ѕ≈–≈ƒЌ™ —Ћќ¬ќ
ѕрактика господарюванн¤ на ринкових засадах п≥дтверджуЇ ту незаперечну ≥стину, що результативн≥сть (ефективн≥сть) будь-¤коњ виробничо-господарськоњ та комерц≥йноњ д≥¤льност≥ залежить передовс≥м в≥д компетентност≥ та творчоњ активност≥ управл≥нських кадр≥в, достатньо глибокого знанн¤ ними конкретноњ економ≥ки, законодавчоњ бази й соц≥альних аспект≥в господарюванн¤.
” вищих навчальних закладах
”крањни все ширше зд≥йснюЇтьс¤ багатор≥внева п≥дготовка економ≥ст≥в дл¤ р≥зних
ланок господарюванн¤ Ч бакалавр≥в з економ≥ки та менеджменту, спец≥ал≥ст≥в, маг≥стр≥в
д≥ловоњ адм≥н≥страц≥њ. Ќавчальними планами таких заклад≥в передбачене вивченн¤ курсу Ђ≈коном≥ка
п≥дприЇмстваї, що Ї базовою загальноеконом≥чною дисципл≥ною дл¤
майбутн≥х фах≥вц≥в-еконо≠м≥ст≥в, оск≥льки охоплюЇ вс≥ ключов≥ розд≥ли
прикладноњ економ≥ки, орган≥зац≥њ та забезпеченн¤ ефективного господарюванн¤ на
р≥вн≥ основноњ структурноњ ланки сусп≥льного виробництва, даЇ необх≥дну
сукупн≥сть теоретичних ≥ практичних знань з управл≥нн¤ ринковою економ≥кою на
сучасному етап≥ њњ розвитку в ”крањн≥. ≈коном≥ка п≥дприЇмства спираЇтьс¤ не
т≥льки на власн≥ лог≥ку ≥ зм≥ст, а й на вих≥дн≥ методолог≥чн≥ положенн¤
сум≥жних економ≥чних дисципл≥н, зокрема економ≥чноњ теор≥њ, макроеконом≥ки,
м≥кроеконом≥ки, маркетингу, менеджменту, ф≥нанс≥в, статистики та обл≥ку.
ѕрот¤гом останн≥х рок≥в тривало становленн¤
ринковоњ системи господарюванн¤, активн≥ше зд≥йснювалис¤ економ≥чн≥ реформи, ви¤вл¤лис¤
нов≥ аспекти реформуванн¤ форм власност≥ ≥ структурноњ перебудови економ≥ки
”крањни. —аме цим по¤снюЇтьс¤ потреба у другому виданн≥ п≥дручника Ђ≈коном≥ка
п≥дприЇмстваї, що в ньому грунтовно перероблено та доповнено майже вс≥ його
розд≥ли, зд≥йснено нову структуризац≥ю п≥дручника. р≥м того, до нього включено
к≥лька нових розд≥л≥в: 1) основи п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥;
2) техн≥ко-технолог≥чна база виробництва; 3) економ≥чна безпека п≥дприЇмства
(орган≥зац≥њ); 4) реструктуризац≥¤ ≥ санац≥¤ (ф≥нансове оздоровленн¤)
п≥дприЇмств та орган≥зац≥й; 5) банкрутство ≥ л≥кв≥дац≥¤ п≥дприЇмств
(орган≥зац≥й).
ƒруге виданн¤ п≥дручника
в≥дпов≥даЇ вдосконален≥й типов≥й програм≥ дисципл≥ни Ђ≈коном≥ка п≥дприЇмстваї ≥
розраховане насамперед на студент≥в, ¤к≥ навчаютьс¤ за навчальними планами бакалавр≥в
з економ≥ки та менеджменту ≥ спец≥ал≥ст≥в. јвтори намагалис¤ ¤комога л≥пше
поЇднати принципи достатньо високого науко≠вого р≥вн¤ ≥ доступност≥ дл¤
розум≥нн¤ студентами. ќсоблив≥стю п≥дручника можна вважати широке використанн¤
≥люстративного матер≥алу (рисунк≥в ≥ таблиць), ¤кий допомагатиме студентам
л≥пше сприймати та засвоювати теоретичн≥ й методичн≥ положенн¤, характер
практики господарюванн¤. ¬одночас дл¤ забезпеченн¤ б≥льшоњ стаб≥льност≥
п≥дручника автори св≥домо уникали залученн¤ конкретноњ статистичноњ ≥нформац≥њ,
що швидко застар≥ваЇ ≥ з кожним наступним роком все б≥льше перестаЇ обТЇктивно
в≥дображувати реал≥њ виробничо-господарськоњ та комерц≥йноњ д≥¤льност≥. ÷ифрова
≥нформац≥¤ використовувалас¤ т≥льки дл¤ ≥люстрац≥њ сучасних тенденц≥й у
переб≥гу процес≥в господарюванн¤.
Ќа початку кожноњ глави
наводитьс¤ перел≥к ключових терм≥н≥в ≥ пон¤ть, грунтовне засвоЇнн¤ ¤ких Ї
обовТ¤зковою вимогою до студент≥в, що вивчають дисципл≥ну Ђ≈коном≥ка п≥дприЇмстваї.
ƒодан≥ до кожного розд≥лу питанн¤ дл¤ самост≥йного поглибленого вивченн¤ варто
використовувати не т≥льки за пр¤мим призначенн¤м: вони можуть бути використан≥
дл¤ орган≥зац≥њ дискус≥й з теоретичних ≥ методичних питань, проведенн¤
студентами наукових досл≥джень в≥дпов≥дного р≥вн¤, визначенн¤ тематики та
виконанн¤ курсових ≥ дипломних (випускних) роб≥т. ” п≥дручнику вм≥щено також
предметний покажчик.
ƒруге виданн¤ п≥дручника
Ђ≈коном≥ка п≥дприЇмстваї п≥дготовлено
науковц¤ми й викладачами факультету економ≥ки та управл≥нн¤ ињвського
нац≥онального економ≥чного ун≥верситету. ер≥вник авторського колективу ≥
в≥дпов≥дальний науковий редактор Ч доктор економ≥чних наук,
професор-консультант кафедри економ≥ки п≥дприЇмств, заслужений прац≥вник народноњ
осв≥ти ”крањни —. ‘. ѕокропивний. ¬≥н Ї також автором Ђ¬ступу до
економ≥ки п≥дприЇмствї, розд≥л≥в 1 (ІІ 1.1Ч1.4), 2 (І 2.3), 5, 7, 8, (ІІ
8.1Ч8.3, 8.5Ч8.6), 9, 10 (І 10.3), 11 (І 11.4), 14 (ІІ 14.1Ч14.3), 17 (І 17.5),
18. —п≥вавторами п≥дручника Ї: проф. ћ. √. √рещак Ч розд≥ли 11
(ІІ 11.1Ч11.3), 16 (ІІ 16.1Ч16.4), 17 (ІІ 17.1Ч17.3); доц.
¬. ћ. олот Ч розд≥ли 2 (ІІ 2.1Ч2.2), 4 (ІІ 4.3Ч4.4), 15 (ІІ
15.3Ч15.4); доц. ј. ѕ. Ќаливайко Ч розд≥л 13; доц.
¬. ћ. —ай Ч розд≥ли 4 (ІІ 4.1Ч4.2), 15 (ІІ 15.1Ч15.2, 15.5); доц.
—. ћ. —оболь Ч розд≥ли 1 (І 1.3), 6, 12; проф. ќ. —. ‘едон≥н
Ч розд≥ли 1 (І 1.5), 10 (ІІ 10.1Ч10.2, 10.4), 16 (І 16.5), 17 (І 17.4), 18;
проф. √. ќ. Ўвиданенко Ч розд≥ли 8 (ІІ 8.4, 8.7), 14 (ІІ 14.4Ч14.6),
19, 20.
¬—“”ѕ ƒќ ≈ ќЌќћ≤ » ѕ≤ƒѕ–»™ћ—“¬ј
≈коном≥ка Ї терм≥ном грецького походженн¤, що досл≥вно означаЇ
мистецтво веденн¤ господарства. Ѕудь-¤ку роботу, в процес≥ ¤коњ люди
виготовл¤ють необх≥дн≥ дл¤ житт¤ продукти та предмети (матер≥альн≥ блага),
перевоз¤ть ≥ продають њх, зд≥йснюють п≥сл¤продажне серв≥сне обслуговуванн¤
товар≥в тривалого користуванн¤, заведено називати виробничо-господарською й
комерц≥йною д≥¤льн≥стю, а п≥дприЇмства (орган≥зац≥њ, ф≥рми), на (в) ¤ких
в≥дбуваЇтьс¤ така д≥¤льн≥сть, Ї субТЇктами
господарюванн¤ (п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥) орган≥чно взаЇмозвТ¤заноњ
економ≥чноњ системи.
—аме тому
економ≥ку ц≥лком справедливо вважають головною цариною д≥¤льност≥ людей, що
забезпечуЇ сусп≥льство життЇво необх≥дними матер≥альними благами ≥ послугами виробничо-техн≥чного
та споживчого призначенн¤. «алежно в≥д ступен¤ ≥нтеграц≥њ складових елемент≥в
економ≥чноњ системи вииокремлюють економ≥ку народного господарства крањни (макроеконом≥ку),
економ≥ку тих чи тих його (њњ) галузей ≥ територ≥альних одиниць (рег≥он≥в),
економ≥ку первинних субТЇкт≥в господарюванн¤ (м≥кроеконом≥ку). ќсновною ланкою
економ≥чноњ системи крањни, де безпосередньо продукуютьс¤ товари чи надаютьс¤
послуги населенню та сусп≥льству в ц≥лому, Ї економ≥ка ф≥рми (п≥дприЇмства,
орган≥зац≥њ).
¬одночас терм≥ном Ђеконом≥каї
широко користуютьс¤ на позначенн¤ сукупност≥
окремих економ≥чних наук, що охоплюЇ: економ≥чну теор≥ю (пол≥тичну економ≥ю);
≥сторико-економ≥чн≥ науки (≥стор≥ю економ≥чноњ думки, ≥стор≥ю народного
господарства); функц≥ональн≥ науки (розм≥щенн¤ продуктивних сил,
макроеконом≥ку, м≥кроеконом≥ку, маркетинг, менеджмент, економ≥ку прац≥,
статистику, ф≥нанси, обл≥к, аудит тощо); економ≥ку р≥зних галузей народного господарства
(промисловост≥, агропромислового комплексу, буд≥в≠ництва, транспорту, торг≥вл≥
тощо); економ≥ку конкретних п≥дприЇмств та орган≥зац≥ю виробництва.
≈коном≥ка п≥дприЇмства ¤к конкретна галузь економ≥чноњ науки й навчальна
дисципл≥на базуЇтьс¤ на п≥знанн≥ та св≥домому використанн≥
економ≥чних закон≥в ≥ законом≥рностей функц≥онуванн¤ та розвитку сусп≥льного виробництва.
—аме ви¤вленн¤ конкретних форм про¤ву цих
закон≥в ≥ законом≥рностей у господарськ≥й д≥¤льност≥ п≥дприЇмства правом≥рно
вважаЇтьс¤ загальним предметом згаданоњ дисципл≥ни. ќтже, предмет
Ђеконом≥ка п≥дприЇмстваї включаЇ вивченн¤: теор≥њ та практики господарюванн¤ на
р≥вн≥ п≥дприЇмства; конкретних форм ≥ метод≥в господарюванн¤, принцип≥в
формуванн¤ й використанн¤ виробничого потенц≥алу; взаЇмод≥њ вс≥х вид≥в ресурс≥в;
орган≥зац≥њ та ефективност≥ господарсько-комер≠ц≥йноњ д≥¤льност≥ п≥дприЇмства.
≤стотно важливою Ї методолог≥¤ вивченн¤ курсу, ¤ка маЇ
в≥дпов≥дати процесу п≥знанн¤ ≥стини: в≥д живого спогл¤данн¤ до абстрактного
мисленн¤ ≥ в≥д нього до практики. ќсь чому в н≥й необх≥дно виокремлювати емп≥ричну,
теоретичну та прикладну (ужиткову) сторони. ≈мп≥рична
сторона п≥знанн¤ означаЇ зд≥йсненн¤ збиральноњ й описовоњ функц≥й
(встановленн¤, реЇстрац≥¤, викладанн¤ й первинна систематизац≥¤ факт≥в). “еоретичний зр≥з процесу п≥знанн¤
реал≥зуЇ функц≥ю по¤сненн¤ нових пон¤ть ≥ терм≥н≥в, створенн¤ нових та
уточненн¤ (доповненн¤) ≥снуючих теор≥й, прогнозуванн¤ розвитку процес≥в ≥ ¤вищ.
ѕрикладний (ужитковий) б≥к ц≥Їњ справи
характеризуЇтьс¤ опрацюванн¤м практичних рекомендац≥й дл¤ забезпеченн¤
найефективн≥ших форм господарюванн¤.
ќсновою методолог≥њ маЇ бути Їдн≥сть
емп≥ричноњ та теоретичноњ стор≥н п≥знанн¤ (брак такоњ Їдност≥ призводить до
того, що теор≥¤ може стати безпредметною, а виробничо-господарська д≥¤льн≥сть
п≥дприЇмства зд≥йснюватис¤ горезв≥сним Ђметодом спроб ≥ помилокї, а також
матер≥ал≥стична д≥алектика (будь-¤ке ¤вище, що вивчаЇтьс¤, необх≥дно розгл¤дати
в час≥ та простор≥, у динам≥ц≥ з урахуванн¤м ус≥х чинник≥в, що впливають на
нього). « огл¤ду на це методолог≥¤ вивченн¤ курсу маЇ включати певну сукупн≥сть
конкретних метод≥в, а саме: ≥сторичного та макроеконом≥чного в њхньому
застосуванн≥ до оц≥нки процес≥в (¤вищ); ≥нвар≥антн≥сть (альтернативн≥сть) розвТ¤занн¤
тих чи тих господарських завдань; використанн¤ сучасного наукового
≥нструментар≥ю п≥знанн¤ та прийн¤тт¤ управл≥нських р≥шень; анал≥з, узагальненн¤
й визначенн¤ можливих (доц≥льних) сфер застосуванн¤ ефективного в≥тчизн¤ного й
заруб≥жного досв≥ду господарюванн¤.
ƒисципл≥на
Ђ≈коном≥ка п≥дприЇмстваї маЇ визначену лог≥ку побудови ≥ ц≥лком конкретний
зм≥ст. «а ринкових умов
господарюванн¤ (на сучасному етап≥ њхнього створенн¤ в ”крањн≥) вона, на думку
автор≥в, мусить включати так≥ розд≥ли: перший
Ч п≥дприЇмство в сучасн≥й систем≥
господарюванн¤ (п≥дприЇмство ¤к субТЇкт господарюванн¤; основи п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥;
управл≥нн¤ п≥дприЇм≠ствами); другий Ч ресурсне забезпеченн¤ д≥¤льност≥ п≥дприЇмств (персонал; виробнич≥
фонди; нематер≥альн≥ ресурси та активи; оборотн≥ кошти п≥дприЇмства;
≥нвестиц≥йн≥ ресурси); трет≥й Ч техн≥чна база, орган≥зац≥¤ ≥ плануванн¤
виробництва (≥нновац≥йн≥ процеси; техн≥ко-технолог≥чна база виробництва;
орган≥зац≥¤ виробництва; виробнича й соц≥альна ≥нфраструктури; регулюванн¤,
прогнозуванн¤ ≥ плануванн¤ д≥¤льност≥); четвертий
Ч результати та ефективн≥сть виробництва (виробництво, ¤к≥сть ≥ конкурентоспроможн≥сть
продукц≥њ; продуктивн≥сть,
мотивац≥¤ та оплата прац≥; витрати й ц≥ни на продукц≥ю; ф≥нансово-економ≥чн≥
результати та ефективн≥сть д≥¤льност≥); пТ¤тий
Ч антикризова система господарюванн¤
(економ≥чна безпека п≥дприЇмства; реструктуризац≥¤ ≥ санац≥¤ п≥дприЇмств та
орган≥зац≥й; банкрутство та л≥кв≥дац≥¤ п≥дприЇмств).
„ј—“»Ќј ѕ≈–Ўј
ѕ≤ƒѕ–»™ћ—“¬ќ ¬
—”„ј—Ќ≤… —»—“≈ћ≤
√ќ—ѕќƒј–ё¬јЌЌя
Ј –озд≥л 1
†† ѕ≥дприЇмство ¤к субТЇкт господарюванн¤
Ј –озд≥л 2
† ќснови п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥
Ј –озд≥л 3
† ”правл≥нн¤ п≥дприЇмствами
–озд≥л 1. ѕ≤ƒѕ–»™ћ—“¬ќ я
—”ЅТ™ “
√ќ—ѕќƒј–ё¬јЌЌя
лючов≥
пон¤тт¤ ≥ терм≥ни:
п≥дприЇмство
(ф≥рма);
закон
про п≥дприЇмства;
статут
п≥дприЇмства;
кооператив;
орендне
п≥дприЇмство;
акц≥онерне
товариство;
структура
п≥дприЇмства Ч виробнича, загальна;
асоц≥ац≥¤;
корпорац≥¤;
консорц≥ум;
концерн;
холд≥нг.
1.1.
ѕон¤тт¤, ц≥л≥ й напр¤мки д≥¤льност≥
|
ѕон¤тт¤ ≥ ц≥л≥ |
Ѕудь-¤ке сусп≥льство дл¤ забезпеченн¤ нормального (достатньо
комфортного) р≥вн¤ своЇњ життЇд≥¤льност≥ зд≥йснюЇтьс¤ безл≥ч вид≥в конкретноњ
прац≥. « ц≥Їю метою люди створюють певн≥ орган≥зац≥њ (трудов≥ колективи), ¤к≥
сп≥льно виконують ту чи ту м≥с≥ю (реал≥зують програму або мету) ≥ д≥ють на
засад≥ певних правил ≥ процедур. ѕроте мета й характер д≥¤льност≥ таких
численних орган≥зац≥й р≥зн≥. «а ц≥Їю ознакою њх можна под≥лити на дв≥ групи:
п≥дприЇмницьк≥ (комерц≥йн≥), що функц≥онують ≥ розвиваютьс¤ за рахунок власних
кошт≥в, ≥ неп≥дприЇмницьк≥ (некомерц≥йн≥), ≥снуванн¤ ¤ких забезпечуЇтьс¤
бюджетним ф≥нансуванн¤м держави. ќрган≥зац≥њ з п≥дприЇмницьким характером
д≥¤льност≥ називають п≥дприЇмствами.
ѕ≥дприЇмство Ч це орган≥зац≥йно виокремлена та економ≥чно
самост≥йна основна (первинна) ланка виробничоњ сфери народного господарства, що виготовл¤Ї продукц≥ю (виконуЇ роботу або
надаЇ платн≥ послуги).
ожне
п≥дприЇмство маЇ ≥сторично сформовану конкретну назву Ч завод, фабрика, шахта,
електростанц≥¤, майстерн¤, ательЇ тощо; може включати к≥лька виробничих одиниць
Ч завод≥в або фабрик (комб≥нат, виробниче обТЇднанн¤). ” б≥льшост≥ крањн з
розвинутою ринковою економ≥кою так≥ виробнич≥ одиниц≥ називають ф≥рмами. ѕ≥д
словом Ђф≥рмаї розум≥ють п≥дприЇмства, що зд≥йснюють господарську д≥¤льн≥сть у
галуз¤х промисловост≥, буд≥вництва, с≥льського господарства, транспорту,
торг≥вл≥ тощо з метою одержанн¤ к≥нцевого ф≥нансового результату Ч прибутку.
ожна з них визначаЇ дл¤ себе певне ф≥рмове найменуванн¤, п≥д ¤ким њњ записують
до державного реЇстру своЇњ крањни. ‘≥рмове найменуванн¤, ¤к правило, включаЇ
≥мТ¤ та пр≥звище одного чи к≥лькох власник≥в ф≥рми, в≥дображаЇ характер њњ
д≥¤льност≥, правовий статус та форму господарюванн¤. ¬ окремих крањнах досить
поширен≥ б≥льш конкретн≥ найменуванн¤ ф≥рм. Ќаприклад, в јнгл≥њ вони мають
назву компан≥й, —Ўј Ч корпорац≥й, крањнах континентальноњ ™вропи Ч товариств.
¬ажливо знати, що кожне п≥дприЇмство або ф≥рма Ї юридичною особою, маЇ замкнуту систему обл≥ку та зв≥тност≥, самост≥йний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак (марку) у вигл¤д≥ певного терм≥на, символа, малюнка або комб≥нац≥њ таких. ‘≥рмовий знак (марка) служить дл¤ ≥дентиф≥кац≥њ товар≥в або послуг продуцента (продавц¤) та њх виокремленн¤ на ринку в≥д продукц≥њ (послуг) конкурент≥в.
ƒл¤ ефективного
господарюванн¤ ≥стотним Ї визначенн¤ ц≥лей створенн¤ та функц≥онуванн¤
п≥дприЇмства (ф≥рми). √енеральну (головну) мету п≥дприЇмства, тобто ч≥тко
окреслену причину його ≥снуванн¤, у св≥тов≥й економ≥ц≥ заведено називати м≥с≥Їю. «деб≥льшого м≥с≥Їю сучасного
п≥дприЇмства (ф≥рми) вважають виробництво продукц≥њ (послуг) дл¤ задоволенн¤
потреб ринку та одержанн¤ максимально можливого прибутку.
Ќа
основ≥ загальноњ м≥с≥њ п≥дприЇмства формулюютьс¤ ≥ встановлю≠ютьс¤ загальноф≥рмов≥ ц≥л≥, ¤к≥ мають в≥дпов≥дати
певним вимогам:
● по-перше, ц≥л≥
п≥дприЇмства мають бути конкретними ≥
п≥ддаватис¤ вим≥рюванню. ‘ормулюванн¤ ц≥лей у конкретних формах створюЇ
вих≥дну базу в≥дл≥ку дл¤ наступних правильних господарських та соц≥альних р≥шень.
«авд¤ки цьому можна б≥льш обгрунтовано визначити, наск≥льки ефективно
п≥дприЇмство (ф≥рма) д≥Ї в напр¤мку зд≥йсненн¤ своњх ц≥лей;
● по-друге, ц≥л≥
п≥дприЇмства мають бути ор≥Їнтованими в
час≥, тобто мати конкретн≥ горизонти прогнозуванн¤. ÷≥л≥ звичайно встановлюютьс¤
на тривал≥ або коротк≥ пром≥жки часу. ƒовготерм≥нова мета маЇ горизонт
прогнозуванн¤, що дор≥внюЇ пТ¤ти рокам, ≥нколи б≥льше (7Ч10 рок≥в) Ч дл¤
передових у техн≥чному в≥дношенн≥ ф≥рм; короткотерм≥нова Ч в межах одного року.
● по-третЇ, ц≥л≥
п≥дприЇмства мають бути дос¤жними ≥
забезпечувати п≥двищенн¤ ефективност≥ його д≥¤льност≥. Ќедос¤жн≥ або дос¤жн≥ частково ц≥л≥ спричинюють негативн≥
насл≥дки, зокрема блоку≠ванн¤ прагненн¤ прац≥вник≥в ефективно
господарювати, зменшенн¤ р≥вн¤ њхньоњ мотивац≥њ, пог≥ршанн¤ показник≥в
≥нновац≥йноњ, виробничоњ та соц≥альноњ д≥¤льност≥ п≥дприЇмства, зниженн¤
конкурентоспроможност≥ його продукц≥њ на ринку;
● по-четверте, з
огл¤ду на динам≥ку ефективност≥ виробництва множинн≥ ц≥л≥ п≥дприЇмства повинн≥
бути взаЇмно п≥дтримуючими, тобто д≥њ
≥ р≥шенн¤, що необх≥дн≥ дл¤ дос¤гненн¤ одн≥Їњ мети, не можуть не перешкоджати
реал≥зац≥њ ≥нших ц≥лей. ≤нше може привести до виникненн¤ конфл≥ктноњ ситуац≥њ
м≥ж п≥дрозд≥лами п≥дприЇмства (ф≥рми), в≥дпов≥дальними за дос¤гненн¤ р≥зних ц≥лей.
”
к≥нцевому п≥дсумку ц≥л≥ п≥дприЇмства (ф≥рми) мають бути ч≥тко сформульован≥ дл¤
кожного виду його (њњ) д≥¤льност≥, що Ї важливим дл¤ субТЇкта господарюванн¤,
котрий прагне спостер≥гати ≥ вим≥рювати результати ц≥Їњ д≥¤льност≥.
”згоджен≥сть м≥с≥њ п≥дприЇмства, його множинних ц≥лей та вид≥в д≥¤льност≥
показано на рис. 1.1.
–ис. 1.1. ¬заЇмозвТ¤зок ≥ узгоджен≥сть м≥с≥њ,
множинних ц≥лей
≥ вид≥в д≥¤льност≥ п≥дприЇмства (ф≥рми).
¬арто також знати, що ц≥л≥
п≥дприЇмства (ф≥рми) будуть значущою частиною стратег≥чного плануванн¤ у тому
раз≥, коли њх не лише правильно сформульовано та ефективно систематизовано, а й
достатньо про них ≥нформовано весь персонал ≥ в≥дпрацьовано д≥йову систему
стимулюванн¤ њхнього зд≥йсненн¤.
|
Ќапр¤мки |
” практиц≥ господарюванн¤ кожне п≥дприЇмство (ф≥рма), що Ї складною
виробничо-економ≥чною систему, зд≥йснюЇ багато конкретних вид≥в д≥¤льност≥,
котр≥ за ознакою спор≥дненост≥ можна обТЇднати в окрем≥ головн≥ напр¤мки (рис.
1.2).
–ис. 1.2. ¬заЇмоузгоджен≥ головн≥ напр¤мки
д≥¤льност≥
п≥дприЇмств (ф≥рм)-продуцент≥в.
¬≥дпов≥дно до лог≥ки й
посл≥довност≥ стад≥й в≥дтворювального процесу визначальним напр¤мком д≥¤льност≥
кожного п≥дприЇмства за умов ринкових
в≥дносин Ї вивченн¤ ринку товар≥в,
або ситуац≥йний анал≥з. “акий анал≥з повинен передбачати комплексне досл≥дженн¤
ринку, р≥вн¤ конкурентоспроможност≥ й ц≥н на продукц≥ю, ≥нших вимог покупц≥в
товару, метод≥в формуванн¤ попиту та канал≥в товарооб≥гу, зовн≥шнього ≥
внутр≥шнього середовища п≥дприЇмства.
–езультати вивченн¤ ринку
товар≥в служать вих≥дною базою дл¤ обгрунтуванн¤ конкретних шл¤х≥в удосконаленн¤
й розвитку ≥нновац≥йноњ д≥¤льност≥
п≥дприЇмства (ф≥рми) на перспективний пер≥од. ≤нновац≥йна д≥¤льн≥сть охоплюЇ
науково-техн≥чн≥ розробки, технолог≥чну й конструкторську п≥дготовку
виробництва, запровадженн¤ техн≥чних, орган≥зац≥йних та ≥нших нововведень,
формуванн¤ ≥нвестиц≥йноњ пол≥тики на найближч≥ роки, визначенн¤ обс¤гу
необх≥дних ≥нвестиц≥й тощо.
Ќаступним найб≥льш складним
за обс¤гом ≥ вир≥шенн¤м орган≥зац≥йно-техн≥чних завдань напр¤мком Ї виробнича д≥¤льн≥сть п≥дприЇмства
(ф≥рми), њњ орган≥зац≥¤ та оперативне регулюванн¤ у простор≥ й час≥. « ус≥Їњ
сукупност≥ пост≥йно зд≥йснюваних заход≥в, що з них складаЇтьс¤ виробнича
д≥¤льн≥сть, найважлив≥шими треба вважати: обгрунтуванн¤ обс¤гу виготовленн¤
продукц≥њ певноњ номенклатури та асортименту в≥дпов≥дно до потреб ринку;
формуванн¤ маркетингових програм дл¤ окремих ринк≥в ≥ кожного виду продукц≥њ,
њхню оптим≥зац≥ю в≥дносно виробничих можливостей п≥дприЇмства; збалансуванн¤
виробничоњ потужност≥ та програми випуску продукц≥њ на поточний ≥ кожний
наступний р≥к прогнозного пер≥оду; забезпеченн¤ виробництва необх≥дними матер≥ально-техн≥чними
ресурсами; розробку й дотриманн¤ узгоджених у час≥ оперативно-календарних
граф≥к≥в випуску продукц≥њ.
≈фективн≥сть
≥нновац≥йно-виробничих процес≥в, пост≥йно зд≥йснюваних на кожному п≥дприЇмств≥
(ф≥рм≥), визначаЇтьс¤ р≥внем його (њњ) комерц≥йноњ
д≥¤льност≥, значущ≥сть ¤коњ за умов ринку ≥стотно зростаЇ. ÷е очевидно,
оск≥льки в≥д масштаб≥в та ¤кост≥
саме цього напр¤мку д≥¤льност≥ п≥дприЇмства найб≥льшою м≥рою залежить ф≥нансова
результативн≥сть виробництва, ¤ку найповн≥ше характеризуЇ величина одержуваного
прибутку. Ќеобх≥дною умовою дос¤гненн¤ бажаного усп≥ху комерц≥йноњ д≥¤льност≥ Ї
д≥йова реклама ≥ безпосередн¤ орган≥зац≥¤ збуту своЇњ продукц≥њ, розвиток
системи товарних б≥рж, належне стимулюванн¤ покупц≥в.
≤ ще
одним важливим напр¤мком д≥¤льност≥ п≥дприЇмства (ф≥рми), ¤кий завершуЇ
посл≥довний цикл в≥дтворювального процесу, сл≥д вважати п≥сл¤продажний серв≥с багатьох вид≥в товар≥в Ч машин та
устаткуванн¤, автомоб≥л≥в, компТютерноњ, розмножувальноњ, медичноњ, складноњ
побутовоњ техн≥ки, ≥нших вироб≥в виробничо-техн≥чного й споживчого призначенн¤.
ѕ≥сл¤продажний серв≥с охоплюЇ пусконалагоджувальн≥ роботи у сфер≥ експлуатац≥њ
(використанн¤) куплених на ринку товар≥в, њхнЇ гарант≥йне техн≥чне обслуговуванн¤
прот¤гом певного терм≥ну, забезпеченн¤ необх≥дними запасними частинами ≥
проведенн¤ ремонт≥в п≥д час нормативного строку служби тощо. ¬≥н Ї важливим
джерелом ≥нформац≥њ дл¤ продуцент≥в про над≥йн≥сть ≥ довгов≥чн≥сть виготовлених
техн≥чних засоб≥в, а також про потр≥бн≥ експлуатац≥йн≥ витрати. ÷¤ ≥нформац≥¤
використовуЇтьс¤ продуцентами дл¤ вдосконаленн¤ продукц≥њ, оптимизац≥њ строк≥в
оновленн¤ њњ номенклатури та асортименту.
ƒо ≥нтегрованого напр¤мку, що
охоплюЇ багато конкретних вид≥в, належить економ≥чна
д≥¤льн≥сть п≥дприЇмства (ф≥рми). «окрема вона включаЇ: стратег≥чне та
поточне плануванн¤, обл≥к ≥ зв≥тн≥сть, ц≥ноутворенн¤, систему оплати прац≥,
ресурсне забезпеченн¤ виробництва, зовн≥шньоеконом≥чну та ф≥нансову д≥¤льн≥сть
тощо. ÷ей напр¤мок Ї визначальним дл¤ оц≥нки й регулюванн¤ вс≥х елемент≥в
системи господарюванн¤ на п≥дприЇмств≥. «м≥ст окремих вид≥в економ≥чноњ
д≥¤льност≥ п≥дприЇмства (ф≥рми) детальн≥ше буде висв≥тлено у в≥дпов≥дних розд≥лах
цього п≥дручника.
Ќеперес≥чне значенн¤ маЇ соц≥альна д≥¤льн≥сть, оск≥льки вона ≥стотно
впливаЇ на ефективн≥сть ус≥х ≥нших напр¤мк≥в ≥ конкретних вид≥в д≥¤льност≥
(≥нновац≥йноњ, виробничоњ, комерц≥йноњ, економ≥чноњ), результативн≥сть ¤ких
безпосередньо залежить в≥д р≥вн¤ профес≥йноњ п≥дготовки й компетентност≥ вс≥х
категор≥й прац≥вник≥в, д≥йовост≥ застосовуваного мотивац≥йного механ≥зму,
пост≥йно п≥дтримуваних на належному р≥вн≥ умов прац≥ та житт¤ трудового колективу.
“ому ефективне управл≥нн¤ персоналом маЇ бути пр≥оритетним ≥ найважлив≥шим напр¤мком
д≥¤льност≥ кожного п≥дприЇмства (ф≥рми) за умов соц≥ально ор≥Їнтованоњ ринковоњ
економ≥ки.
1.2. ѕравов≥ основи функц≥онуванн¤
Ќапр¤мки д≥¤льност≥
взаЇмозвТ¤зан≥ й у сукупност≥ характеризують ту чи ту стратег≥ю функц≥онуванн¤
й розвитку п≥дприЇмства, механ≥зм його господарюванн¤. ѕ≥дприЇмство (ф≥рма) маЇ
д≥¤ти та господарювати в межах законодавства, що регулюЇ ус≥ напр¤мки його (њњ)
д≥¤льност≥. « великоњ к≥лькост≥ юридичних акт≥в визначальними Ї «акон ”крањни
Ђѕро п≥дприЇмства в ”крањн≥ї, статут п≥дприЇмства, а також узгоджений з чинним
законодавством колективний догов≥р, що регулюЇ в≥дносини трудового колективу з
адм≥н≥страц≥Їю п≥дприЇмства (ф≥рми).
|
«акон про |
«акон Ђѕро п≥дприЇмства в ”крањн≥ї, ¤кий регламентуЇ д≥¤льн≥сть р≥зних
вид≥в п≥дприЇмств, ухвалено сес≥Їю ¬ерховноњ –ади ”крањни 27 березн¤ 1991 р. ѕ≥зн≥ше до нього вносились окрем≥ зм≥ни.
÷ей «акон визначаЇ види та орган≥зац≥йн≥ форми п≥дприЇмств, правила њхнього
створенн¤ й л≥кв≥дац≥њ, механ≥зм зд≥йсненн¤ ними п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥;
створюЇ однаков≥ правов≥ умови дл¤ д≥¤льност≥ п≥дприЇмств незалежно в≥д форми
власност≥ й системи господарюванн¤; забезпечуЇ самост≥йн≥сть п≥дприЇмств, ч≥тко
ф≥ксуЇ њхн≥ права та в≥дпов≥дальн≥сть у зд≥йсненн≥ господарськоњ д≥¤льност≥,
регулюЇ в≥дносини з ≥ншими субТЇктами господарюванн¤ ≥ державою. ќсновн≥
положенн¤ цього закону (суть його розд≥л≥в) в≥дображено на рис. 1.3. «
метою правильного њх розум≥нн¤ варто по¤снити найб≥льш принципов≥ з них.
● —творенн¤, реЇстрац≥¤, л≥кв≥дац≥¤ та
реорган≥зац≥¤ п≥дприЇмства. Ѕудь-¤ке п≥дприЇмство може бути створене:
1) в≥дпов≥дно до р≥шенн¤ власника (власник≥в) майна чи вповноваженого ним
(ними) органу, орган≥зац≥њ-засновника; 2) унасл≥док примусового под≥лу
≥ншого п≥дприЇмства зг≥дно з чинним антимонопольним законодавством;
3) через виокремлюванн¤ з≥ складу д≥ючого п≥дприЇмства одного або к≥лькох
структурних п≥дрозд≥л≥в з р≥шенн¤ њхн≥х трудових колектив≥в ≥ за згодою
власника майна (уповноваженого органу). ѕ≥дприЇмство маЇ право створювати своњ
ф≥л≥њ (представництва, в≥дд≥ленн¤ або ≥нш≥ в≥докремлен≥ п≥дрозд≥ли) з поточними
й розрахунковими рахунками в банку.
–ис. 1.3. ќсновн≥ положенн¤ «акону ”крањни
Ђѕро п≥дприЇмства в ”крањн≥ї.
ожне створене п≥дприЇмство
п≥дл¤гаЇ державн≥й реЇстрац≥њ за м≥сцем перебуванн¤ у в≥дпов≥дному виконавчому
ком≥тет≥ –ади народних депутат≥в за певну плату. ƒл¤ цього п≥дприЇмство подаЇ органу
м≥сцевоњ влади за¤ву, р≥шенн¤ засновника про створенн¤, статут та ≥нш≥
визначен≥ аб≥нетом ћ≥н≥стр≥в ”крањни документи. ƒан≥ про державну реЇстрац≥ю
пов≥домл¤ютьс¤ м≥н≥стерствам економ≥ки ≥ статистики, саме п≥дприЇмство
заноситьс¤ до державного реЇстру ”крањни зг≥дно з≥ своњм ≥дентиф≥кац≥йним
цифровим кодом.
ѕ≥дприЇмство може бути
л≥кв≥доване (реорган≥зоване) у випадках: прийн¤тт¤ в≥дпов≥дного р≥шенн¤ власником
майна, визнанн¤ його банкрутом, заборони д≥¤льност≥ за невиконанн¤ встановлених
законодавством умов. Ћ≥кв≥дац≥¤ п≥дприЇмства зд≥йснюЇтьс¤ л≥кв≥дац≥йною
ком≥с≥Їю, створюваною власником або вповноваженим ним органом, а за банкрутства
Ч судом чи арб≥тражем. ѕро таку акц≥ю пов≥домл¤Їтьс¤ в прес≥ з визначенн¤м строк≥в
претенз≥й до п≥дприЇмства, що л≥кв≥дуЇтьс¤. Ћ≥кв≥дац≥йна ком≥с≥¤ повинна
оц≥нити на¤вне майно такого п≥дприЇмства, розраховуватись з кредиторами,
скласти й передати власнику л≥кв≥дац≥йний баланс. ѕ≥дприЇмство вважаЇтьс¤
л≥кв≥дованим (реорган≥зованим) з моменту виключенн¤ його з державного реЇстру
”крањни.
● «агальн≥ принципи управл≥нн¤ п≥дприЇмством
≥ самовр¤дуванн¤ трудового колективу. ”правл≥нн¤ п≥дприЇмством зд≥йснюЇтьс¤
в≥дпов≥дно до його статуту на засад≥ поЇднанн¤ прав власника майна ≥ принцип≥в
самовр¤дуванн¤ трудового колективу. ¬ласник зд≥йснюЇ своњ права з управл≥нн¤
п≥дприЇмством безпосередньо або через уповноважен≥ ним органи. ”правл≥нськ≥
права можуть бути делегован≥ рад≥ п≥дприЇмства (правл≥нню). ¬ищим кер≥вним
органом колективного п≥дприЇмства Ї загальн≥ збори (конфе≠ренц≥¤) власник≥в
майна, а виконавч≥ функц≥њ зд≥йснюЇ правл≥нн¤.
ѕ≥дприЇмство самост≥йно
визначаЇ структуру управл≥нн¤, встановлюЇ штати функц≥ональних, виробничих та
≥нших п≥дрозд≥л≥в. ¬ласник безпосередньо наймаЇ (призначаЇ, обираЇ) кер≥вника
п≥дприЇмства. « кер≥вником укладаЇтьс¤ контракт (догов≥р, угода), що визначаЇ
строки найму, права, обовТ¤зки ≥ в≥дпов≥дальн≥сть, умови матер≥ального
забезпеченн¤ та зв≥льненн¤ з посади. ер≥вник призначаЇ на посаду й зв≥льн¤Ї з
нењ своњх заступник≥в, кер≥вник≥в ≥ спец≥ал≥ст≥в структурних п≥дрозд≥л≥в
п≥дприЇмства.
“рудовий колектив
п≥дприЇмства д≥Ї (господарюЇ) за принципами самовр¤дуванн¤. ÷е означаЇ, що в≥н
маЇ конкретн≥ повноваженн¤ щодо вир≥шенн¤ широкого кола питань з господарськоњ
та соц≥альноњ д≥¤льност≥ п≥дприЇмства. «окрема трудовий колектив з правом найму
прац≥вник≥в розгл¤даЇ, затверджуЇ або бере участь у вир≥шенн≥ питань, що
стосуютьс¤: проекту колективного договору; наданн¤ соц≥альних п≥льг певним
категор≥¤м персоналу; мотивац≥њ продуктивноњ прац≥, клопотанн¤ про
представленн¤ прац≥вник≥в до ур¤дових нагород. “рудовий колектив п≥дприЇмства,
де частка держави або м≥сцевого органу влади у вартост≥ майна перевищуЇ 50 в≥дсотк≥в,
маЇ право сп≥льно ≥з засновником або власником розгл¤дати зм≥ни у статут≥
п≥дприЇмства й доповненн¤ до нього, визначати умови найму кер≥вника
п≥дприЇмства; приймати р≥шенн¤ про здачу п≥дприЇмства в оренду, його вступ до
¤когось добров≥льного обТЇднанн¤ або вих≥д з нього, про створенн¤ нових
п≥дприЇмств на баз≥ окремих структурних п≥дрозд≥л≥в.
● ‘ормуванн¤ й використанн¤ майна
п≥дприЇмства. ћайно п≥дприЇмства становл¤ть матер≥альн≥ активи та об≥гов≥
кошти, а також ≥нш≥ ц≥нност≥, варт≥сть ¤ких
в≥дображаЇтьс¤ в його самост≥йному баланс≥, ≥ ¤ке належить п≥дприЇмству
з права власност≥ або повного господарського в≥данн¤ (волод≥нн¤, користуванн¤ ≥
розпор¤джанн¤ ним на св≥й розсуд). ƒжерелами формуванн¤ майна п≥дприЇмства
служать: грошов≥ й матер≥альн≥ внески засновник≥в; доходи в≥д реал≥зац≥њ
продукц≥њ, ≥нших вид≥в господарськоњ д≥¤льност≥, в≥д ц≥нних папер≥в; кредити
банк≥в та ≥нших кредитор≥в; кап≥тальн≥ вкладенн¤, дотац≥њ з державного й
м≥сцевого бюджет≥в; надходженн¤ в≥д роздержавленн¤ та приватизац≥њ власност≥
або в≥д придбаного майна ≥ншого п≥дприЇмства (орган≥зац≥њ); безплатн≥ або
доброчинн≥ внески п≥дприЇмств, орган≥зац≥й та окремих громад¤н.
ѕ≥дприЇмство, ¤кщо ≥нше не
передбачене його статутом, маЇ право (з
дозволу власника) продавати, здавати в оренду, обм≥нювати, передавати
безплатно в тимчасове користуванн¤ ≥ншим п≥дприЇмствам ≥ громад¤нам засоби
виробництва та ≥нш≥ матер≥альн≥ ц≥нност≥. ¬оно може також випускати й продавати
власн≥ ц≥нн≥ папери, купувати њх у ≥нших юридичних ос≥б. ѕ≥дприЇмству
дозвол¤Їтьс¤ за певну плату або на п≥льгових умовах волод≥ти й користуватис¤
землею та ≥ншими природними ресурсами. ѕри цьому його обовТ¤зком Ї своЇчасне
зд≥йсненн¤ природоохоронних заход≥в (здеб≥льшого власним коштом). ” раз≥
банкрутства п≥дприЇмства ф≥нансуванн¤ таких заход≥в провадитьс¤ за рахунок
кошт≥в в≥д продажу його майна, а за браком таких Ч з бюджету в≥дпов≥дного
органу м≥сцевоњ влади або держави.
● ѕ≥дприЇмницька (господарсько-економ≥чна)
д≥¤льн≥сть. ожне п≥дприЇмство самост≥йно плануЇ свою д≥¤льн≥сть ≥ визначаЇ
перспективи (стратег≥ю) розвитку, виход¤чи з попиту на продукц≥ю, що
виробл¤Їтьс¤, (роботу, послуги, що виконуютьс¤) та необх≥дност≥ пост≥йного
зб≥льшенн¤ власного зиску, а також зд≥йснюЇ матер≥ально-техн≥чне забезпеченн¤
виробництва через систему пр¤мих угод (контракт≥в) з постачальниками або за
посередництвом торгових б≥рж. ¬оно реал≥зуЇ вироблену продукц≥ю через пр¤м≥
угоди з≥ споживачами, державне замовленн¤ (у раз≥ ≥снуванн¤ такого), через мережу
б≥рж ≥ власних торговельних п≥дприЇмств за ц≥нами (тарифами), котр≥ воно
встановлюЇ самост≥йно, або за ц≥нами догов≥рними, регульованими державою чи
в≥льними (ринковими).
Ќа вс≥х п≥дприЇмствах основним узагальнюючим показником ф≥нансових результат≥в господарсько-економ≥чноњ д≥¤льност≥ Ї прибуток (дох≥д). ѕор¤док використанн¤ останнього визначаЇ власник (власники) п≥дприЇмства або вповноважений ним (ними) орган. ƒержавний вплив на виб≥р напр¤мк≥в прибутку (доходу) зд≥йснюЇтьс¤ через систему податк≥в, податкових п≥льг, р≥зних економ≥чних санкц≥й. ” випадках, передбачених статутом п≥дприЇмства, певна частина чистого прибутку може передаватис¤ у власн≥сть член≥в трудового колективу. «а умови зовн≥шньоеконом≥чноњ д≥¤льност≥ п≥дприЇмства частину прибутку (доходу) становл¤ть валютн≥ кошти, що зараховуютьс¤ на його валютний рахунок у банку та використовуютьс¤ ним самост≥йно. «алежно в≥д величини доходу п≥дприЇмства визначаЇтьс¤ фонд оплати прац≥ його персоналу. ћ≥н≥мальний розм≥р оплати прац≥ р≥зних категор≥й персоналу вс≥х вид≥в п≥дприЇмств не може бути меншим за прожитковий м≥н≥мум, установлений державою.
● ѕ≥дприЇмство ≥ держава: гарант≥њ прав,
умови ≥ контроль д≥¤льност≥, в≥дпов≥дальн≥сть. ƒержава гарантуЇ дотриманн¤
законних прав та ≥нтерес≥в кожного п≥дприЇмства. «д≥йснюючи господарську та
≥ншу д≥¤льн≥сть, п≥дприЇмство маЇ право з власноњ ≥н≥ц≥ативи приймати будь-¤к≥
р≥шенн¤ в межах чинного законодавства ”крањни. ќкр≥м передбачених законодавством
випадк≥в, втручанн¤ державних ≥ громадських орган≥в, пол≥тичних парт≥й ≥ рух≥в
у д≥¤льн≥сть п≥дприЇмства не дозвол¤Їтьс¤. «битки (включаючи оч≥куваний, але не
одержаний прибуток), завдан≥ п≥дприЇмству з вини державних орган≥в або њхн≥х
службових ос≥б, мають бути в≥дшкодован≥ за рахунок останн≥х.
ƒержава забезпечуЇ будь-¤кому п≥дприЇмству однаков≥ економ≥чн≥ й правов≥ умови господарюванн¤. « ц≥Їю метою вона: спри¤Ї розвитку ринку, зд≥йснюючи його регулюванн¤ за допомогою економ≥чних метод≥в та антимонопольного законодавства; забезпечуЇ п≥льгов≥ умови тим п≥дприЇмствам, ¤к≥ впроваджують прогресивн≥ технолог≥њ ≥ створюють нов≥ робоч≥ м≥сц¤; стимулюЇ розвиток малих п≥дприЇмств, надаючи п≥льги за оподаткуванн¤ та державного кредитуванн¤, створюючи фонди спри¤нн¤ розвитку малих п≥дприЇмств тощо.
онтроль за окремими видами
д≥¤льност≥ п≥дприЇмства зд≥йснюють державна податкова ≥нспекц≥¤ та державн≥
органи, що виконують нагл¤д за безпекою виробництва ≥ прац≥ (включаючи
еколог≥чну безпеку) в межах своЇњ компетенц≥њ, встановлюваноњ в≥дпов≥дними
законодавчими актами ”крањни. якщо вимоги цих орган≥в виход¤ть за меж≥ њхн≥х
повноважень, п≥дприЇмство маЇ право не виконувати таких вимог.
” раз≥ порушенн¤ догов≥рних
зобовТ¤зань, кредитно-розрахун≠ковоњ ≥ податковоњ дисципл≥ни, вимог щодо ¤кост≥
продукц≥њ та ≥нших правил
зд≥йсненн¤ господарськоњ д≥¤льност≥ п≥дприЇмство несе в≥дпов≥дальн≥сть, передбачену
чинним законодавством ”крањни (сплачуЇ штрафи, в≥дшкодовуЇ завдан≥ збитки).
ѕроте сплата штраф≥в ≥ в≥дшкодувань не зв≥льн¤Ї п≥дприЇмство без згоди
споживача в≥д виконанн¤ догов≥рних зобовТ¤зань щодо поставок продукц≥њ,
зд≥йсненн¤ роб≥т або наданн¤ послуг у повному обс¤з≥ й у в≥дпов≥дн≥ строки.
|
—татус |
Ѕудь-¤ке п≥дприЇмство (добров≥льне обТЇд≠нанн¤ п≥дприЇмств) д≥Ї на
п≥дстав≥ власного статуту, тобто
певного з≥бранн¤ правил, що регулюють сукупну його ≥ндив≥дуальну (њхню сукупну)
д≥¤льн≥сть, взаЇмов≥дносини з ≥ншими субТЇктами господарюванн¤. —татут маЇ
в≥дпов≥дати основним положенн¤м закону ”крањни про п≥дприЇмства; його
затверджуЇ власник (власники) чи засновник (засновники) п≥дприЇмства
(добров≥льного обТЇднанн¤ п≥дприЇмств), а дл¤ державних п≥дприЇмств Ч власник
майна за участю в≥дпов≥дного трудового колективу.
” статут≥ п≥дприЇмства визначаютьс¤: його точне найменуванн¤ та м≥сцезнаходженн¤; власник (власники) або засновник (засновники); основна м≥с≥¤ й ц≥л≥ д≥¤льност≥; органи управл≥нн¤ та пор¤док њхнього формуванн¤; компетенц≥¤ (повноваженн¤) трудового колективу та його виборних орган≥в; джерела та пор¤док утворенн¤ майна; умови реорган≥зац≥њ ≥ припиненн¤ ≥снуванн¤. ” найменуванн≥ п≥дприЇмства треба в≥добразити його конкретну назву (завод, фабрика, майстерн¤ тощо), вид (приватне, колективне, державне, акц≥онерне товариство) тощо.
” статут≥ маЇ бути визначено
орган, що маЇ право репрезентувати ≥нтереси трудового колективу (рада трудового
колективу, рада п≥дприЇмства, профсп≥лковий ком≥тет тощо). ƒо нього можна включати
положенн¤, звТ¤зан≥ з особливост¤ми д≥¤льност≥ п≥дприЇмства: про трудов≥
взаЇмини, ¤к≥ виникають на п≥дстав≥ членства; про повноваженн¤, пор¤док
створенн¤ та структуру ради п≥дприЇмства; про товарний знак тощо.
|
олективний |
Ќа п≥дприЇмств≥ важливу соц≥альну роль в≥д≥граЇ колективний догов≥р Ч угода м≥ж трудовим колективом в особ≥
профсп≥лки та адм≥н≥страц≥Їю (власником чи вповноваженим ним органом), що укладаЇтьс¤
(уточнюЇтьс¤) щор≥чно ≥ не може суперечити чинному законодавству ”крањни.
олективним договором
регулюютьс¤ виробнич≥, трудов≥ та економ≥чн≥ в≥дносини трудового колективу з
адм≥н≥страц≥Їю (власником) будь-¤кого п≥дприЇмства, ¤ке використовуЇ найману
працю. олективний догов≥р, ¤к правило, складаЇтьс¤ з≥ вступноњ частини, що
знайомить трудовий колектив ≥з напр¤мками розвитку та вдосконаленн¤ виробництва
(д≥¤льност≥), умов прац≥ ≥ культурно-побутового забезпеченн¤ прац≥вник≥в, а
також к≥лька розд≥л≥в ≥з конкретними зобовТ¤занн¤ми адм≥н≥страц≥њ за основними
напр¤мками д≥¤льност≥ колективу.
” колективний догов≥р включають зобовТ¤занн¤ щодо пол≥пшенн¤ умов прац≥ та стану довк≥лл¤; заходи дл¤ забезпеченн¤ зростанн¤ продуктивност≥ прац≥ та њњ оплати; профес≥йноњ п≥дготовки й п≥двищенн¤ квал≥ф≥кац≥њ кадр≥в, соц≥ального захисту прац≥вник≥в п≥дприЇмства. «начне м≥сце у колективному договор≥ займають зобовТ¤≠занн¤ в галуз≥ буд≥вництва житла, будинк≥в в≥дпочинку, санатор≥њв, медичних та дошк≥льних установ, спортивно-оздоровчих комплекс≥в. олективний догов≥р включаЇ також окремий розд≥л, що визначаЇ пор¤док участ≥ прац≥вник≥в у використанн≥ прибутку п≥дприЇмства, ¤кщо таке передбачене статутом.
—торони, ¤к≥ уклали й
п≥дписали колективний догов≥р, повинн≥ пер≥одично (не менше двох раз≥в на р≥к)
взаЇмозв≥тувати про його виконанн¤ на зборах (конференц≥њ) трудового колективу.
1.3. ласиф≥кац≥¤ ≥ структура п≥дприЇмств
|
¬иди |
ƒл¤ забезпеченн¤ ефективного господарюванн¤ за ринкових умов,
квал≥ф≥кованого управл≥нн¤ п≥дприЇмствами вин¤тково важливою Ї њхн¤ ч≥тка й
повна класиф≥кац≥¤ за певними ознаками. ƒостатньо повну класиф≥кац≥ю
п≥дприЇмств можна забезпечити, користуючись такими ознаками: 1) мета та
характер д≥¤льност≥; 2) форма власност≥; 3) нац≥ональна належн≥сть
кап≥талу; 4) правовий статус ≥ форма господарюванн¤; 5) галузево-функц≥ональний вид д≥¤льност≥; 6) технолог≥чна й
територ≥альна ц≥л≥сн≥сть; 7) розм≥р за к≥льк≥стю прац≥вник≥в
(табл. 1.1).
n ƒ≥¤льн≥сть переважноњ
б≥льшост≥ п≥дприЇмств маЇ комерц≥йний характер з одержанн¤м прибутку. ƒо некомерц≥йних
належать здеб≥льшого доброчинн≥, осв≥т¤нськ≥, медичн≥, науков≥ та ≥нш≥ орган≥зац≥њ
невиробничоњ сфери народного господарства.
n ѕриватними Ї п≥дприЇмства, що належать окремим громад¤нам на правах
приватноњ власност≥ та з правом найму робочоњ сили. ƒо цього виду в≥днос¤ть
також т≥ ≥ндив≥дуальн≥ та с≥мейн≥
п≥дприЇмства, але т≥льки на особист≥й прац≥ (прац≥ член≥в с≥мТњ).
“аблиц¤ 1.1.
Ћј—»‘≤ ј÷≤я ѕ≤ƒѕ–»™ћ—“¬ (‘≤–ћ) «ј ѕ≈¬Ќ»ћ»
ќ«Ќј јћ»
|
ласиф≥кац≥йн≥
ознаки |
¬иди
п≥дприЇмств (ф≥рм) |
|
ћета
й характер д≥¤льност≥ |
Ј
омерц≥йн≥ Ј
Ќекомерц≥йн≥ |
|
‘орма
власност≥ майна |
Ј
ѕриватн≥ Ј
олективн≥ Ј
омунальн≥ Ј
ƒержавн≥ (в т. ч. казенн≥) |
|
Ќац≥ональна
належн≥сть кап≥талу |
Ј
Ќац≥ональн≥ Ј
«акордонн≥ Ј
«м≥шан≥ (сп≥льн≥) |
|
ѕравовий
статус ≥ форма господарюванн¤ |
Ј
ќдноос≥бн≥ Ј
ооперативн≥ Ј
ќрендн≥ Ј
√осподарськ≥ товариства |
|
√алузево-функц≥ональний
вид д≥¤льност≥ |
Ј
ѕромислов≥ Ј
—≥льськогосподарськ≥ Ј
Ѕуд≥вельн≥ Ј
“ранспортн≥ Ј
“оргов≥ Ј
¬иробничо-торгов≥ Ј
“оргово-посередницьк≥ Ј
≤нновац≥йно-впроваджувальн≥ Ј Ћ≥зингов≥
Ј Ѕанк≥вськ≥
Ј
—трахов≥ Ј
“уристичн≥ тощо |
|
“ехнолог≥чна
(територ≥альна) ц≥л≥сн≥сть |
Ј
√оловн≥ (материнськ≥) Ј
ƒоч≥рн≥ Ј
јсоц≥йован≥ Ј
‘≥л≥њ |
|
–озм≥р
за к≥льк≥стю прац≥вник≥в |
Ј
¬елик≥ (надвелик≥) Ј
—ередн≥ Ј
ћал≥ (др≥бн≥) Ј ћ≥кроп≥дприЇмства |
олективне Ч це таке
п≥дприЇмство, що грунтуЇтьс¤ на власност≥ його трудового колективу, а також
кооперативу, ≥ншого статутного товариства або громадськоњ орган≥зац≥њ.
омунальне Ч п≥дприЇмство, ¤ке
засноване на засадах власност≥ в≥дпов≥дноњ територ≥альноњ громади.
ƒержавними Ї п≥дприЇмства,
заснован≥ на державн≥й власност≥.
ƒо державних належать також
так зван≥ казенн≥ п≥дприЇмства, тобто
п≥дприЇмства, ¤к≥ не п≥дл¤гають приватизац≥њ. –≥шенн¤ про перетворенн¤
державного п≥дприЇмства на казенне приймаЇ аб≥нет м≥н≥стр≥в ”крањни за одн≥Їю
з таких умов: а) п≥дприЇмство провадить виробничу або ≥ншу д≥¤льн≥сть, ¤ка
в≥дпов≥дно до чинного законодавства може зд≥йснюватись т≥льки державним
п≥дприЇмством; б) головним споживачем
продукц≥њ п≥дприЇмства (понад ¤к 50 в≥дсотк≥в) Ї держава;
в) п≥дприЇмство Ї субТЇктом природних монопол≥й.
n «а
нац≥ональною належн≥стю кап≥талу заведено розр≥зн¤ти п≥дприЇмства (ф≥рми): нац≥ональн≥ Ч кап≥тал належить
п≥дприЇмц¤м своЇњ крањни; закордонн≥
Ч кап≥тал Ї власн≥стю ≥ноземних п≥дпри≠Їмц≥в повн≥стю або у т≥й частин≥, що
забезпечуЇ њм необх≥дний контроль; так≥ п≥дприЇмства створюютьс¤ у форм≥ ф≥л≥й
або доч≥рн≥х ф≥рм ≥ реЇструютьс¤ в крањн≥ м≥сцезнаходженн¤; зм≥шан≥ Ч кап≥тал належить п≥дприЇмц¤м
двох або к≥лькох крањн; њхн¤ реЇстрац≥¤ зд≥йснюЇтьс¤ в крањн≥ одного з
засновник≥в такого п≥дприЇмства; ¤кщо метою створенн¤ зм≥шаного п≥дприЇмства Ї
сп≥льна п≥дприЇмницька д≥¤льн≥сть, то його називають сп≥льним.
n Ќайб≥льш важливою Ї
класиф≥кац≥¤ п≥дприЇмств (ф≥рм) за правовим
статусом ≥ формою господарюванн¤. ќдноос≥бне
п≥дприЇмство Ї власн≥стю
одн≥Їњ особи або родини; воно несе в≥дпов≥дальн≥сть за своњ зобовТ¤занн¤ вс≥м
майном (кап≥талом). “аке п≥дприЇмство може бути зареЇстроване ¤к самост≥йне або
¤к ф≥л≥ал ≥ншого п≥дприЇмства (ф≥рми). ‘орму одноос≥бних п≥дприЇмств мають
переважно мал≥ за к≥льк≥стю прац≥вник≥в ф≥рми.
ооперативн≥
п≥дприЇмства (кооперативи) Ч добров≥льн≥ обТЇднанн¤ громад¤н з метою сп≥льного
веденн¤ господарськоњ або ≥ншоњ д≥¤льност≥. ’арактерною њхньою ознакою Ї особиста
участь кожного у сп≥льн≥й д≥¤льност≥, використанн¤ власного або орендованого
майна. ¬ економ≥ц≥ ”крањни функц≥онують два основн≥ типи кооператив≥в:
виробнич≥ й споживч≥. ” перспектив≥ можна оч≥кувати великого поширенн¤
кооператив≥в також ≥ в ≥нших сферах д≥¤льност≥ Ч науков≥й, ф≥нансов≥й,
страхов≥й тощо.
” державному сектор≥
економ≥ки одн≥Їю з форм п≥дприЇмництва Ї орендн≥
п≥дприЇмства. ќренда пол¤гаЇ в тимчасовому (на догов≥рних засадах)
волод≥нн≥ й користуванн≥ майном, необх≥дним орендатору дл¤ зд≥йсненн¤
п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥. ќбТЇктами оренди можуть бути ц≥л≥сн≥ майнов≥
комплекси державних п≥дприЇмств або њхн≥х структурних п≥дрозд≥л≥в (ф≥л≥й,
цех≥в, д≥льниць), а також окрем≥ одиниц≥ майна.
¬иокремлюван≥ за ц≥Їю ознакою господарськ≥ товариства Ї обТЇднанн¤ми
п≥дприЇмц≥в. ” б≥льшост≥ крањн з ринковою економ≥кою так≥ товариства залежно
в≥д характеру ≥нтеграц≥њ (ос≥б чи кап≥талу)
та м≥ри в≥дпов≥дальност≥ за зобовТ¤занн¤ми (повна чи часткова)
под≥л¤ютьс¤ на повн≥, з обмеженою в≥дпов≥дальн≥стю, командитн≥ та акц≥онерн≥.
ѕовне
товариство (товариство з повною в≥дпов≥дальн≥стю) Ч товариство, вс≥ учасники
¤кого займаютьс¤ сп≥льною п≥дприЇмницькою д≥¤льн≥стю ≥ несуть сол≥дарну
в≥дпов≥дальн≥сть за зобовТ¤занн¤ п≥дприЇмства вс≥м своњм майном. “овариством з обмеженою в≥дпов≥дальн≥стю
вважаЇтьс¤ таке, що маЇ статутний фонд, под≥лений на частини, розм≥р котрих
визначаЇтьс¤ засновницькими документами; учасники цього товариства несуть
в≥дпов≥дальн≥сть у межах њхнього внеску. омандитним
Ї товариство, ¤ке, пор¤д ≥з членами з повною в≥дпов≥дальн≥стю, включаЇ одного
чи б≥льше учасник≥в, в≥дпов≥дальн≥сть котрих обмежуЇтьс¤ особистим внеском у
майно такого товариства.
Ќайб≥льш розвинутою формою
господарських товариств Ї акц≥онерне
товариство. √оловним атрибутом такого товариства служить акц≥¤ Ч ц≥нний пап≥р без встановленого
терм≥ну об≥гу, ¤кий св≥дчить про пайову участь в статутному фонд≥ товариства;
п≥дтверджуЇ членство в ньому ≥ право на участь в управл≥нн≥ ним; даЇ учаснику
товариства право на одержанн¤ частки прибутку у вигл¤д≥ див≥денду та участь у
розпод≥л≥ майна за л≥кв≥дац≥њ товариства. јкц≥онерн≥ товариства бувають двох
вид≥в: в≥дкритого типу, акц≥њ ¤кого
розповсюджуютьс¤ через в≥дкриту передплату та куп≥влю-продаж на фондових
б≥ржах; закритого типу, акц≥њ котрого
можуть розповсюджуватис¤ лише м≥ж його засновниками.
јкц≥онерна форма господарюванн¤ маЇ ≥стотн≥ переваги: ф≥нансов≥ Ч створюЇ механ≥зм оперативноњ
моб≥л≥зац≥њ великих за розм≥ром ≥нвестиц≥й ≥ регул¤рного одержанн¤ доходу в форм≥
див≥денд≥в на акц≥њ; економ≥чн≥ Ч
акц≥онерний кап≥тал спри¤Ї встановленню гнучкоњ системи виробничо-господарських
звТ¤зк≥в, опосередкованих перехресним або ланцюговим волод≥нн¤м акц≥¤ми; соц≥альн≥ Ч акц≥онуванн¤ Ї важливою
формою роздержавленн¤ власност≥ п≥дприЇмств будь-¤ких розм≥р≥в, перетворенн¤
найманих прац≥вник≥в на власник≥в певноњ частки майна п≥дприЇмства.
n “ехнолог≥чну ≥
територ≥альну ц≥л≥сн≥сть мають так зван≥ материнськ≥
(головн≥) п≥дприЇмства або ф≥рми. ќсоблив≥стю њхньоњ д≥¤льност≥ Ї те, що
вони контролюють ≥нш≥ ф≥рми. «алежно в≥д розм≥ру кап≥талу, що належить
материнськ≥й (головн≥й) ф≥рм≥, а також правового статусу ≥ ступен¤
п≥дпор¤дкованост≥, п≥дприЇмства, ¤к≥ перебувають у сфер≥ впливу головноњ ф≥рми,
можна п≥дрозд≥лити на доч≥рн≥, асоц≥йован≥ та ф≥л≥њ. ƒоч≥рне п≥дприЇмство (компан≥¤) Ч юридично самост≥йне орган≥зац≥йне
утворенн¤, що зд≥йснюЇ комерц≥йн≥ операц≥њ ≥ складаЇ зв≥тний баланс; проте
материнська ф≥рма суворо контролюЇ д≥¤льн≥сть ус≥х своњх доч≥рн≥х компан≥й,
оск≥льки волод≥Ї контрольним пакетом њхн≥х
акц≥й. јсоц≥йоване п≥дприЇмство Ї формально самост≥йним, але в силу
р≥зних причин воно залежить в≥д головноњ ф≥рми ≥ мусить п≥дпор¤дкуватис¤ њњ
стратег≥чним ц≥л¤м. Ќа в≥дм≥ну в≥д доч≥рн≥х та асоц≥йованих п≥дприЇмств ф≥л≥¤ не користуЇтьс¤ юридичною ≥ господарською
самост≥йн≥стю, не маЇ власного статуту та балансу, д≥Ї в≥д ≥мен≥ ≥ за
дорученн¤м головного п≥дприЇмства, маЇ однакову з ним назву. ћайже весь
акц≥онерний кап≥тал ф≥л≥њ належить материнськ≥й ф≥рм≥.
n «-пом≥ж субТЇкт≥в
господарськоњ д≥¤льност≥ окремо вид≥л¤ють мал≥
(др≥бн≥) п≥дприЇмства, що становл¤ть основу малого б≥знесу. ƒо них належать
субТЇкти господарюванн¤ з к≥льк≥стю прац≥вник≥в: у промисловост≥ та буд≥вництв≥
Ч до 200 ос≥б; в ≥нших галуз¤х виробничоњ сфери Ч до 50 ос≥б; науц≥ й науковому
обслуговуванн≥ Ч до 100 ос≥б; галуз¤х невиробничоњ сфери Ч до 25 ос≥б;
роздр≥бн≥й торг≥вл≥ Ч до 15 ос≥б. ќкр≥м того, в≥днедавна оф≥ц≥йно заведено називати
м≥кроп≥дприЇмствами субТЇкт≥в малого п≥дприЇмництва ≥з середньообл≥ковою к≥льк≥стю
працюючих до 10 ос≥б та обс¤гом виручки в≥д продажу продукц≥њ (наданн¤ послуг)
до 250 тис. грн за р≥к.
ласиф≥кац≥¤ на належн≥сть
п≥дприЇмств (ф≥рм) за галузево-функц≥ональним видом д≥¤льност≥ здеб≥льшого Ї
зрозум≥лою ≥з самоњ назви окремих њхн≥х груп (вид≥в). ѕо¤сненн¤ потребують х≥ба
що
л≥зингов≥ п≥дприЇмства. ” св≥тов≥й
економ≥ц≥ п≥д такою назвою ф≥гурують м≥жнародн≥ орендн≥ ф≥рми-продуценти, ¤к≥
за в≥дпов≥дну плату здають в оренду товари споживчого призначенн¤, обчислювальну
техн≥ку, р≥зноман≥тне технолог≥чне устаткуванн¤, транспортн≥ засоби тощо.
|
—труктура |
ѕ≥д структурою будь-¤кого п≥дприЇмства заведено розум≥ти його
внутр≥шн≥й устр≥й, ¤кий характеризуЇ склад п≥дрозд≥л≥в ≥ систему звТ¤зк≥в,
п≥дпор¤дкованост≥ та взаЇмод≥њ м≥ж ними. ѕри цьому розр≥зн¤ють виробничу й
загальну структури п≥дприЇмства.
ќснову д≥¤льност≥ кожного
п≥дприЇмства становл¤ть виробнич≥ процеси, що виконуютьс¤ у в≥дпов≥дних п≥дрозд≥лах.
—аме склад цих п≥дрозд≥л≥в ≥ характеризуЇ виробничу
структуру п≥дприЇмства. ≤снуЇ к≥лька принцип≥в класиф≥кац≥њ виробничих
структур.
1. «алежно в≥д
п≥дрозд≥лу, д≥¤льн≥сть ¤кого покладено в основу виробничоњ структури,
розр≥зн¤ють цехову, безцехову, корпусну та комб≥натську виробнич≥ структури.
«а цеховоњ виробничоњ
структури основним виробничим п≥дрозд≥лом Ї цех, тобто адм≥н≥стративно в≥докремлена
частина п≥дприЇмства, що в н≥й виконуЇтьс¤ певний комплекс роб≥т в≥дпов≥дно до
внутр≥шньозаводськоњ спец≥ал≥зац≥њ. «а характером своЇњ д≥¤льност≥ цехи
под≥л¤ютьс¤ на основн≥, допом≥жн≥, обслуговуюч≥ та поб≥чн≥ (рис. 1.4).
–ис. 1.4. ¬иробнича структура машинобуд≥вного
п≥дприЇмства.
ќсновн≥
цехи
виготовл¤ють продукц≥ю, призначену дл¤ реал≥зац≥њ на сторону, тобто продукц≥ю,
що визначаЇ проф≥ль та спец≥ал≥зац≥ю п≥дприЇмства.
ƒопом≥жн≥
цехи
виготовл¤ють продукц≥ю, що використовуЇтьс¤ дл¤ забезпеченн¤ власних потреб усередин≥
самого п≥дприЇмства.
ќбслуговуюч≥
цехи та господарства виконують роботи, ¤к≥ забезпечують необх≥дн≥ умови
дл¤ нормального переб≥гу основних ≥ допом≥жних виробничих процес≥в.
ѕоб≥чн≥
цехи
займаютьс¤, ¤к правило, утил≥зац≥Їю, переробкою та виготовленн¤м продукц≥њ з
в≥дход≥в основного виробництва.
” структур≥ де¤ких
п≥дприЇмств ≥снують експериментальн≥ (досл≥дн≥)
цехи, ¤к≥ займаютьс¤ п≥дготовкою ≥ випробуванн¤м нових вироб≥в, розробкою
нових технолог≥й, проведенн¤м р≥зноман≥тних експериментальних роб≥т.
Ќа невеликих п≥дприЇмствах з
в≥дносно простими виробничими процесами застосовуЇтьс¤ безцехова виробнича структура. ќсновою њњ побудови Ї виробнича
д≥льниц¤, ¤к найб≥льший структурний п≥дрозд≥л такого п≥дприЇмства. ¬иробнича
д≥льниц¤ Ч це сукупн≥сть територ≥ально в≥докремлених робочих м≥сць, на ¤ких
виконуютьс¤ технолог≥чно однор≥дн≥ роботи або виготовл¤Їтьс¤ однотипна продукц≥¤.
Ќа великих п≥дприЇмствах
к≥лька однотипних цех≥в можуть бути обТЇднан≥ в корпус. ” цьому раз≥ корпус
стаЇ основним структурним п≥дрозд≥лом п≥дприЇмства. “ака виробнича структура
д≥стала назву корпусноњ.
Ќа п≥дприЇмствах, де
зд≥йснюютьс¤ багатостад≥йн≥ процеси виробництва, характерною ознакою ¤ких Ї
посл≥довн≥сть процес≥в переробки сировини (металург≥йна, х≥м≥чна, текстильна
промислов≥сть) використовуЇтьс¤ комб≥натська
виробнича структура. ѓњ основу становл¤ть п≥дрозд≥ли, ¤к≥ виготовл¤ють
завершену частку готового виробу (чавун, сталь, прокат).
2. «а формою спец≥ал≥зац≥њ
основних цех≥в розр≥зн¤ють технолог≥чну,
предметну та зм≥шану виробнич≥ структури. ќзнакою технолог≥чноњ
структури Ї спец≥ал≥зац≥¤ цех≥в п≥дприЇмства на виконанн≥ певноњ частки технолог≥чного процесу або окремоњ
стад≥њ виробничого процесу (ливарн≥,
терм≥чн≥, механообробн≥, складальн≥ цехи машинобуд≥вного п≥дприЇмства).
“ехнолог≥чна структура використовуЇтьс¤ переважно на п≥дприЇмствах одиничного ≥
др≥бносер≥йного виробництва з р≥зноман≥тною та нест≥йкою номенклатурою продукц≥њ.
ќзнакою предметноњ структури
Ї спец≥ал≥зац≥¤ цех≥в на виготовленн≥ певного виробу або групи однотипних
вироб≥в, вузл≥в, деталей з використанн¤м р≥зноман≥тних технолог≥чних процес≥в
та операц≥й (цех кузов≥в, задн≥х мост≥в, двигун≥в на автомоб≥льному завод≥).
ѕредметну структуру виробництва поширено на п≥дприЇмствах великосер≥йного й
масового виробництва з обмеженою номенклатурою та значними обс¤гами продукц≥њ.
ѕроте на практиц≥ Ї дуже мало п≥дприЇмств, де вс≥ цехи спец≥ал≥зовано т≥льки
технолог≥чно або т≥льки предметно. ѕереважна б≥льш≥сть п≥дприЇмств використовуЇ
зм≥шану виробничу структуру, коли
частину цех≥в спец≥ал≥зовано технолог≥чно, а решту Ч предметно.
3. «алежно в≥д
на¤вност≥ основних ≥ допом≥жних процес≥в розр≥зн¤ють п≥дприЇмства з комплексною
та спец≥ал≥зованою структурою виробництва. ѕ≥дприЇмства з комплексною виробничою структурою мають усю сукупн≥сть основних та
допом≥жних цех≥в, а з≥ спец≥ал≥зованою
структурою Ч лише частину. ѕ≥дприЇмства з≥ спец≥ал≥зованою структурою под≥л¤ють
на:
Ч п≥дприЇмства
механоскладального типу, ¤к≥ отримують загот≥вки в≥д ≥нших п≥дприЇмств;
Ч п≥дприЇмства
складального типу, ¤к≥ випускають продукц≥ю з деталей, вузл≥в та агрегат≥в, що
виготовл¤ютьс¤ на ≥нших п≥дприЇмствах;
Ч п≥дприЇмства
заготовочного типу, що спец≥ал≥зуютьс¤ на виробництв≥ загот≥вок;
Ч п≥дприЇмства,
спец≥ал≥зован≥ на виробництв≥ окремих деталей.
‘ормуванн¤ виробничоњ
структури зд≥йснюЇтьс¤ п≥д впливом багатьох чинник≥в. √оловними з них Ї: виробничий
проф≥ль п≥дприЇмства; обс¤ги виробництва продукц≥њ; р≥вень спец≥ал≥зац≥њ; м≥сце
знаходженн¤ п≥дприЇмства.
¬иробничий
проф≥ль п≥дприЇмства, тобто характер та особливост≥ продукц≥њ, що
виробл¤Їтьс¤, безпосередньо зумовлюють х≥д виробничого процесу ≥ склад
в≥дпов≥дних п≥дрозд≥л≥в. “ак, конструкц≥¤ виробу передбачаЇ певн≥ технолог≥чн≥
процеси його виготовленн¤, певну њхню посл≥довн≥сть та трудом≥стк≥сть. ќтже,
вона визначатиме й перел≥к виробничих п≥дрозд≥л≥в, що зд≥йснюють ц≥
технолог≥чн≥ процеси. —кладна технолог≥¤, таким чином, зб≥льшуЇ к≥льк≥сть п≥дрозд≥л≥в,
¤к≥ њњ реал≥зують, та передбачаЇ б≥льш розгалужену систему звТ¤зк≥в м≥ж ними.
—уттЇво впливаЇ на виробничу
структуру р≥вень спец≥ал≥зац≥њ. « розвитком ≥ поглибленн¤м спец≥ал≥зац≥њ зменшуЇтьс¤
к≥льк≥сть виробничих п≥дрозд≥л≥в п≥дприЇмства, спрощуЇтьс¤ його структура. Ќавпаки,
чим б≥льш ун≥версальним Ї п≥дприЇмство, тим складн≥ша його структура.
¬иробнича структура
п≥дприЇмства залежить ≥ в≥д м≥сц¤ його знаходженн¤. Ќаприклад, п≥дприЇмства
розм≥щен≥ у в≥ддалених в≥д промислових центр≥в рег≥онах, ¤к правило, б≥льш ун≥версальн≥
та автономн≥. ƒл¤ таких п≥дприЇмств характерна розвинута виробнича структура.
ƒо складу будь-¤кого
п≥дприЇмства вход¤ть не т≥льки виробнич≥ п≥дрозд≥ли, а й в≥дд≥ли апарату
управл≥нн¤, заклади культурно-побутового призначенн¤ тощо. “ому пор¤д з виробничою
≥снуЇ так звана загальна структура п≥дприЇмства.
«агальну
структуру створюЇ сукупн≥сть ус≥х виробничих, невиробничих та управл≥нських
п≥дрозд≥л≥в п≥дприЇмства.
“ипову загальну структуру
промислового п≥дприЇмства зображено на рис. 1.5.
–ис. 1.5. “ипова загальна структура промислового
п≥дприЇмства.
ѕ≥дприЇмство очолюЇ директор. ¬≥н зд≥йснюЇ кер≥вництво п≥дприЇмством
у ц≥лому, тобто репрезентуЇ п≥дприЇмство в будь-¤ких орган≥зац≥¤х,
розпор¤джаЇтьс¤ в межах чинного законодавства його майном, укладаЇ договори,
в≥дкриваЇ в банках розрахунков≥ рахунки тощо.
ѕершим заступником директора
Ї головний ≥нженер. ¬≥н керуЇ
науково-досл≥дними та експериментальними роботами, безпосередньо в≥дпов≥даЇ за
вдосконаленн¤ техн≥ки ≥ технолог≥њ виробництва. ƒо його обовТ¤зк≥в входить
також техн≥чна п≥дготовка та обслуговуванн¤ виробництва, розробка заход≥в дл¤
п≥двищенн¤ ¤кост≥ продукц≥њ й дотриманн¤ технолог≥чноњ дисципл≥ни.
≈коном≥чну службу на
п≥дприЇмств≥ очолюЇ головний економ≥ст
(заступник директора з питань економ≥ки). ¬≥н в≥дпов≥даЇ за орган≥зац≥ю
плановоњ роботи на п≥дприЇмств≥. ѕ≥дпор¤дкован≥ йому в≥дд≥ли зд≥йснюють контроль
за виконанн¤м планових завдань, провод¤ть анал≥з д≥¤льност≥ п≥дприЇмства. ”
його компетенц≥њ Ї також питанн¤ ф≥нанс≥в, орган≥зац≥њ прац≥ та зароб≥тноњ
плати.
√оловне завданн¤ начальника виробництва Ч це забезпеченн¤
виконанн¤ план≥в п≥дприЇмства; з ц≥Їю метою начальник виробництва та
п≥дпор¤дкований йому виробничий в≥дд≥л розробл¤ють оперативн≥ плани випуску продукц≥њ дл¤ кожного цеху, забезпечують ритм≥чну
роботу з њхнього виконанн¤, зд≥йснюють контроль ≥ регулюванн¤ переб≥гу
виробничого процесу.
ћаркетингов≥ функц≥њ
вивченн¤ попиту, ринк≥в збуту, реклами, просуванн¤ товар≥в, а також
матер≥ально-техн≥чного забезпеченн¤ виробництва покладено на заступника директора з комерц≥йних
питань.
«аступник
директора з кадрових соц≥альних питань в≥дпов≥даЇ за реал≥зац≥ю
кадровоњ пол≥тики п≥дприЇмства. ¬≥н зокрема займаЇтьс¤ питанн¤ми в≥дбору
персоналу, його профес≥йноњ ор≥Їнтац≥њ та соц≥альноњ адаптац≥њ, навчанн¤,
п≥двищенн¤ на посад≥, переведенн¤, зв≥льненн¤. р≥м того, йому п≥дпор¤дковано
служби, що задовольн¤ють соц≥альн≥ потреби персоналу п≥дприЇмства.
≥лька п≥дрозд≥л≥в апарату
управл≥нн¤ п≥дприЇмства п≥дпор¤дковано безпосередньо директору. ќбл≥к виробництва,
контроль за використанн¤м засоб≥в ≥ дотриманн¤м ф≥нансовоњ дисципл≥ни, складанн¤
баланс≥в, розрахунки з роб≥тниками та службовц¤ми зд≥йснюЇ бухгалтер≥¤. ‘ункц≥њ контролю ¤кост≥ продукц≥њ, запоб≥ганн¤ браку,
розробки ≥ впровадженн¤ систем
управл≥нн¤ ¤к≥стю покладено на незалежний в≥д будь-¤кого заступника директора в≥дд≥л техн≥чного контролю. –еал≥зац≥Їю
д≥ловодства на п≥дприЇмств≥, тобто прийманн¤ вх≥дноњ документац≥њ, њњ
реЇстрац≥ю, обл≥к, розпод≥л, орган≥зац≥ю внутр≥шнього документооб≥гу,
в≥дправленн¤ та збер≥ганн¤ документ≥в забезпечуЇ канцел¤р≥¤.
ƒиректору п≥дприЇмства також
безпосередньо п≥дпор¤дковано начальник≥в
цех≥в, ¤к≥ зд≥йснюють техн≥чне та господарське кер≥вництво в≥дпов≥дним
цехом. ƒо складу апарату управл≥нн¤ цеху входить заступник начальника цеху з
п≥дготовки виробництва. ¬≥н займаЇтьс¤ питанн¤ми розробки технолог≥чних
процес≥в, забезпечуЇ д≥льниц≥ необх≥дною документац≥Їю та оснасткою. ѕом≥чник начальника
цеху з виробництва зд≥йснюЇ оперативне кер≥вництво виробничими процесами.
ћехан≥к цеху орган≥зуЇ ремонт устаткуванн¤ та нагл¤д за його експлуатац≥Їю.
≈коном≥чну роботу в межах цеху очолюЇ економ≥ст, а питанн¤ми нормуванн¤ та
оплати прац≥ займаЇтьс¤ нормувальник.
Ќачальник цеху зд≥йснюЇ
управл≥нн¤ виробництвом за допомогою майстр≥в виробничих д≥льниць, ¤к≥ вже
безпосередньо або за допомогою бригадир≥в орган≥зують працю виконавц≥в.
1.4.
ƒобров≥льн≥ та ≥нституц≥ональн≥ обТЇднанн¤ п≥дприЇмств
(орган≥зац≥й)
«г≥дно з чинним
законодавством в ”крањн≥ можуть створюватис¤ ≥ функц≥онувати два типи обТЇднань
п≥дприЇмств та орган≥зац≥й (≥нтеграц≥йних утворень): 1) добров≥льн≥; 2)
≥нституц≥ональн≥.
ѕ≥дприЇмства (орган≥зац≥њ,
ф≥рми) мають право на добров≥льних засадах обТЇднувати свою науково-техн≥чну,
виробничу, комерц≥йну та ≥нш≥ види д≥¤льност≥, ¤кщо це не суперечить чинному
антимонопольному законодавству. як св≥дчить св≥товий ≥ в≥тчизн¤ний досв≥д
господарюванн¤ за умов ринковоњ економ≥ки, п≥дприЇмства та ≥нш≥ первинн≥
субТЇкти господарюванн¤ можуть створювати р≥зн≥ за принципами й ц≥л¤ми
добров≥льн≥ обТЇднанн¤ (рис. 1.6):
● асоц≥ац≥њ Ч найпрост≥ша форма
догов≥рного обТЇднанн¤ п≥дприЇмств (ф≥рм, компан≥й, орган≥зац≥й) з метою
пост≥йноњ координац≥њ
господарськоњ д≥¤льност≥. јсоц≥ац≥¤ не маЇ права втручатис¤ у виробничу та
комерц≥йну д≥¤льн≥сть будь-¤кого з њњ учасник≥в (член≥в);
● корпорац≥њ Ч догов≥рн≥ обТЇднанн¤
субТЇкт≥в господарюванн¤ на засад≥ ≥нтеграц≥њ њхн≥х науково-техн≥чних,
виробничих та комерц≥йних ≥нтерес≥в, з делегуванн¤м окремих повноважень
централ≥зованого регулюванн¤ д≥¤льност≥ кожного з учасник≥в;
● консорц≥уми Ч тимчасов≥ статутн≥
обТЇднанн¤ промислового й банк≥вського кап≥талу дл¤ дос¤гненн¤ загальноњ мети
(наприклад зд≥йсненн¤ сп≥льного великого
господарського проекту). ”часниками консорц≥уму можуть бути державн≥ ≥
приватн≥ ф≥рми, а також окрем≥ держави (наприклад ћ≥жнародний консорц≥ум
супутникового звТ¤зку);
–ис. 1.6. ‘орми добров≥льних обТЇднань
п≥дприЇмств (ф≥рм, компан≥й)
та орган≥зац≥й.
● концерни Ч форма статутних обТЇднань
п≥дприЇмств (ф≥рм), що характеризуЇтьс¤ Їдн≥стю власност≥ й контролю;
обТЇднанн¤ в≥дбуваЇтьс¤ найчаст≥ше за принципом диверсиф≥кац≥њ, коли один концерн
≥нтегруЇ п≥дприЇмства (ф≥рми) р≥зних галузей економ≥ки (промислов≥сть,
транспорт, торг≥вл¤, науков≥ орган≥зац≥њ, банки, страхова справа). ѕ≥сл¤
створенн¤ концерну субТЇкти господарюванн¤ втрачають свою самост≥йн≥сть,
п≥дпор¤дковуючись потужним ф≥нансовим структурам. «а сучасних умов значно
розширюЇтьс¤ мережа м≥жнародних концерн≥в;
● картел≥ Ч догов≥рне обТЇднанн¤
п≥дприЇмств (ф≥рм) переважно одн≥Їњ галуз≥ дл¤ зд≥йсненн¤ сп≥льноњ комерц≥йноњ
д≥¤льност≥ Ч регулюванн¤ збуту виготовленоњ продукц≥њ;
● синдикати Ч орган≥зац≥йна форма
≥снуванн¤ р≥зновиду картельноњ угоди, що передбачаЇ реал≥зац≥ю продукц≥њ
учасник≥в через створюваний сп≥льний збутовий орган або збутову мережу одного з
учасник≥в обТЇднанн¤. “ак само може зд≥йснюватись закуп≥вл¤ сировини дл¤ вс≥х
учасник≥в синдикату. “ака форма обТЇднанн¤ п≥дприЇмств Ї характерною дл¤
галузей з масовим виробництвом однор≥дноњ продукц≥њ;
● трести Ч монопол≥стичне обТЇднанн¤
п≥дприЇмств, що ран≥ше належали р≥зним п≥дприЇмц¤м, в Їдиний
виробничо-господарський комплекс. ѕри цьому п≥дприЇмства повн≥стю втрачають
свою юридичну ≥ господарську самост≥йн≥сть, оск≥льки ≥нтегруютьс¤ вс≥ напр¤мки
њхньоњ д≥¤льност≥;
● холдинги (холдингов≥ компан≥њ) Ч
специф≥чна орган≥зац≥йна форма обТЇднанн¤ кап≥тал≥в: ≥нтегроване товариство, що
безпосередньо не займаЇтьс¤ виробничою д≥¤льн≥стю, а використовуЇ своњ кошти
дл¤ придбанн¤ контрольних пакет≥в акц≥й ≥нших п≥дприЇмств, ¤к≥ Ї учасниками
концерну або ≥ншого добров≥льного обТЇднанн¤. «авд¤ки цьому холдингова компан≥¤
зд≥йснюЇ контроль за д≥¤льн≥стю таких п≥дприЇмств. ќбТЇднуван≥ у холдингу
субТЇкти мають юридичну й господарську самост≥йн≥сть. ѕроте право вир≥шенн¤ основних
питань њхньоњ д≥¤льност≥ належить холдингов≥й компан≥њ.
● ф≥нансов≥ групи Ч обТЇднанн¤ юридично та
економ≥чно самост≥йних п≥дприЇмств (ф≥рм) р≥зних галузей народного
господарства. Ќа в≥дм≥ну в≥д концерну на чол≥ ф≥нансових груп стають один або
к≥лька банк≥в, ¤к≥ розпор¤джаютьс¤ кап≥талом п≥дприЇмств (ф≥рм, компан≥й), що
вход¤ть до складу ф≥нансовоњ групи, координують ус≥ сфери њхньоњ д≥¤льност≥.
Ќин≥ основними формами
добров≥льних обТЇднань п≥дприЇмств (ф≥рм орган≥зац≥й) дедал≥ б≥льше стають концерни,
корпорац≥њ та ф≥нансов≥ (промислово-ф≥нансов≥) групи.
¬ ”крањн≥ пор¤д ≥з
добров≥льними створюютьс¤ ≥ функц≥онують так зван≥ ≥нституц≥ональн≥ обТЇднанн¤, д≥¤льн≥сть ¤ких започатковуЇтьс¤ в
директивному пор¤дку м≥н≥стерствами (в≥домствами) чи безпосередньо аб≥нетом
м≥н≥стр≥в ”крањни. ƒо таких належать виробнич≥, науково-виробнич≥
(науково-техн≥чн≥), виробничо-торговельн≥ та ≥нш≥ под≥бн≥ обТЇднанн¤ (комплекси,
центри), що ≥нтегрують стад≥њ створенн¤ (проектуванн¤), продукуванн¤, реал≥зац≥њ
та п≥сл¤продажного серв≥сного обслуговуванн¤
вироб≥в тривалого використанн¤. ” народному господарств≥ ”крањни
функц≥онують потужн≥ державн≥ корпорац≥њ, створен≥ на баз≥ колишн≥х вузькогалузевих
м≥н≥стерств (наприклад державна корпорац≥¤ Ђ”крбудматер≥алиї). ≤нституц≥ональн≥
м≥жгалузев≥ обТЇднанн¤ п≥дприЇмств та орган≥зац≥й створюютьс¤ ≥ д≥ють п≥д
р≥зноман≥тними оф≥ц≥йними назвами в агропромисловому комплекс≥, буд≥вництв≥,
житлово-комунальному господар≠ств≥ та ≥нших взаЇмозвТ¤заних секторах економ≥ки ”крањни.
ƒо таких ≥нтеграц≥йно-орган≥зац≥йних утворень застосовуютьс¤ економ≥чн≥ методи
управл≥нн¤ корпоративного характеру, ¤к≥ належним чином корелюють з методами
управл≥нн¤ первинними ланками (п≥дприЇмствами, ф≥рмами, компан≥¤ми) в≥дпов≥дних
виробничо-господарсь≠ких систем.
1.5.
–инкове середовище господарюванн¤ п≥дприЇмств
та орган≥зац≥й
|
ѕон¤тт¤, функц≥њ |
” широкому розум≥нн≥ ринок Ї
цариною про¤ву економ≥чних в≥дносин м≥ж людьми, ¤к≥ виникають у процес≥
виробництва, розпод≥лу, обм≥ну ≥ споживанн¤. ” вужчому розум≥нн≥ ринок Ч це сфера товарного об≥гу ≥
звТ¤зана з ним сукупн≥сть товарно-грошових в≥дносин, ¤ка виникаЇ м≥ж
виробниками (продавц¤ми) та споживачами (покупц¤ми) у процес≥ куп≥вл≥-продажу товар≥в.
–озширене трактуванн¤
розкриваЇ дуже важливий суттЇвий аспект ринку, ¤кий даЇ змогу визначити його м≥сце
≥ роль у процес≥ в≥дтворенн¤: ринок забезпечуЇ орган≥чний звТ¤зок м≥ж виробництвом
≥ споживанн¤м, перебуваЇ п≥д њхн≥м впливом ≥ сам впливаЇ на них. Ќа ринку
ви¤вл¤ютьс¤ реальн≥ обс¤ги та структура р≥зноман≥тних потреб, сусп≥льна
значущ≥сть виробленого продукту ≥ витраченоњ на його виготовленн¤ прац≥,
встановлюЇтьс¤ сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж попитом ≥ пропонуванн¤м, ¤ке формуЇ певний
р≥вень ц≥н на товари та послуги.
ќкр≥м спец≥альноњ функц≥њ з≥
забезпеченн¤ руху товар≥в в≥д виробника до споживача ринок виконуЇ в економ≥чн≥й
систем≥ сусп≥льства регул¤тивно-контрольну й стимулюючу функц≥њ. —в≥товий
досв≥д визнаЇ, що ринок Ї найб≥льш досконалим ≥нструментом саморегул¤ц≥њ
сусп≥льного виробництва. „ерез його посередництво визначаЇтьс¤ що, ск≥льки,
коли, ¤к ≥ дл¤ кого виробл¤ти. ”насл≥док д≥њ закону вартост≥ ≥ закону попиту та
пропонуванн¤ встановлюютьс¤ необх≥дн≥ в≥дтворювальн≥ пропорц≥њ, оптим≥зуЇтьс¤
розпод≥л ≥нвестиц≥йних, матер≥альних ≥ трудових ресурс≥в м≥ж сферами д≥¤льност≥
та галуз¤ми виробництва, забезпечуЇтьс¤ д≥йовий економ≥чний контроль за
рац≥ональним сусп≥льно-припустимим р≥внем виробничих витрат.
—тимулююча функц≥¤ ринку
пол¤гаЇ в т≥м, що в≥н ≥н≥ц≥юЇ виробництво саме тих товар≥в, ¤к≥ потр≥бн≥ споживачам.
„ерез механ≥зм конкуренц≥њ ринков≥ в≥дносини активно впливають на розширенн¤
асортименту й пол≥пшенн¤ ¤кост≥ продукц≥њ, зниженн¤ витрат виробництва та
об≥гу, вилученн¤ з виробництва ≥ споживанн¤ застар≥лих вид≥в продукц≥њ, ¤к≥ не
мають перспективи розширенн¤ збуту.
ѕрагненн¤ д≥стати переваги
на ринку стимулюЇ ≥нтенсивну ≥нновац≥йну д≥¤льн≥сть виробник≥в, спр¤мовану на
своЇчасне оновленн¤ техн≥ко-технолог≥чноњ бази п≥дприЇмств, освоЇнн¤ нових
вид≥в продукц≥њ ≥ послуг, а також п≥дсилюЇ спонукальн≥ мотиви прац≥вник≥в до
п≥двищенн¤ своЇњ квал≥ф≥кац≥њ, творчоњ та високопродуктивноњ роботи.
–инков≥ в≥дносини мають загальний характер,
поширюютьс¤ на вс≥ господарськ≥ сфери й рег≥они крањни, проникають у вс≥
частини економ≥чноњ системи держави. ” ц≥ в≥дносини вступаЇ безл≥ч субТЇкт≥в, а
у сферу об≥гу надход¤ть р≥зноман≥тн≥ товари й послуги, що формуЇ складну та
багатовим≥рну структуру ринку. ¬ивченн¤ останньоњ уможливлюЇ комплексне досл≥дженн¤
Їдност≥, взаЇмозвТ¤зку ≥ взаЇмод≥њ складових елемент≥в ринку, пошуки та розвиток
нових орган≥зац≥йних форм господарських звТ¤зк≥в ≥ товарно-грошового обм≥ну,
управл≥нн¤ попитом ≥ пропонуванн¤м, механ≥змами самоналогоджуванн¤ основних
ланок виробництва на ефективний режим господарюванн¤. « огл¤ду на так≥ завданн¤
найб≥льш поширеним Ї чотирьохпозиц≥йний п≥дх≥д до загальноњ структуризац≥њ
ринку, а саме: з позиц≥й його субТЇктного складу, продуктово-ресурсного
наповненн¤, елементно-технолог≥чних звТ¤зк≥в ≥ територ≥ально-просторовоњ
орган≥зац≥њ (рис. 1.7).
Ќайб≥льше охопленн¤
субТЇкт≥в ринку, групуванн¤ њх з урахуванн¤м специф≥чних особливостей ринковоњ
повед≥нки дос¤гаЇтьс¤ вид≥ленн¤м пТ¤ти основних тип≥в ринк≥в:
● ринку споживач≥в Ч окремих ос≥б ≥
домашн≥х господарств, ¤к≥ купують товари чи отримують послуги дл¤ особистого
споживанн¤;
● ринку виробник≥в Ч сукупност≥ ос≥б ≥
п≥дприЇмств, що закуповують товари дл¤ використанн¤ њх у виробництв≥ ≥нших
товар≥в та послуг;
● ринку пром≥жних продавц≥в (посередник) Ч
сукупност≥ ос≥б та орган≥зац≥й, ¤к≥ стають власниками товар≥в дл¤ перепродажу
або здаванн¤ њх в оренду ≥ншим споживачам ≥з зиском дл¤ себе;
● ринку громадських установ, ¤к≥ купують
товари та послуги дл¤ забезпеченн¤ сфери комунального господарства або дл¤
забезпеченн¤ д≥¤льност≥ р≥зних некомерц≥йних орган≥зац≥й;
● м≥жнародного ринку Ч заруб≥жних
покупц≥в, споживач≥в, виробник≥в, пром≥жних продавц≥в.
”крупнений под≥л ринку за
субТЇктним складом, а також б≥льша його структуризац≥¤ з урахуванн¤м продуктово-ресурсноњ
наповнюваност≥, ¤ка охоплюЇ ринки продовольчих ≥ непродовольчих товар≥в
широкого вжитку, ринки знар¤дь прац≥, сировини, матер≥ал≥в, енерг≥њ та ≥нших
вид≥в продукц≥њ виробничого призначенн¤, ринки житла, земл≥, природних багатств
тощо мають важливе анал≥тичне ≥ практичне
значенн¤ дл¤ забезпеченн¤ структурноњ збалансованост≥ ринку, а також
розробки субТЇктами господарюванн¤ своЇњ маркетинговоњ стратег≥њ.
–ис.
1.7. —труктура ринку.
ƒо найб≥льш розвинутих
елементно-технолог≥чних форм ринку, ¤к≥ в≥дносно в≥докремились ≥ в≥д≥грають важливу
самост≥йну роль ¤к обТЇкти обм≥ну у
в≥дтворювальному процес≥, належать: ринок засоб≥в виробництва; ринок предмет≥в споживанн¤; ринок
≥нновац≥й та ≥нформац≥њ; ринок ≥нвестиц≥й; ринок робочоњ сили;
грошово-кредитний ≥ валютний ринки. «азначена система ринк≥в, незважаючи
на в≥дносну обмежен≥сть елемент≥в, що до нењ вход¤ть, охоплюЇ основн≥ цикли
в≥дтворювального процесу (≥нновац≥йного, ≥нвестиц≥йного, виробничого), под≥л¤Ї
(з урахуванн¤м неоднакового економ≥чного призначенн¤, об≥гу ≥ споживанн¤) сусп≥льний
продукт на засоби виробництва та предмети споживанн¤, ≥нтегруЇ фактори
виробництва (робочу силу й засоби виробництва), охоплюЇ ринок грошей ¤к необх≥дну
передумову зд≥йсненн¤ обм≥нних операц≥й, придбанн¤ на елементних ринках
товар≥в, необх≥дних дл¤ тих чи тих процес≥в споживанн¤ та в≥дтворенн¤. ÷им
зумовлюЇтьс¤ њњ значенн¤ дл¤ розум≥нн¤ першочергових завдань з≥ створенн¤
ключових товарних ринк≥в ¤к нерозривноњ взаЇмозвТ¤заноњ ≥ взаЇмод≥ючоњ системи,
котра формуЇ ринкове середовище.
–инок ¤к сфера товарного обл≥ку маЇ своњ просторово-терито≠р≥альн≥
меж≥. « урахуванн¤м останн≥х, а також масштаб≥в товарообм≥ну, можна вид≥лити
м≥сцевий (локальний), рег≥ональний, нац≥ональний, транснац≥ональний ≥ св≥товий
ринки. ожному з них притаманн≥ власн≥ специф≥чн≥ риси, обумовлен≥ м≥стк≥стю
ринку, р≥зновидами товар≥в ≥ послуг, що реал≥зуютьс¤, структурою товарообороту,
складом агент≥в товарного руху (виробники, посередники, споживач≥),
особливост¤ми ≥нфраструктури, р≥внем ц≥н та ≥ншими ринковими чинниками.
–озвиток територ≥альних ринк≥в,
њхнЇ взаЇмопроникненн¤ та ≥нтеграц≥¤ в масштабн≥ш≥ ринков≥ структури можлив≥
т≥льки на основ≥ дальшого поглибленн¤ м≥жнародного под≥лу прац≥. ќстаннЇ розширюЇ
меж≥ ринкового простору до тих граничних розм≥р≥в, що в них цю продукц≥ю може
бути реал≥зовано з в≥дшкодуванн¤м виробничих ≥ транспортних витрат та з одержанн¤м
нормативного прибутку.
Ѕезпереб≥йне функц≥онуванн¤
такоњ складноњ ≥ багатор≥вневоњ системи ¤к ринок, котрий у розвиненому товарному
виробництв≥ репрезентований понад двадц¤тьма основними його видами, потребуЇ
високорозвинутоњ ≥ широко розгалуженоњ загальноњ та спец≥альноњ ≥нфраструктури,
що враховуЇ ринков≥ особливост≥. ≤нфраструктуру
ринку становить сукупн≥сть орган≥зац≥й (установ), ¤к≥ мають р≥зн≥ напр¤мки
д≥¤льност≥, забезпечують ефективну взаЇмод≥ю товаровиробник≥в та ≥нших ринкових
агент≥в, що зд≥йснюють оборот товар≥в, просуванн¤ останн≥х з≥ сфери виробництва
у сферу споживанн¤.
ƒо
найб≥льш важливих елемент≥в ринковоњ ≥нфраструктури належать:
комерц≥йн≥ ≥нформац≥йн≥ центри; сировинно-товарн≥, фондов≥, валютн≥ б≥рж≥;
комерц≥йн≥, ≥нвестиц≥йн≥, ем≥с≥йн≥, кредитн≥ та ≥нш≥ банки; транспортн≥ ≥
складськ≥ мереж≥; комун≥кац≥йн≥ системи тощо.
” забезпеченн≥ безперервного
руху товар≥в визначальну роль в≥д≥грають постачально-збутов≥
орган≥зац≥њ-посередники, дилерська мережа п≥дприЇмств оптовоњ ≥ роздр≥бноњ
торг≥вл≥, пункти прокату та л≥зингу, ремонтн≥ й серв≥сн≥ центри з
обслуговуванн¤ вироб≥в у споживач≥в, страхов≥, аудиторськ≥, холдингов≥,
брокерськ≥ компан≥њ, торгов≥ доми, аукц≥они, рекламн≥ агентства, виставки,
система зовн≥шньоторговельних†
орган≥зац≥й. ≤снуЇ також в≥дпов≥дно спр¤мована ≥нфраструктура кожного ≥з
ран≥ше розгл¤нутих конкретних вид≥в ринк≥в. ¬она враховуЇ специф≥ку њхньоњ
орган≥зац≥њ, формуванн¤ та функц≥онуванн¤, особливост≥ звТ¤зк≥в ≥ взаЇмод≥њ
ринкових агент≥в.
|
ѕринципи |
ѕор¤д ≥з визначеними законодавством ”крањни нормами ≥
правилами господарюванн¤ та юридичноњ в≥дпов≥дальност≥ за порушенн¤ таких за
умов ринковоњ економ≥ки сформувалис¤ й широко використовуютьс¤ в
п≥дприЇмницьк≥й д≥¤льност≥ загальнови-
знан≥ принципи повед≥нки субТЇкт≥в господаванн¤ на ринку. ќсобливе м≥сце займаЇ
принцип соц≥ального партнерства,
¤кий, виход¤чи ≥з охопленн¤ повед≥нкових аспект≥в ≥ напр¤мк≥в њхньоњ
реал≥зац≥њ, належить до базових, а в≥дтак визначаЇ будь-¤ку розвинуту ринкову
економ≥ку ¤к соц≥ально ор≥Їнтовану. ÷ей принцип випливаЇ з того, що
п≥дприЇмство ¤к соц≥ально-економ≥чна ц≥л≥сн≥сть водночас Ї складовою частиною
свого зовн≥шнього оточенн¤. “ому разом ≥з суто економ≥чними функц≥¤ми з
виробництва продукц≥њ ≥ послуг та одержанн¤ завд¤ки цьому максимально можливого
прибутку п≥дприЇмство зобовТ¤зане пост≥йно оп≥куватис¤ питанн¤ми соц≥ального
розвитку не т≥льки свого трудового колективу, а й м≥сцевого населенн¤.
—оц≥ально в≥дпов≥дальна повед≥нка вс≥х субТЇкт≥в господарюванн¤ уможливлюЇ необх≥дний
громадський консенсус, над≥йне партнерство п≥дприЇмц≥в та ≥нших суверенних соц≥альних
верств ≥ груп, державних ≥ громадських орган≥зац≥й.
ƒругим важливим принципом
повед≥нки на ринку Ї принцип свободи
п≥дприЇмництва. ќстанн≥й забезпечуЇтьс¤ певними правами п≥дприЇмства, а
саме:
● по-перше, можлив≥стю ≥н≥ц≥ативноњ,
самост≥йноњ, зд≥йснюваноњ на св≥й ризик ≥ п≥д свою майнову в≥дпов≥дальн≥сть
економ≥чноњ д≥¤льност≥ будь-¤кого д≥Їздатного громад¤нина держави, громад¤н ≥нших
держав у межах правових повноважень, а також будь-¤коњ групи громад¤н
(партнер≥в), що обТЇднуютьс¤ дл¤ колективного п≥дприЇмництва (акц≥онерн≥
товариства, орендн≥ колективи, сп≥лки, сп≥льн≥ п≥дприЇмства тощо);
● по-друге, самост≥йн≥стю в орган≥зац≥њ
виробництва (виб≥р напр¤мк≥в д≥¤льност≥, постачальник≥в, посередник≥в,
споживач≥в виготовлюваноњ продукц≥њ (послуг) та його ресурсному забезпечуванн≥
(використанн¤ з ц≥Їю метою власного майна, залученн¤ на добров≥льних засадах
майна (кошт≥в) юридичних ос≥б ≥ громад¤н, а також будь-¤ких ≥нших матер≥альних,
трудових, ≥нтелектуальних ≥ природних ресурс≥в за вин¤тком тих, застосуванн¤
¤ких заборонене чи обмежене законодавством);
● по-третЇ, самост≥йн≥стю у прийн¤тт≥
будь-¤ких господарських р≥шень, комерц≥йною
свободою ц≥ноутворенн¤, виход¤чи з економ≥чноњ вигоди ≥ ринковоњ
конТюнктури, правом визначенн¤ шл¤х≥в ≥ способ≥в реал≥зац≥њ продукц≥њ, у т≥м
числ≥ експортованих товар≥в ≥ послуг;
● по-четверте, реальним правом
розпор¤дженн¤ майном, а також прибутком, що залишаЇтьс¤ п≥сл¤ сплати податк≥в
та ≥нших платеж≥в, установлених законом.
÷≥ принципи конкретизуютьс¤
через певн≥ локальн≥ засади саморегул¤ц≥њ господарськоњ повед≥нки. ќсновними з
них Ї:
♦ сп≥льн≥сть
комерц≥йних ≥нтерес≥в ≥ пост≥йний пошук засоб≥в максимального задоволенн¤
потреб споживач≥в;
♦ взаЇмовиг≥дн≥сть
д≥лових стосунк≥в, що передбачаЇ забезпеченн¤ достатнього прибутку партнерам за
господарськими угодами;
♦ р≥вноправн≥сть
у взаЇмов≥дносинах, що означаЇ однакову в≥дпов≥дальн≥сть за порушенн¤ умов
угоди, альтернативу у вибор≥ контрагент≥в господарських звТ¤зк≥в;
♦ в≥дпов≥дальн≥сть
перед к≥нцевим споживачем продукц≥њ вс≥х субТЇкт≥в господарюванн¤ (виробник≥в,
продавц≥в, торгових посередник≥в), що беруть участь у виробництв≥ та об≥гу товар≥в;
♦ самообмеженн¤
особистого споживанн¤, добров≥льне прагненн¤ пост≥йного виробничого
≥нвестуванн¤, ¤к≥сного задоволенн¤ нових сусп≥льних потреб, створенн¤
додаткових робочих м≥сць;
♦ п≥дпор¤дкуванн¤
виробничоњ та комерц≥йноњ д≥¤льност≥ не дос¤гненню короткочасних усп≥х≥в, а
забезпеченню ст≥йкого економ≥чного стану п≥дприЇмства у тривал≥й перспектив≥; дос¤гненн¤
комерц≥йноњ переваги т≥льки завд¤ки ≥нновац≥йним перетворенн¤м в ус≥х сферах
д≥¤льност≥.
« метою формуванн¤ спри¤тливого
економ≥чного середовища треба розробити й дотримувати також певних етичних норм
повед≥нки субТЇкт≥в господарюванн¤ на будь-¤кому ринку. ¬они пор¤д ≥з
загальними етичними ц≥нност¤ми (взаЇмна дов≥ра, пор¤дн≥сть, сумл≥нн≥сть, чесн≥сть,
повага до людини ≥ в≥ра в њњ сили, висока мотивац≥¤ творчоњ прац≥) включають також правила етичноњ повед≥нки в б≥знес≥:
в≥рн≥сть слову та послужлив≥сть у взаЇмостосунках, д≥лова чесн≥сть ≥
партнерська над≥йн≥сть, збереженн¤ комерц≥йноњ таЇмниц≥ та ≥нш≥ правила, що
в≥дпов≥дають вищим стандартам д≥ловоњ чест≥. ”се це разом спри¤Ї формуванню
≥м≥джу ф≥рми ¤к партнера, з ¤ким можливе тривале, над≥йне ≥ взаЇмовиг≥дне
сп≥вроб≥тництво, що Ї життЇво важливим у швидком≥нливому ринковому середовищ≥.
ѕитанн¤ дл¤ самост≥йного поглибленого вивченн¤
1. ’арактеристика п≥дприЇмства (ф≥рми) ¤к первинноњ ланки виробничоњ
сфери та юридичноњ особи.
2. ћетодолог≥чн≥ основи обгрунтуванн¤ множинних ц≥лей д≥¤льност≥
п≥дприЇмства (ф≥рми).
3. ѕравов≥ основи д≥¤льност≥ п≥дприЇмств (ф≥рм) за умов ринковоњ економ≥ки.
4. “енденц≥њ щодо зм≥ни в ”крањн≥ к≥лькост≥ п≥дприЇмств за формою
власност≥ майна ≥ чисельн≥стю прац≥вник≥в.
5. —оц≥ально-економ≥чн≥ переваги акц≥онуванн¤ державних п≥дприЇмств.
6. јктуальн≥ проблеми обгрунтуванн¤ виробничоњ ≥ загальноњ структури
п≥дприЇмств р≥зних форм власност≥.
7. ƒоц≥льн≥сть та ефективн≥сть створенн¤ холдингових компан≥й в
окремих галуз¤х економ≥ки ”крањни.
8. —труктура, напр¤ми та ефективн≥сть д≥¤льност≥ ”крањнськоњ промислово-ф≥нансовоњ
групи.
9. —утн≥сно-зм≥стова характеристика ринкового середовища д≥¤льност≥
в≥тчизн¤них п≥дприЇмств.
10. ѕоглиблена оц≥нка основних принцип≥в повед≥нки субТЇкт≥в господарюванн¤
на в≥тчизн¤ному ≥ св≥товому ринках.
