥ ¤к компоненти перших. ѕри цьому
взаЇмод≥¤ вузьких конфл≥кт≥в визначаЇ характер ≥ пров≥дну тенденц≥ю загальних
конфл≥кт≥в.
ѕроблема типолог≥њ пол≥тичних конфл≥кт≥в маЇ важливе не
т≥льки теоретичне, а й практичне значенн¤. ƒл¤ того щоб вчасно ≥ ц≥леспр¤мовано
впливати на той чи ≥нший конфл≥кт, важливо точно визначити його тип. ¬≥д цього
багато в чому залежать способи ≥ методи вир≥шенн¤ пол≥тичних конфл≥кт≥в, темпи
≥ спр¤мован≥сть њхнього розвитку.
” сучасн≥й пол≥тичн≥й л≥тератур≥ ≥снують р≥зн≥ типолог≥њ
пол≥тичних конфл≥кт≥в, що в≥дображають складн≥сть ≥ багатогранн≥сть пол≥тичноњ
д≥йсност≥. –озгл¤немо де¤к≥ з них. « погл¤ду масштаб≥в ≥ р≥вн≥в про¤ву
пол≥тичних конфл≥кт≥в, розр≥зн¤ють зовн≥шньопол≥тичн≥ (м≥ждержавн≥) ≥
внутр≥шньодержавн≥ конфл≥кти.
«овн≥шньопол≥тичн≥ конфл≥кти Ч це конфл≥кти м≥ж двома або
к≥лькома державами за сфери впливу ≥ пануванн¤ на св≥тов≥й арен≥. ¬они можуть
виникнути внасл≥док розб≥жност≥ територ≥альних, економ≥чних, в≥йськових та
≥нших ≥нтерес≥в м≥ж державами.
¬нутр≥шньодержавн≥ конфл≥кти можуть виникнути м≥ж
пол≥тичною ел≥тою ≥ масами. ÷е в≥дбуваЇтьс¤ тод≥, коли правл¤ча ел≥та не
виражаЇ кор≥нних ≥нтерес≥в б≥льшост≥, знаходитьс¤ на служб≥ ≥нтерес≥в меншост≥.
“од≥ пол≥тичну ел≥ту маси вважають антинародною хунтою.
” найзагальн≥шому вигл¤д≥ конфл≥кти можна под≥лити на
внутр≥шньопол≥тичн≥ та зовн≥шньопол≥тичн≥. ƒо перших належать м≥жкласов≥,
м≥жетн≥чн≥ та м≥жконфес≥йн≥. ќск≥льки пол≥тичне житт¤ в≥дбуваЇтьс¤ в умовах
багатопарт≥йност≥, то можлив≥ й реально досить часто трапл¤ютьс¤ м≥жпарт≥йн≥
конфл≥кти, конфл≥кти м≥ж парт≥йними л≥дерами, а також м≥ж г≥лками влади та
њхн≥ми л≥дерами. ќстанн≥й вид конфл≥кт≥в у переважн≥й б≥льшост≥ випадк≥в
призводить до пол≥тичноњ кризи, дестаб≥л≥зац≥њ в сусп≥льств≥, загостренн¤
протисто¤нь, невпевненост≥ мас населенн¤ ≥ недов≥ри до вс≥х г≥лок влади. ÷ей
вид конфл≥кт≥в Ч це боротьба за пров≥дн≥ посади в пол≥тичн≥й систем≥, а також
за завоюванн¤ позиц≥й у важливих соц≥ально-пол≥тичних питанн¤х. Ќайчаст≥ше в≥н
про¤вл¤Їтьс¤ в перех≥дний пер≥од розвитку сусп≥льства ≥ посилюЇтьс¤, коли до
ц≥Їњ боротьби залучаютьс¤ засоби масовоњ ≥нформац≥њ.
ќсобливе м≥сце серед вид≥в внутр≥шньопол≥тичних
конфл≥кт≥в належить, класов≥й боротьб≥ Ч м≥жкласовим конфл≥ктам. ласова
боротьба Ч це боротьба м≥ж класами, ≥нтересами, ≥нтереси ¤ких не зб≥гаютьс¤ або
суперечать одн≥ одним. Ќин≥ по-р≥зному оц≥нюють м≥сце ≥ роль класовоњ боротьби
в розвитку сусп≥льства. јле ≥стор≥¤, весь х≥д розвитку людського сусп≥льства беззаперечно
довод¤ть на¤вн≥сть такоњ боротьби, таких конфл≥кт≥в, ¤к≥ в≥д≥гравали ≥
в≥д≥грають в≥дпов≥дну роль у прогресивному розвитку сусп≥льства. ≤стор≥¤ знаЇ
р≥зн≥ форми класовоњ боротьби. ќсобливе м≥сце в м≥жкласових
внутр≥шньопол≥тичних конфл≥ктах належить таким њх видам: повстанн¤, пол≥тичний
страйк, путч, громад¤нська непокора, заколот, змова, переворот.
ѕовстанн¤ Ч масовий в≥дкритий збройний виступ певного
класу або соц≥альноњ групи проти ≥снуючоњ влади, пан≥вних клас≥в ≥ груп,
нац≥онального й рел≥г≥йного гнобленн¤. Ќайгостр≥ша форма його Ч збройне
повстанн¤. ѕовстанн¤ характеризуЇтьс¤ тим, що пан≥вн≥ класи не в≥ддають владу
без опору, вдаютьс¤ до насильства. «бройним повстанн¤м часто починаЇтьс¤
революц≥¤ (вз¤тт¤ Ѕастил≥њ, жовтневий переворот у ѕетроград≥). «бройне
повстанн¤ може бути правом≥рним лише тод≥, коли немаЇ н≥¤коњ можливост≥
завоювати владу мирним шл¤хом.
ѕутч Ч специф≥чна форма збройноњ боротьби за владу, ¤ка
спираЇтьс¤ на в≥йськових, на частину арм≥њ, що виступають безпосередн≥м
≥нструментом захопленн¤ влади або засобом психолог≥чного тиску на ур¤д, на
п≥дтримку вимог його повноњ в≥дставки ≥ переданн¤ влади в≥йськовим. «а
механ≥змами захопленн¤ влади путч≥ близьк≥ до палацових переворот≥в. ƒл¤ них
характерн≥ тенденц≥њ до утвердженн¤ тотал≥тарних форм правл≥нн¤, створенн¤
горизонтальних ≥ вертикальних воЇн≥зованих структур управл≥нн¤ дл¤ контролю за
ситуац≥Їю в крањн≥ ≥ дл¤ боротьби з ≥накодумц¤ми. ќск≥льки путчисти не мають
широкоњ п≥дтримки в масах, вони використовують репресивн≥ заходи. ’арактерним
дл¤ них Ї намаганн¤ поставити арм≥ю у прив≥лейоване становище в сусп≥льств≥ й
забезпечити тим самим њњ ло¤льн≥сть до новоњ влади.
Ќа в≥дм≥ну в≥д заколоту, путч не може перерости в масове
збройне повстанн¤ проти староњ влади. ѕутчем може бути ≥ спроба перевороту.
«аколот Ч збройний виступ ворожих державн≥й влад≥ сил,
спр¤мований на захопленн¤ влади, зм≥ну форми правл≥нн¤ або в≥докремленн¤
частини територ≥њ. «аколот маЇ ширшу соц≥альну базу, н≥ж путч, проте за р≥внем
розмаху ≥ залученн¤ мас в≥н не дос¤гаЇ значенн¤ збройного повстанн¤, хоч в
умовах всеб≥чноњ кризи сусп≥льства може перерости в нього. «аколот може мати ¤к
прогресивну, так ≥ консервативну спр¤мован≥сть.
ƒо насильницькоњ форми зм≥ни державноњ влади в≥днос¤ть ≥
переворот, унасл≥док ¤кого пол≥тичне управл≥нн¤ крањною переходить до рук
представник≥в арм≥њ. ’арактер перевороту, його пол≥тична спр¤мован≥сть залежать
в≥д того, ¤к≥ сили Ч прогресивн≥ чи реакц≥йн≥ Ч ≥ з ¤кою метою зд≥йснюють його,
≥нтереси ¤кого класу вони в≥дстоюють.
ƒо внутр≥шньопол≥тичних конфл≥кт≥в належить ≥ змова, п≥д
¤кою розум≥ють таЇмну угоду вузького кола ос≥б про збройний виступ з метою
посилити або повалити владу, п≥д≥рвати ≥снуючий лад. «мова в≥йськових переважно
чинитьс¤ реакц≥йними соц≥альними прошарками, ¤к≥ не можуть розраховувати на
п≥дтримку народних мас. ƒемократичне сусп≥льство виключаЇ змову ¤к форму
боротьби за владу.
ƒл¤ демократичного сусп≥льства прийн¤тн≥шою Ї така форма
конфл≥кту, ¤к громад¤нська непокора, ¤ка може про¤вл¤тись у р≥зноман≥тних
формах: ненасильницький виступ ¤коњсь соц≥альноњ групи чи парт≥њ проти
сусп≥льно-пол≥тичного пор¤дку, проти ≥снуючих соц≥альних норм (правових,
морально-етичних правил людського сп≥вжитт¤). √ромад¤нська непокора
про¤вл¤Їтьс¤ м≥тингами, демонстрац≥¤ми, пол≥тичними страйками, а також
протисто¤нн¤м ур¤дов≥.
ѕол≥тичний страйкЧ найвища форма страйкового руху. ¬≥н
про¤вл¤Їтьс¤ в колективн≥й в≥дмов≥ страйкар≥в продовжувати роботу аж до
задоволенн¤ њхн≥х пол≥тичних вимог. ѕол≥тичний страйк може супроводитис¤
демонстрац≥¤ми, сутичками з ур¤довими в≥йськами, з пол≥ц≥Їю чи м≥л≥ц≥Їю.
ѕол≥тичн≥ страйки бувають локальними ≥ загальними (охоплюють одну або б≥льше
галузей економ≥ки), нац≥ональними (у масштабах ус≥Їњ крањни) ≥ м≥жнародними.
ƒругу велику групу конфл≥кт≥в становл¤ть зовн≥шньопол≥тичн≥
{м≥жнародн≥) конфл≥кти. «алежно в≥д сутност≥, зм≥сту ≥ форми конфл≥кту, мети
його учасник≥в, застосовуваних засоб≥в, вт¤гуванн¤ ≥нших або вих≥д д≥ючих
учасник≥в, ≥ндив≥дуального переб≥гу ≥ сп≥льних м≥жнародних умов розвитку
конфл≥кт може проходити р≥зн≥ фази. ‘ази конфл≥кту здатн≥ спресовуватись у
час≥, зливатись або розпадатис¤ на др≥бн≥ш≥.
ѕершою фазою м≥жнародного конфл≥кту Ї економ≥чне,
≥деолог≥чне, м≥жнародно-правове або т≥льки дипломатичне ставленн¤ стор≥н до
певноњ суперечност≥ чи групи суперечностей, ¤к≥ виражен≥ в конфл≥ктн≥й форм≥.
ƒругою фазою конфл≥кту Ї визначенн¤ своњх ≥нтерес≥в,
ц≥лей, стратег≥њ та форм боротьби за вир≥шенн¤ об'Їктивних чи суб'Їктивних
суперечностей з урахуванн¤м свого потенц≥алу ≥ можливостей застосуванн¤ мирних
чи немирних засоб≥в, використанн¤ союзник≥в, оц≥нка загальноњ внутр≥шньоњ ≥
м≥жнародноњ ситуац≥њ.
“рет¤ фаза пов'¤зана ≥з вт¤гуванн¤м у конфл≥кт у т≥й чи
т≥й форм≥ ≥нших держав.
„етверта фаза Ч наростанн¤ боротьби до найвищого
пол≥тичного р≥вн¤ Ч м≥жнародноњ пол≥тичноњ кризи, ¤ка охоплюЇ не т≥льки
держави, що конфл≥ктують, а й ц≥л≥ рег≥они. Ќа ц≥й фаз≥ вже можливий перех≥д до
практичного застосуванн¤ в≥йськовоњ сили.
ѕ'¤та фаза Ч м≥жнародний збройний конфл≥кт, завершенн¤м
¤кого Ї перемога одн≥Їњ ≥з стор≥н або переговори.
” сучасн≥й зах≥дн≥й пол≥толог≥њ методолог≥чною основою
вивченн¤ м≥жнародних конфл≥кт≥в (з'¤суванн¤ сут≥, зм≥сту) Ї загальна теор≥¤
конфл≥кт≥в Ѕоулд≥нга. ќстанн≥м часом Ђзагальну теор≥ю конфл≥ктуї досить
енерг≥йно опрацьовують у р≥зних модиф≥кац≥¤х соц≥ологи, соц≥альн≥ психологи,
пол≥тологи, ≥сторики, м≥жнародники та ≥н.
÷¤ теор≥¤ претендуЇ на створенн¤ ун≥версальноњ
методолог≥њ досл≥дженн¤, що однаковою м≥рою застосовуЇтьс¤ ¤к до конфл≥кту м≥ж
двома ≥ндив≥дами, ¤к≥ випадково чи не випадково зустр≥лис¤ на вулиц≥, до
конфл≥кт≥в у с≥м'њ чи в груп≥, м≥ж п≥дприЇмц¤ми одн≥Їњ чи р≥зних галузей
виробництва, так ≥ до вс≥х тип≥в м≥жнародних конфл≥кт≥в, незалежно в≥д њхньоњ
конкретно-≥сторичноњ, соц≥ально-пол≥тичноњ природи ≥ зм≥сту, в≥д ситуац≥њ у
св≥т≥.
†Ђ«агальну теор≥ю
конфл≥ктуї довгий час не сприймали пол≥тологи ≥ вчен≥ б≥льшост≥ крањн колишньоњ
соц≥ал≥стичноњ системи, в тому числ≥ й в≥тчизн¤н≥ вчен≥. ¬они виходили з того,
що Ђзагальна теор≥¤ конфл≥ктуї не враховуЇ системи, структури ≥ процесу м≥жнародних
в≥дносин, у рамках ¤ких виник конфл≥кт, в≥дносин, притаманних ц≥й систем≥
законом≥рностей ≥ тенденц≥й розвитку, сп≥вв≥дношенн¤ сил двох
соц≥ально-економ≥чних систем. “обто було намаганн¤ по¤снювати, обірунтовувати
м≥жнародн≥ конфл≥кти з класових позиц≥й, з позиц≥й визначенн¤ зм≥сту сучасноњ
епохи, що розкривалась у матер≥алах ≥ документах св≥тового комун≥стичного руху.
Ќин≥шн¤ переор≥Їнтац≥¤ на Ђзагальну теор≥ю конфл≥ктуї даЇ змогу п≥д≥йти до
анал≥зу м≥жнародних конфл≥кт≥в об'Їктивн≥ше, науково, ун≥версально. —аме
ун≥версальн≥сть ц≥Їњ теор≥њ робить њњ життЇвою, методолог≥чною основою
досл≥дженн¤ м≥жнародного конфл≥кту.
≤нколи м≥жнародний (зовн≥шньопол≥тичний) конфл≥кт
розгл¤даЇтьс¤ дуже широко. Ѕудь-¤ка суперечн≥сть на м≥жнародн≥й арен≥,
об'Їктивна чи суб'Їктивна, ≥стотна чи незначна стосовно практичного житт¤,
економ≥чна, пол≥тична, ≥деолог≥чна або ≥нш≥ видаЇтьс¤ за готовий м≥жнародний
конфл≥кт.
≈коном≥чн≥, пол≥тичн≥, ≥деолог≥чн≥, територ≥альн≥,
нац≥онально-рел≥г≥йн≥ та ≥нш≥ суперечност≥ мають безпосереднЇ в≥дношенн¤ до
м≥жнародних конфл≥кт≥в, ¤к≥ виникають. “ак≥ суперечност≥ можуть виступати ¤к
об'Їктивна основа, причина ≥ руш≥йн≥ сили конфл≥кт≥в. –еально ≥снуюч≥
суперечност≥ знаход¤ть пр¤ме чи опосередковане, адекватне чи суб'Їктив≥стськи
спотворене в≥дображенн¤ в сутност≥ ≥ в тип≥ конфл≥кту, в ≥нтересах, стратег≥њ,
тактиц≥ ≥ в засобах зд≥йсненн¤ його державами, пол≥тичними силами, у зовн≥шн≥х
умовах розвитку м≥жнародного конфл≥кту.
ќкреме м≥сце серед конфл≥кт≥в займають м≥жнац≥ональн≥
конфл≥кти. Ћанцюгова реакц≥¤ конфл≥кт≥в цього типу охопила ц≥л≥ крањни ≥ нав≥ть
рег≥они, привернувши до себе увагу св≥товоњ громадськост≥. ѕо¤снити те, що
в≥дбуваЇтьс¤, знайти шл¤хи до подоланн¤ м≥жнац≥ональноњ напруженост≥, запоб≥гти
дальш≥й ескалац≥њ ворожнеч≥ м≥ж народами, виробити механ≥зм розв'¤занн¤
конфл≥кт≥в, що виникли, Ч основне завданн¤ учених ≥ пол≥толог≥в.
ћ≥жнац≥ональн≥ конфл≥кти Ї специф≥чною формою ви¤ву
конфл≥кт≥в соц≥альних. ” њхн≥й основ≥ лежить несприйн¤тт¤ дом≥нуванн¤ одного
етносу над ≥ншим. ÷е стосуЇтьс¤ економ≥ки, влади ≥ доступу до культурних
ц≥нностей. “аке несприйн¤тт¤ про¤вл¤Їтьс¤ в р≥зних формах Ч ¤к мирних, так ≥
насильницьких.
як≥ основн≥ причини виникненн¤ м≥жнац≥ональних
конфл≥кт≥в, напруженост≥ в стосунках м≥ж людьми р≥зних нац≥ональностей? ƒо
таких причин сл≥д в≥днести: помилки в нац≥ональн≥й пол≥тиц≥, ¤к≥ було допущено
в р≥зн≥ пер≥оди житт¤ крањни; м≥грац≥¤ з ≥нших рег≥он≥в; зневажливе ставленн¤
до мови, звичањв ≥ культури людей ≥нших нац≥ональностей; пог≥ршенн¤
економ≥чного становища в крањн≥; нездатн≥сть центральноњ влади стаб≥л≥зувати
обстановку в крањн≥; нездатн≥сть м≥сцевоњ влади вир≥шувати проблеми, що виникли
в рег≥он≥; штучне роздуванн¤ р≥зними силами нац≥ональних незгод; д≥¤льн≥сть
корумпованих, злочинних елемент≥в. «начний вплив на розвиток м≥жнац≥ональних
конфл≥кт≥в мають засоби масовоњ ≥нформац≥њ. “аким чином, серед причин
нац≥ональноњ конфл≥ктност≥ на перше м≥сце виходить економ≥чний чинник Ч
пог≥ршенн¤ економ≥чного становища, на друге Ч помилки в нац≥ональн≥й пол≥тиц≥,
на третЇЧ нездатн≥сть центральноњ влади стаб≥л≥зувати ситуац≥ю в крањн≥ ≥ в
рег≥онах (пол≥тичний чинник). ”с≥ три чинники т≥сно взаЇмопов'¤зан≥.
—пираючись на причини виникненн¤ м≥жнац≥ональних
конфл≥кт≥в, оц≥нюючи стан м≥жнац≥ональних в≥дносин, можна виробити механ≥зми
запоб≥ганн¤ њм ≥ локал≥зац≥њ њх. —еред таких механ≥зм≥в локал≥зац≥њ конфл≥кт≥в
можна було б визначити ≥ створенн¤ сп≥льноњ економ≥чноњ децентрал≥зованоњ
≥нфраструктури сп≥вроб≥тництва; створенн¤ культурноњ ≥нфраструктури консенсусу
нац≥ональноњ культури товариства, фестивал≥ народноњ творчост≥ та ≥н.); це
зб≥льшенн¤ в≥дкритост≥ рег≥ону, пол≥тика розширенн¤ контакт≥в не т≥льки
економ≥чних ≥ культурних, а й ≥нших (туризм, спорт, науковий обм≥н тощо);
залученн¤ третьоњ сторони до подоланн¤ конфл≥кту. ” випадку, коли конфл≥кт
набуваЇ зат¤жного характеру ≥ сторони не можуть домовитис¤ м≥ж собою, виникаЇ
потреба в Ђтретейському суд≥ї; спец≥альн≥ заходи, що вит≥сн¤ють насилл¤ з
м≥жнац≥ональних в≥дносин, перевод¤ть конфл≥кт у мирне русло; пол≥тико-адм≥н≥стративний
механ≥зм, ¤кий передбачаЇ введенн¤ федерал≥зму ≥ рег≥ональноњ автоном≥њ;
механ≥зм надзвичайного реагуванн¤ означаЇ обов'¤зкове введенн¤ надзвичайного
стану на територ≥њ, де розвиток м≥жнац≥онального конфл≥кту набув загрозливоњ
форми.
2.ќсновн≥ методи та шл¤хи врегулюванн¤ конфл≥кт≥в
ƒоланн¤ конфл≥кт≥в Ч це, ¤к у дипломат≥њ мистецтво
можливого, коли невдач≥ по¤снюютьс¤, скор≥ше, складн≥стю ситуац≥њ, неможлив≥стю
подолати њњ, м≥ж неправильними д≥¤ми. ƒоланн¤ конфл≥кт≥в Ч це мистецтво й
наука. –озв'¤зуванн¤ конфл≥кту може йти р≥зними шл¤хами, залежно в≥д масштаб≥в,
складу учасник≥в, глибини його розвитку, доктрин. онфл≥ктолог≥¤ виробила р¤д
метод≥в доланн¤ конфл≥кт≥в, ¤к≥ довели свою д≥Їв≥сть на практиц≥. ќдин з них Ч
це уникненн¤ конфл≥кту. ÷ей метод найпоширен≥ший, але не завжди ефективний. «а
ним передбачаЇтьс¤ в≥дх≥д з пол≥тичноњ арени того чи ≥ншого д≥¤ча; зв≥льненн¤ з
роботи за власним бажанн¤м, ¤кщо та чи ≥нша особа не може спрацюватис¤ з
кер≥вництвом (адм≥н≥страц≥Їю) або з колективом; ем≥грац≥¤ з крањни, в ¤к≥й
дальше перебуванн¤ стаЇ неможливим; ≥гноруванн¤ супротивника, униканн¤ зустр≥ч≥
з ним, в≥дсутн≥сть реакц≥њ на д≥њ протилежноњ сторони. јле уникненн¤ конфл≥кту
ще не означаЇ к≥нцевого розв'¤занн¤ його. —ама суперечн≥сть, ¤ка призвела до
конфл≥кту, залишаЇтьс¤.
ƒругий метод вир≥шенн¤ конфл≥кту можна визначити ¤к
в≥дкладанн¤ конфл≥кту. ÷е означаЇ в≥дх≥д в≥д пол≥тичноњ боротьби взагал≥,
в≥дх≥д з≥ своњх позиц≥й. ÷ей метод досить поширений в практиц≥ пол≥тичноњ
боротьби (конфл≥кт м≥ж пол≥тичними парт≥¤ми та њхн≥ми л≥дерами, м≥ж г≥лками
влади ≥ тими, хто њх очолюЇ, а також м≥ж державами). јле, ¤к ≥ перший метод,
цей метод не приводить до к≥нцевого подоланн¤ конфл≥кту. —торона, ¤ка здала
своњ позиц≥њ, з подальшим накопиченн¤м сил ≥ з≥ зм≥ною ситуац≥њ на њњ користь,
може поновити своњ претенз≥њ ≥нш≥й сторон≥, спробувати повернути соб≥ втрачене.
÷е твердженн¤ ≥люструЇ ¬ерсальський догов≥р 1919 p., граб≥жницький ≥
принизливий дл¤ Ќ≥меччини та де¤ких ≥нших крањн. Ќасл≥дки його в≥дом≥ Ч друга
св≥това в≥йна.
“рет≥й метод урегулюванн¤ конфл≥кту Ч це мирне
протиборство стор≥н на основ≥ зближенн¤ њхн≥х позиц≥й та ≥нтерес≥в через
посередника. –оль посередника можуть виконувати сл≥дч≥ або погоджувальн≥
ком≥с≥њ, а останн≥м часом у вир≥шенн≥ конфл≥кт≥в у де¤ких крањнах беруть участь
менеджери з конфл≥кт≥в.
«авданн¤ посередник≥в Ї надавати допомогу сторонам у
конфл≥кт≥. ÷ей метод застосовувавс¤ ще в стародавн≥ й середн≥ в≥ки ≥ в≥д≥гравав
позитивну роль. ѕрактику застосуванн¤ цього методу схвалила √аагська конвенц≥¤
1907 р. ѕроцедуру д≥¤льност≥ погоджувальноњ ком≥с≥њ регламентувала Ћ≥га Ќац≥й у
1928 р. та ќќЌ у 1948 р.
„етвертий метод доланн¤ конфл≥ктуЧ арб≥траж. —торони, що
конфл≥ктують, добров≥льно передають своњ суперечност≥ дл¤ розгл¤ду трет≥й
сторон≥, р≥шенн¤ ¤коњ обов'¤зкове дл¤ обох стор≥н. јрб≥три, розгл¤даючи
конфл≥кт, керуютьс¤ нормами м≥жнародного права, конституц≥¤ми конфл≥ктуючих
стор≥н, нормами договор≥в. ”чен≥ й практики-пол≥тики вважають, що даний метод
урегулюванн¤ конфл≥кту може допомогти розв'¤зати його на даний момент, проте з
часом в≥н може поновитис¤.
ѕ'¤тий, найефективн≥ший, метод подоланн¤ конфл≥ктуЧ
переговори. ѕереговори дають змогу д≥йти згоди, вони в≥дкривають шл¤х до
сп≥вроб≥тництва стор≥н, що конфл≥ктують. ÷ей метод використовувавс¤ з часу
виникненн¤ конфл≥кт≥в взагал≥, тобто виникненн¤м людського сусп≥льства. ќдн≥Їю
з найважлив≥ших вимог п≥д час проведенн¤ переговор≥в Ї в≥дмова в≥д позиц≥йних
торг≥в. оли сто¤ть твердо на позиц≥¤х, не вникаючи в ≥нтереси один одного,
згоди, звичайно, не дос¤гають. ўо позиц≥йний торг дуже заважаЇ в переговорах,
це було добре про≥люстровано провалом переговор≥в про загальну заборону на
¤дерн≥ випробуванн¤ за час≥в президентства еннед≥. ” сучасних умовах ми бачимо
те саме навколо под≥й на Ѕлизькому —ход≥ та в де¤ких ≥нших рег≥онах. ўоб д≥йти
розумного р≥шенн¤, необх≥дно примирити ≥нтереси, а не позиц≥њ. ќсновна проблема
переговор≥в пол¤гаЇ не в конфл≥ктних позиц≥¤х, а в конфл≥ктах м≥ж потребами,
бажанн¤ми, турботами ≥ побоюванн¤ми кожноњ ≥з стор≥н ј так≥ потреби ≥ бажанн¤ Ч
це ≥ Ї ≥нтереси.
3. онфл≥ктолог≥чний п≥дх≥д до сучасноњ ситуац≥њ в ”крањн≥
—еред багатьох важливих завдань, ¤к≥ постають перед
будь-¤кою державою в процес≥ державотворенн¤, особливе м≥сце займаЇ завданн¤
дос¤гти нац≥ональноњ злагоди, пол≥тичноњ й соц≥альноњ стаб≥льност≥, гарантувати
права людини, нац≥ональних меншин ≥ нац≥й. ÷е особливо важливо дл¤ пол≥етн≥чних
держав. ƒо таких держав належить ≥ ”крањна, на територ≥њ ¤коњ проживають
представники понад 100 народ≥в. ≤ хоч загалом можна сказати, що ”крањна
витримуЇ ≥спит на демократичн≥сть у галуз≥ м≥жнац≥ональноњ пол≥тики, на тл≥
загостренн¤ р≥зного типу конфл≥кт≥в у де¤ких рег≥онах колишнього –ад¤нського
—оюзу в ”крањн≥ вдаЇтьс¤ зберегти нац≥ональну злагоду ≥ стаб≥льн≥сть, але це не
означаЇ, що проблем немаЇ.
ƒл¤ украњнського сусп≥льства характерним Ї стр≥мке
зубож≥нн¤ маси населенн¤, в≥дсутн≥сть дов≥ри до вс≥х владних структур,
специф≥чн≥ стосунки м≥ж г≥лками влади, протисто¤нн¤ м≥ж парт≥¤ми ≥ њхн≥ми
л≥дерами. ”се це не може не впливати на зростанн¤ соц≥альноњ напруженост≥ в сусп≥льств≥.
онфл≥кти в сучасному св≥т≥ мають глобальний характер ≥ Ї законом≥рним ¤вищем.
ј тому ви¤вленн¤ передумов, об'Їктивних ≥ суб'Їктивних причин ≥ мотив≥в
конфл≥кт≥в, моделюванн¤ њх, пошуки оптимальних способ≥в своЇчасного вир≥шенн¤
њх, локал≥зац≥њ, переведенн¤ з насильницькоњ форми в ненасильницьку,
упередженн¤ конфл≥кту, що назр≥ваЇ, а не сл≥дуванн¤ за ним Ч усе це маЇ
принципово важливе значенн¤ в пол≥тиц≥. Ќад ц≥Їю проблемою працюють науковц≥,
розробл¤ючи практичн≥ рекомендац≥њ пол≥тикам.
”раховуючи пол≥етн≥чн≥сть нашоњ держави, особливе
значенн¤ варто прид≥лити м≥жетн≥чним в≥дносинам. ƒо найб≥льш конфл≥ктогенних
чинник≥в у ц≥й сфер≥ життЇд≥¤льност≥ украњнського сусп≥льства можна в≥днести
пол≥етн≥чний склад його населенн¤. «а даними перепису населенн¤ 1989 p., кр≥м
украњнц≥в, чисельн≥сть ¤ких на той час становила 37,4 млн (72,7 %), в ”крањн≥
прождивало 14 млн, або б≥льше н≥ж 27 %, ≥ноетн≥чного населенн¤. Ќайчислен≥шою
частиною ц≥Їњ групи Ї рос≥¤ни, ¤ких нал≥чуЇтьс¤ 11,4 млн ≥ ¤к≥ розселен≥
дисперсно по вс≥й територ≥њ ”крањни, хоч найб≥льше њх проживаЇ в риму та в
сх≥дних област¤х. ƒруге м≥сце за чисельн≥стю зайн¤ли Їврењ Ч 486 тис. ¬они
також розселен≥ по вс≥й територ≥њ ”крањни, але пере-( важно (до 90 %)
проживають у м≥стах. р≥м того, в ”крањн≥ проживають представники ще 8 етн≥чних
груп, чисельн≥сть ¤ких становить в≥д 500 до 100 тис. ÷е б≥лоруси, кримськ≥
татари, болгари, пол¤ки, греки, румуни й молдовани. Ѕ≥льш≥сть ≥з них проживаЇ
компактно в окремих рег≥онах ”крањни.
ћолдовани проживають переважно в ќдеськ≥й ≥ «апор≥зьк≥й
област¤х, пол¤ки Ч в ∆итомирськ≥й, ’мельницьк≥й ≥ Ћьв≥вськ≥й, угорц≥ Ч в
«акарпатськ≥й. ¬ ”крањн≥ живуть ≥ групи етнос≥в, ¤к≥ нал≥чують в≥д 10 до 100
тис, а також етн≥чн≥ групи, що нараховують по к≥лька тис¤ч ос≥б: ассир≥йц≥, албанц≥,
корейц≥, карели та ≥н. ѕереважна б≥льш≥сть цих народ≥в розселена дисперсно ≥ не
маЇ ч≥тко визначених етн≥чних меж, а це, на думку зах≥дних етнопол≥толог≥в,
створюЇ додатков≥ причини дл¤ виникненн¤ конфл≥кт≥в ≥ труднощ≥ у вир≥шенн≥ њх.
÷ю обставину сл≥д враховувати, розв'¤зуючи будь-¤к≥ проблеми в рег≥онах. ≤ хоч
«аконом Ђѕро нац≥ональн≥ меншини в ”крањн≥ї, прийн¤тим у червн≥ 1992 p.,
гарантуЇтьс¤ правовий захист представник≥в ус≥х нац≥ональних меншин, ¤к≥
проживають у наш≥й держав≥, проголошено державн≥ гарант≥њ у навчанн≥ р≥дною
мовою, в розвитку нац≥ональних мов ≥ культур, використанн≥ нац≥ональноњ
символ≥ки, в≥дзначенн≥ нац≥ональних св¤т, збереженн≥ традиц≥й ≥ звичањв,
пам'¤ток ≥стор≥њ та культури, в спов≥дуванн≥ своЇњ рел≥г≥њ та ≥н., усе ж за
умов економ≥чноњ та соц≥ально-пол≥тичноњ кризи в сусп≥льств≥ не вс≥ положенн¤
«акону можна реал≥зувати, не вистачаЇ кошт≥в на його ф≥нансуванн¤. “руднощ≥
реал≥зац≥њ «акону можуть спричинювати незадоволенн¤ з боку окремих етн≥чних
груп або њхн≥х представник≥в, а це, в свою чергу, може призвести до виникненн¤
конфл≥кту. ўоб запоб≥гти виникненню конфл≥ктноњ ситуац≥њ, необх≥дно
проанал≥зувати стан, у ¤кому перебувають нац≥ональн≥ меншини, проблеми, ¤к≥
≥снують у задоволенн≥ њхн≥х етн≥чних потреб, визначити њхню першочергов≥сть ≥ з
урахуванн¤м можливостей держави розкрити механ≥зми розв'¤занн¤ њх.
Ќе менш конфл≥ктогенним чинником, н≥ж попередн≥й, Ї
прагненн¤ нац≥ональноњ б≥льшост≥, тобто украњнц≥в, реал≥зувати власн≥ етн≥чн≥
потреби, насамперед мовн≥ та культурн≥. ¬≥домо, що за час≥в —–—– пр≥оритет у
розвитку мови й культури надававс¤ рос≥йськ≥й нац≥њ. Ѕуло створено рос≥йську
нац≥онально-культурну ≥нфраструктуру, ¤ка включала осв≥тн≥ заклади, де
викладанн¤ проводилос¤ переважно рос≥йською мовою, газети, рад≥о, телебаченн¤,
театри ≥ т. ≥н. –ос≥йськомовне середовище переважало ≥ в адм≥н≥стративних
органах, в арм≥њ, м≥л≥ц≥њ ≥ т. д.
«а умов розвитку державотворчих процес≥в спроби
украњнськоњ нац≥ональноњ б≥льшост≥ зм≥нити пр≥оритети ≥ створити умови дл¤
розвитку украњнськоњ культури й особливо мови нер≥дко наражаютьс¤ на
незадоволенн¤, а то й на протид≥ю про≥мперських сил, ¤к≥ намагаютьс¤ видати
законом≥рн≥ процеси за Ђпримусову украњн≥зац≥юї.
« ≥ншого боку, частина украњнц≥в усе ще не може подолати
почутт¤ своЇњ нац≥онально-культурноњ меншовартост≥, про¤вл¤Ї певне небажанн¤
зм≥нювати щось у своЇму житт≥. Ѕез сумн≥ву, становище, коли на власн≥й земл≥, у
власн≥й держав≥ украњнц≥ не можуть вважати себе повноправною б≥льш≥стю,
господарем, спроможне викликати конфл≥кти, а кр≥м того, значно обмежуЇ
можливост≥ гарантувати повноту прав ≥ншим етн≥чним групам.
ўе одна конфл≥ктогенна проблема, що також потребуЇ свого
розв'¤занн¤, Ч це поверненн¤ украњнц≥в, кримських татар та представник≥в де¤ких
≥нших народ≥в, ¤к≥ проживають за межами ”крањни, на свою ≥сторичну Ѕатьк≥вщину.
як в≥домо, лише в колишн≥х республ≥ках —–—– нин≥ проживаЇ близько 7 млн
етн≥чних украњнц≥в. ќчевидно, що частина з них уже зараз прагне вернутис¤ в
”крањну, ≥нш≥ Ч п≥зн≥ше, але, безперечно, так≥ м≥грац≥йн≥ процеси актив≥зуютьс¤
найближчим часом.
≈коном≥чна ситуац≥¤ в ”крањн≥ не даЇ змоги в≥дразу
прийн¤ти вс≥х бажаючих ≥ створити њм в≥дпов≥дн≥ умови дл¤ проживанн¤.
Ќевлаштован≥сть, в≥дсутн≥сть упевненост≥ в завтрашньому дн≥ може призвести до
незадоволенн¤ й ≥мм≥грант≥в, ≥ пост≥йних жител≥в тих рег≥он≥в, куди вони
прибувають. “ому м≥грац≥йн≥ процеси треба не лише контролювати, а й регулювати
певними органами. ƒоц≥льно вивчати, анал≥зувати й прогнозувати ц≥ процеси та
њхн≥ можлив≥ насл≥дки, щоб запоб≥гти негативним ¤вищам, а може, ≥ встановити
певн≥ квоти, тобто визначити, ¤ку к≥льк≥сть людей ”крањна може прийн¤ти в
певний пер≥од з урахуванн¤м соц≥ально-економ≥чноњ ситуац≥њ, що складалас¤. —л≥д
враховувати й те, що останн≥м часом ”крањна в≥дчуваЇ на соб≥ процеси
глобального св≥тового характеру. ћаЇтьс¤ на уваз≥ актив≥зац≥¤ рухливост≥
населенн¤ в усьому св≥т≥ ≥ стрибкопод≥бне зб≥льшенн¤ припливу м≥грант≥в в
”крањну, ¤ка почала в≥д≥гравати роль своЇр≥дного Ђзагального домуї. “еритор≥¤
”крањни стала одн≥Їю з ланок м≥жнародноњ нелегальноњ м≥грац≥њ з крањн ѕ≥вденноњ
јз≥њ, итаю, ѕакистану, јфган≥стану та ≥нших, ¤к≥ використовують њњ ¤к
перевалочну базу дл¤ в'њзду в Ївропейськ≥ крањни. ÷≥ процеси турбують св≥тову
громадськ≥сть, особливо ур¤ди Ївропейських держав, куди пр¤мують м≥гранти.
ўоб вивчати ≥ прогнозувати м≥грац≥йн≥ процеси, при ќќЌ
створено ћ≥жнародну орган≥зац≥ю з м≥грац≥њ, ¤ка на початку 1994 р. провела
досить фундаментальне досл≥дженн¤ р≥зновид≥в ≥ мотив≥в можливоњ м≥грац≥њ з
де¤ких крањн, у тому числ≥ з ”крањни ≥ –ос≥њ. ќрган≥зац≥¤ плануЇ й дал≥ вивчати
м≥грац≥йн≥ процеси ≥ розроблювати в≥дпов≥дн≥ рекомендац≥њ дл¤ ур¤д≥в тих крањн,
¤к≥ вт¤гнут≥ в ц≥ процеси.
ќск≥льки приплив м≥грант≥в в ”крањну останн≥м часом
зростаЇ, це створюЇ певн≥ труднощ≥ й веде до загостренн¤ соц≥альноњ
напруженост≥ в сусп≥льств≥. «а умов пог≥ршенн¤ соц≥ально-економ≥чноњ ситуац≥њ в
крањн≥, протисто¤нн¤ р≥зних пол≥тичних сил не виключена можлив≥сть виникненн¤
конфл≥ктного потенц≥алу в р≥зних сферах сусп≥льного житт¤. ÷е стосуЇтьс¤ ≥
конфл≥кту сусп≥льства загалом, ¤ке бажаЇ позитивних зм≥н ≥ зм≥ни влади, що
неспроможна забезпечити њх.
Ќайрац≥ональн≥шим способом розв'¤занн¤ конфл≥кту Ї той,
¤кий усуваЇ саме його п≥дірунт¤, тобто задовольн¤Ї вимогу зд≥йсненн¤ бажаних у
сусп≥льств≥ реформ. ѕоступ сусп≥льства до реал≥зац≥њ цих форм певною м≥рою може
загострити ситуац≥ю в крањн≥, поглибити конфл≥кт, але за своњм характером
носитиме позитивну функц≥ю Ч конструктивну, стаб≥л≥зувальну.
ƒл¤ ”крањни характерним Ї зм≥щенн¤ Ђгар¤чихї точок
конфл≥кту з зах≥дного рег≥ону на сх≥д ≥ п≥вдень Ч у ƒонбас ≥ рим. якщо в
«ах≥дн≥й ”крањн≥ значним чинником, ¤кий стримуЇ про¤в соц≥ального протесту
проти р≥зкого зниженн¤ р≥вн¤ житт¤, Ї готовн≥сть терп≥ти заради незалежност≥
”крањни, то в риму ≥ на ƒонеччин≥, де саме на незалежн≥сть покладалис¤ над≥њ
на краще житт¤, цей чинник не спрацьовуЇ.
јнал≥з ситуац≥њ в ”крањн≥ п≥дтверджуЇ, що наша держава,
попри вс≥ соц≥ально-економ≥чн≥ труднощ≥, основн≥ проблеми намагаЇтьс¤
вир≥шувати цив≥л≥зованими методами