1.ѕон¤тт¤ пол≥тичноњ системи сусп≥льства
ѕол≥тична система сусп≥льства - складна сукупн≥сть
≥нституц≥ональних структур держави й сусп≥льства, форм взаЇмод≥њ м≥ж ними,
спр¤мованих на зд≥йсненн¤ пол≥тичноњ влади, керуванн¤, кер≥вництва, регулюванн¤
сусп≥льно-пол≥тичних процес≥в. ќсновна функц≥¤ демократичноњ пол≥тичноњ системи
укладаЇтьс¤ в п≥дтримц≥ стаб≥льност≥ й пор¤дку, на¤вних у сусп≥льств≥ й держав≥
зв'¤зк≥в ≥ в≥дносин, що базуютьс¤ на законах, висок≥й пол≥тичн≥й ≥ правов≥й
культур≥ людей. ѕон¤тт¤ Ђпол≥тична система сусп≥льстваї ув≥йшло в рос≥йський
пол≥толог≥чний оборот наприк≥нц≥ 700х рок≥в ’’ в., прид¤
на Ђзм≥нуї пон¤ттю Ђпол≥тична орган≥зац≥¤ сусп≥льстваї. ќстаннЇ пон¤тт¤ вузьке институционально й не в≥дображало всю можливу гаму пон¤ть,
що описують интегративность пол≥тичних в≥дносин. ѕри
цьому проблема укладалас¤ не т≥льки в тому, щоб позначити елементи пол≥тичноњ
системи сусп≥льства, що саме по соб≥ представл¤ло пом≥тну складн≥сть, звести њх
у Їдине ц≥ле, показати орган≥зац≥йн≥ зв'¤зки елемент≥в ≥ самого ц≥лого, ск≥льки
ви¤вити сам≥ пол≥тичн≥ в≥дносини суб'Їкт≥в ¤к основи системного вираженн¤
пол≥тичному житт¤ сусп≥льства, держави, людину, п≥знати зах≥дну л≥тературу по
тем≥. ѕарсонс одним з перших учених загальну теор≥ю
систем намагавс¤ застосувати до анал≥зу пол≥тичних процес≥в. ѕризначенн¤
пол≥тичноњ системи в≥н бачив у забезпеченн≥ ≥нтеграц≥њ, виробленню й реал≥зац≥њ
сп≥льних справ. ¬ 1953 роц≥ в —Ўј вийшла книга ƒ.»стона
Ђѕол≥тична системаї, з ¤коњ почалос¤ посл≥довне й ц≥леспр¤моване вивченн¤
пол≥тичноњ системи сусп≥льства. »стон обірунтував
методолог≥ю пол≥толог≥чних досл≥джень Ц системний метод. ¬≥н намагавс¤ створити
теор≥ю, ¤ка б була здатна системно описати область пол≥тичноњ повед≥нки
суб'Їкт≥в, що не м≥г зробити б≥хев≥оризм, що панував у той час. »стон запропонував розум≥ти пол≥тиков≥ ¤к процес прийн¤тт¤
й реал≥зац≥њ р≥шень, пов'¤заних з в≥дносинами влади. ¬≥н вид≥лив вимоги,
пропонован≥ до пол≥тичноњ системи. Ќа розпод≥льн≥, регульован≥ й комун≥кативн≥.
√оловними завданн¤ми системного анал≥зу пол≥тики в≥н уважаЇ й становленн¤
Ђ≥ндив≥дуальност≥ї кожноњ пол≥тичноњ системи. “обто њњ ≥дентиф≥кац≥ю. ќстанн¤
припускаЇ розум≥нн¤ того, ¤к≥ елементи вход¤ть у не, виразний розсуд њњ
границь, анал≥з фактор≥в, що працюють на вход≥ в систему й на виход≥ з нењ, а
також механ≥зму зворотного зв'¤зку. —труктурно пол≥тична система складаЇтьс¤ ≥з
чотирьох основних елемент≥в: пол≥тичних ≥нститут≥в; взаЇмин м≥ж ними;
пол≥тичних норм, св≥домост≥, культури; пол≥тичноњ д≥¤льност≥, пол≥тичного
процесу. ≤ншими словами, пол≥тична система п≥дрозд≥л¤Їтьс¤ на п≥дсистеми:
≥нституц≥ональну, нормативно-культурну, функц≥ональну й субстанц≥ональну.
–озгл¤нут≥ в Їдност≥ й ц≥л≥сност≥, вони становл¤ть комплекс взаЇмод≥ючих
≥нститут≥в ≥ в≥дносин, в≥дбитих у св≥домост≥, культур≥, що й реал≥зуютьс¤ в практичноппол≥тичн≥й д≥¤льност≥. ” своњй ц≥л≥сност≥
пол≥тична система сусп≥льства виконуЇ наступн≥ функц≥њ: ≥нтегративну,
моб≥л≥зац≥йну, регул¤тивну, стратег≥чну, ц≥нн≥сну, охоронну й ≥нш≥. –еал≥њ
пол≥тичного житт¤ внутр≥шньопол≥тичного й м≥жнародного характеру, економ≥чн≥,
культурн≥ й ≥нш≥ детерм≥нанти м≥н¤ють утримуванн¤ пол≥тичноњ системи, ¤ке
знаходить своЇ вираженн¤ у вс≥х елементах њњ внутр≥шньоњ структури, а також типологизации. «алежно в≥д пол≥тичного режиму вид≥л¤ють
тотал≥тарну, авторитарну й демократичну пол≥тичн≥ системи; по характеру взаЇмин
≥з середовищем Ц в≥дкриту, закриту й ≥нш≥.
2.ѕол≥тичн≥ режими ≥ њх типолог≥¤
ѕол≥тичний режим Ч система засоб≥в ≥ метод≥в зд≥йсненн¤
пол≥тичноњ влади; модель, форма взаЇмод≥њ державновладних
структур ≥ населенн¤.
Ѕудь¤кий пол≥тичний режим визначаЇтьс¤ трьома основними
чинниками: 1) процедурами ≥ способами орган≥зац≥њ владних ≥нститут≥в та
безпосередн≥м зд≥йсненн¤м влади; 2) стилем ухваленн¤ сусп≥льнопол≥тичних
р≥шень; 3) в≥дносинами м≥ж пол≥тичною владою та громад¤нами.
ѕон¤тт¤ Ђпол≥тичний режимї охоплюЇ пор¤док формуванн¤
представницьких установ, становище та умови д≥¤льност≥ пол≥тичних парт≥й,
правовий статус особистост≥, права та обов'¤зки громад¤н, пор¤док
функц≥онуванн¤ каральних ≥ правоохоронних орган≥в, сп≥вв≥дношенн¤ й
регламентац≥ю дозволеного та забороненого.
ѕол≥тичний режим залежить в≥д сп≥вв≥дношенн¤ пол≥тичних
сил у сусп≥льному орган≥зм≥, особистост≥ загальнонац≥онального л≥дера та
особливостей правл¤чоњ ел≥ти; ≥сторичних ≥ соц≥окультурних традиц≥й; пол≥тичноњ
культури населенн¤. ѕол≥тичний режим формуЇтьс¤ спонтанно, внасл≥док сп≥льних
зусиль багатьох суб'Їкт≥в пол≥тичного процесу ≥ не може бути встановлений
конституц≥¤ми або ≥ншими законами. ≤снуЇ багато класиф≥кац≥й пол≥тичних
режим≥в. Ѕудь¤ка класиф≥кац≥¤ Ї умовною, поза¤к
Ђчистихї ≥ завершених пол≥тичних режим≥в у пол≥тичн≥й практиц≥ не ≥снуЇ.
ласиф≥кувати пол≥тичн≥ режими почали на початку XX ст., але до 60х рок≥в XX
ст. найчаст≥ше використовували класиф≥кац≥ю ћ. ¬ебера, ¤кий под≥л¤в њх на
демократичн≥ та недемократичн≥. Ќа початку 60х рок≥в американський пол≥толог 3.
Ѕжезинський, використавши висновки –. ƒал¤ про багатопол¤рн≥сть влади ≥ про те, що жодна держава не
дос¤гла демократ≥њ, вир≥знив тотал≥тарний режим на п≥дстав≥ пол≥толог≥чного
анал≥зу пол≥тичних систем колишн≥х соц≥ал≥стичних крањн, дов≥вши, що в
б≥льшост≥ з них функц≥онували авторитарн≥ пол≥тичн≥ режими. ’арактеристики та
особливост≥ пол≥тичних режим≥в пол≥толог≥¤ вивчала впродовж к≥лькох дес¤тил≥ть.
Ќин≥ вона зосереджуЇтьс¤ переважно на ф≥лософськопол≥тичних
аспектах внутр≥шньоњ еволюц≥њ конкретних режим≥в та процедури переходу в≥д
одного режиму до ≥ншого. Ќайпоширен≥шою Ї тричленна класиф≥кац≥¤ режим≥в на
тотал≥тарн≥, авторитарн≥ й демократичн≥.
“отал≥таризм. ÷ей терм≥н запровадив Ѕ. ћуссол≥н≥ дл¤
характеристики фашистського руху в ≤тал≥њ та дл¤ в≥дмежуванн¤ його в≥д
нацистського руху в Ќ≥меччин≥. “еор≥¤ тотал≥таризму склалас¤ в «ќЧ40х роках XX
ст. ≥з по¤вою фашизму та його р≥зновид≥в.
Ќасильство за тотал≥тарного режиму Ї одним ≥з головних
засоб≥в пол≥тичного управл≥нн¤. ¬≥н деформуЇ ментальн≥сть, пол≥тичну культуру, соц≥альноеконом≥чну стратиф≥кац≥ю населенн¤, особисту й
соц≥альну психолог≥ю, пол≥тичн≥ в≥дносини та внутр≥с≥мейн≥
стосунки.
“отал≥таризм (лат. totalis Ч
увесь, повний) Ч спос≥б орган≥зац≥њ сусп≥льства, ¤кий характеризуЇтьс¤
всеб≥чним ≥ всеохопним контролем влади над
сусп≥льством, п≥дкоренн¤м сусп≥льноњ системи держав≥, колективними ц≥л¤ми,
загальнообов'¤зковою ≥деолог≥Їю.
ѕерш≥ тотал≥тарн≥ погл¤ди в ≥стор≥њ пол≥тичних учень
с¤гають далекого минулого. “отал≥тарними вважають теор≥ю давньогрецького
ф≥лософа √еракл≥та про необх≥дн≥сть загальноњ регул¤ц≥њ сусп≥льства, пол≥тичн≥
погл¤ди ѕлатона стосовно модел≥ утоп≥чноњ держави. ƒе¤к≥ тотал≥тарн≥ моменти
на¤вн≥ в пол≥тичних доктринах √. Ѕабефа, ј. —ен—≥мона, √.¬.‘. √егел¤, ∆.∆. –уссо.
ѕередумовами виникненн¤ та розвитку тотал≥таризму в
пол≥тичн≥й практиц≥ Ї ≥ндустр≥альна стад≥¤ розвитку сусп≥льства, на¤вн≥сть
засоб≥в масовоњ ≥нформац≥њ, колектив≥стський св≥тогл¤д, могутн≥й державний
апарат, особливост≥ соц≥альноњ психолог≥њ (певна ≥деолог≥чна та м≥жособист≥сна
ситуац≥¤). ѕричому засоби масовоњ ≥нформац≥њ Ї необх≥дним моментом дл¤
≥снуванн¤ тотал≥таризму взагал≥. «авд¤ки њм провод¤тьс¤ ≥деолог≥чна обробка
населенн¤, насадженн¤ ун≥ф≥кованих побутових та загальнолюдських стандарт≥в,
н≥велюванн¤ загальноцив≥л≥зац≥йних та особист≥сних
ц≥нностей. ритер≥Їм тотал≥таризму Ї поглинанн¤ державою сфери громад¤нського
сусп≥льства, в≥дсутн≥сть плюрал≥зму.
’арактерним дл¤ нього Ї харизматичний тип л≥дерства з
обов'¤зковою опорою на репресивний апарат. —пос≥б моб≥л≥зац≥њ (модель
зд≥йсненн¤ владою пол≥тичних р≥шень та залученн¤ населенн¤ до њх виконанн¤) за
тотал≥таризму може зд≥йснюватись ≥нтенсивно через створенн¤ внутр≥психолог≥чного
ентуз≥азму, а також екстенсивне Ч за допомогою репресивнопропагандистського
апарату. Ћ≥дерство за тотал≥таризму маЇ переважно ≥ндив≥дуал≥зований характер,
причому нав≥ть найближче оточенн¤ л≥дера значно дистанц≥йоване
в≥д нього. « тотал≥таризмом пов'¤заний султан≥стичний
пол≥тичний режим, ¤кий характеризують на¤вн≥сть верховного правител¤ за
в≥дсутност≥ розмежуванн¤ державноњ та приватноњ сфер; погл¤д представник≥в
влади на сусп≥льство ¤к на непод≥льну власн≥сть правител¤, члени родини ¤кого
здеб≥льшого об≥ймають пров≥дн≥ посади в державному та економ≥чному управл≥нн≥;
особлива ≥деолог≥¤ (найчаст≥ше названа за ≥м'¤м правител¤); неформальний
характер ус≥х державних в≥дносин; кланов≥сть; в≥дсутн≥сть реальноњ судовоњ
влади. ” тотал≥тарних державах недопустим≥ будь¤к≥
форми несанкц≥онованих д≥й населенн¤. “отал≥таризм вимагаЇ в≥д людини активних
ви¤в≥в ло¤льност≥ й в≥дданост≥ режиму.
як типу пол≥тичного режиму тотал≥таризму властив≥ так≥
риси:
Ч на¤вн≥сть загальнообов'¤зковоњ ≥деолог≥њ, ¤ка доводить
необх≥дн≥сть ≥снуванн¤ даного режиму;
Ч загальна ≥деолог≥зац≥¤, запереченн¤ минулого й
сьогоденн¤ задл¤ Ђсв≥тлогої майбутнього;
Ч ≥гноруванн¤ особистих ц≥лей та ≥нтерес≥в заради
загальних ц≥лей режиму;
Ч жорстке пересл≥дуванн¤ будь¤кого
спротиву ≥ нав≥ть особистих думок та виправдовуванн¤
з огл¤ду на це будь¤ких форм насильства;
Ч концентрац≥¤ влади в руках одного л≥дера чи парт≥њ;
Ч п≥дпор¤дкуванн¤ ≥нформац≥йного простору пол≥тичному
л≥деров≥ чи парт≥њ.
ласичними тотал≥тарними державами були г≥тлер≥вська
Ќ≥меччина та —–—–. ѕричому пол≥тичний режим у колишньому –ад¤нському —оюз≥
пройшов так≥ етапи: пер≥од воЇнного комун≥зму 1917Ч1921 pp.
(тотал≥тарноавторитарний тип пол≥тичного режиму);
1921Ч1929 pp. (авторитарний режим); 1929Ч 1956 pp. (тотал≥тарний режим), 1956Ч1985 pp.
(зникли ознаки класичного тотал≥таризму, але загалом режим залишавс¤
тотал≥тарним). «анепад епохи тотал≥таризму в —–—– розпочавс¤ за Ђгорбачовськоњ
перебудовиї, коли впала Ђзал≥зна зав≥саї ≥деолог≥чного мон≥зму (грец. monos Ч один) й закритост≥
сусп≥льства.
јвторитаризм. «а авторитаризму в сусп≥льств≥ можуть
≥снувати ≥нститути, притаманн≥ демократ≥њ, але основними ознаками, що
в≥др≥зн¤ють авторитаризм в≥д демократ≥њ, Ї перевага в д≥¤льност≥ державних
орган≥в методу адм≥н≥струванн¤ (за авторитаризму р≥дко застосовуЇтьс¤ компром≥с
≥з найважлив≥ших пол≥тичних проблем); концентрац≥¤ влади в руках одного чи
дек≥лькох державних орган≥в; зд≥йсненн¤ органами виконавчоњ влади нормотворчих
функц≥й; звуженн¤ сфери гласност≥ та виборност≥ державних орган≥в. «агальна
риса вс≥х авторитарних держав Ч сильна виконавча влада.
јвторитаризм Ч тип пол≥тичного режиму, ¤кий
характеризуЇтьс¤ субординац≥Їю суб'Їкт≥в пол≥тичних в≥дносин, на¤вн≥стю
сильного центру, що маЇ концентровану владу, можлив≥стю застосуванн¤ насильства
чи примусу.
«алежно в≥д ц≥лей виокремлюють р≥зн≥ види авторитаризму,
наприклад, авторитаризм стаб≥л≥зац≥йний, метою ¤кого Ї збереженн¤ ≥снуючого
ладу, чи альтернативний, властивий крањнам, ¤к≥ в≥дкинули демократичн≥ засади
розвитку сусп≥льства. Ќайчаст≥ше авторитаризм встановлюЇтьс¤ в крањнах, ¤к≥
переход¤ть в≥д тотал≥таризму до демократ≥њ. ’арактерно, що за авторитаризму
≥снуЇ ≥ громад¤нське сусп≥льство, а в самому сусп≥льств≥ ч≥ткоњ регламентац≥њ
зазнаЇ переважно пол≥тична сфера. «а цього пол≥тичного режиму в сусп≥льств≥
можлива легальна опозиц≥¤, ≥ ¤кщо за тотал≥таризму необх≥дно пост≥йно доводити
режимов≥ свою особисту в≥ддан≥сть ≥ ло¤льн≥сть, то за авторитаризму в≥ддан≥сть
не обов'¤зкова, головне Ч в≥дкрито не виступати проти режиму. «а авторитаризму
немаЇ ун≥ф≥кованоњ ≥деолог≥њ. ј через поруйнован≥сть
репресивного апарату та несформован≥сть демократичних
≥нститут≥в моб≥л≥зац≥йн≥ можливост≥ њњ застосуванн¤ практично в≥дсутн≥, а само
сусп≥льство характеризуЇтьс¤ вищим ступенем ≥нертност≥, н≥ж за ≥нших пол≥тичних
режим≥в. ѕопри те, що правл¤ч≥ структури в≥дкрит≥ дл¤ р≥зних угруповань, влада
за авторитаризму сконцентрована в руках правл¤чоњ ел≥ти, виборча система
пристосована до р≥шень виконавчоњ влади, демократичн≥ принципи не Ї абсолютною
ц≥нн≥стю, значний обс¤г влади перебуваЇ в руках силових структур, принципи
законност≥ та конституц≥йност≥ практично завжди спотворюютьс¤. јвторитарними
крањнами були в р≥зн≥ ≥сторичн≥ пер≥оди –ад¤нський —оюз та ≤тал≥¤.
—утн≥сн≥ ознаки й проблеми утвердженн¤ демократичного
пол≥тичного режиму
ѕон¤тт¤ Ђдемократ≥¤ї багатогранне. …ого використовують на
позначенн¤ типу пол≥тичноњ культури, певних пол≥тичних ц≥нностей, пол≥тичного
режиму. ” вузькому розум≥нн≥ Ђдемократ≥¤ї маЇ т≥льки пол≥тичну спр¤мован≥сть, а
в широкому Ч це форма внутр≥шнього устрою будь-¤коњ сусп≥льноњ орган≥зац≥њ.
ласичне визначенн¤ демократ≥њ дав ј. Ћ≥нкольн.
ƒемократ≥¤ Ч правл≥нн¤ народу, обране народом, дл¤
народу.
ќсновними ознаками демократичного пол≥тичного режиму Ї
на¤вн≥сть конституц≥њ, ¤ка закр≥плюЇ повноваженн¤ орган≥в влади й управл≥нн¤,
механ≥зм њх формуванн¤; визначаЇ правовий статус особистост≥ та принцип р≥вност≥
перед законом, а також принцип под≥лу влади на законодавчу, виконавчу та судову
з визначенн¤м функц≥ональних прерогатив кожноњ з них. ƒл¤ демократ≥њ
характерними Ї в≥льна д≥¤льн≥сть пол≥тичних ≥ громадських орган≥зац≥й,
обов'¤зкова виборн≥сть орган≥в влади, розмежуванн¤ державноњ сфери та сфери
громад¤нського сусп≥льства, економ≥чний та пол≥тичний, ≥деолог≥чний плюрал≥зм
(заборони торкаютьс¤ лише антилюдських ≥деолог≥й).
«а демократ≥њ пол≥тичн≥ р≥шенн¤ завжди альтернативн≥,
законодавча процедура ч≥тка й збалансована, а владн≥ функц≥њ Ї допом≥жними.
ƒемократ≥њ властива зм≥на л≥дер≥в. Ћ≥дерство може бути ¤к ≥ндив≥дуальним, так ≥
колективним, але завжди маЇ рац≥ональний характер. ƒемократичний режим
характеризують високий р≥вень сусп≥льного самовр¤дуванн¤, переважаючий
консенсус у в≥дносинах м≥ж владою й сусп≥льством. ќдним ≥з головних принцип≥в
демократ≥њ Ї багатопарт≥йн≥сть. ” пол≥тичному процес≥ завжди бере участь ≥
опозиц≥¤, ¤ка виробл¤Ї альтернативн≥ пол≥тичн≥ програми й р≥шенн¤, висуваЇ
своњх претендент≥в на роль л≥дера. √оловна функц≥¤ опозиц≥њ за демократичного
пол≥тичного режиму Ч визначати альтернативн≥ напр¤ми розвитку сусп≥льства та
складати пост≥йну конкуренц≥ю правл¤ч≥й ел≥т≥. —утн≥сними ознаками демократ≥њ Ї
електоральн≥ (лат. elector Ч виборець) змаганн¤,
можлив≥сть розпод≥лу ≥нтерес≥в, нац≥лен≥сть на консол≥дац≥ю сусп≥льства. «а
демократ≥њ держава функц≥онуЇ заради громад¤н, а не навпаки, ≥снують умови дл¤
подальшого розвитку громад¤нського сусп≥льства. ƒемократ≥¤ ≥ в пол≥тичному, ≥ в
загальнолюдському розум≥нн≥ Ї маг≥стральним шл¤хом, своЇр≥дним ≥деалом
майбутнього розвитку сусп≥льства та людськоњ цив≥л≥зац≥њ загалом.
” заруб≥жн≥й та в≥тчизн¤н≥й пол≥тичн≥й науц≥ багато
теор≥й та моделей демократичного розвитку. ¬. ѕарето
створив модель Ђел≥тарноњї демократ≥њ, стверджуючи, що перех≥д сусп≥льства до
≥ндустр≥альноњ стад≥њ розвитку потребуЇ створенн¤ спец≥ального профес≥йного
управл≥нського апарату, без ¤кого демократ≥¤ неможлива. јктуальн≥сть ц≥Їњ
модел≥ було доведено ≥сторичним розвитком сусп≥льства, а в≥дкинуто лише в
40Ч50-х роках XX ст., коли в пол≥тичн≥й д≥¤льност≥ запанував л≥берал≥зм. «г≥дно
з плюрал≥стичною теор≥Їю демократ≥њ (теор≥Їю за≥нтересованих груп) ј. Ѕентл≥, будь-¤к≥ групи, що пересл≥дують власн≥ ≥нтереси,
впливають на владу, намагаючись дос¤гти своњх ц≥лей через пол≥тичну д≥¤льн≥сть.
ћодель ј. Ѕентл≥ в≥дкинули через небезпечн≥сть
парал≥чу влади та дестаб≥л≥зац≥њ. јвтор модел≥ демократичного ел≥таризму –.
ƒаль доводив, що ел≥ти м≥ж собою сп≥впрацюють та визначають правильний спос≥б
вир≥шенн¤ конкретних проблем. ≤деал демократ≥њ в принцип≥ недос¤жний, але
необх≥дно знайти форму пол≥тичного житт¤, ¤ка забезпечила б змаганн¤ пол≥тичних
сил, можлив≥сть пол≥тичного консенсусу.
„имало сучасних учених пов'¤зують зм≥ст демократ≥њ з
ел≥тами ≥ довод¤ть, що демократ≥¤ завд¤ки виборам маЇ дати дорогу найг≥дн≥шим
представникам ел≥ти, маЇ обер≥гати сусп≥льство в≥д людей, ¤к≥ довго перебувають
при влад≥, запоб≥гати надм≥рн≥й концентрац≥њ влади. ƒехто з сучасних практичних
пол≥тик≥в активно критикуЇ тлумаченн¤ демократ≥њ ¤к влади народу, застер≥гаЇ
в≥д тотальноњ пол≥тизац≥њ сусп≥льного орган≥зму, не сумн≥ваючись, однак, що
саме демократ≥¤ пост≥йно п≥дтримуЇ в середовищ≥ правл¤чоњ верх≥вки стан пошуку
й самовдосконаленн¤. ќкрем≥ вчен≥ (особливо в –ос≥њ) довод¤ть небезпечн≥сть
зведенн¤ демократ≥њ до найвищого ≥деалу.
ѕеред крањнами, ¤к≥ в≥ддали перевагу демократичному
розвитков≥, постаЇ багато не лише економ≥чних, соц≥альних, а й пол≥тичних
проблем. Ќасамперед це проблеми модерн≥зац≥њ пол≥тичноњ системи, пристосуванн¤
њњ до функц≥онуванн¤ за умов демократ≥њ, створенн¤ демократичних пол≥тичних
≥нститут≥в, вир≥шенн¤ гуман≥тарних проблем, входженн¤ в м≥жнародн≥ пол≥тичн≥
орган≥зац≥њ тощо. ћодерн≥зац≥¤ Ч процес поступовий ≥ багатогранний, њњ
завданн¤м Ї пошук нових парадигм з метою моб≥л≥зац≥њ сусп≥льства. ќсобливо
важливою Ї модерн≥зац≥¤ дл¤ перех≥дних сусп≥льств, ¤к≥ характеризуютьс¤ творчим
конструктивним браком ≥деал≥в; в≥дсутн≥стю консол≥дуючих сусп≥льство
особистостей та л≥дер≥в; пол≥тичною ситуац≥Їю, ¤ка не працюЇ на майбутнЇ. —ама
демократ≥¤, ¤к зазначаЇ . √адж≥Їв, не може
сприйматис¤ однозначно, особливо в перех≥дний пер≥од. ƒосить слушним Ї
попередженн¤ ј. “окв≥л¤ про те, що тиран≥¤ б≥льшост≥
може бути ще жорсток≥шою, н≥ж тиран≥¤ меншост≥, на що теж сл≥д зважити п≥д час
побудови демократичноњ модел≥ сусп≥льного розвитку.
—еред проблем утвердженн¤ демократ≥њ, пов'¤заних з
економ≥кою ≥ пол≥тикою, Ч в≥дставанн¤ ≥нфраструктури ринковоњ економ≥ки в≥д
розвитку власност≥. —аме демократ≥¤ мусить забезпечити лег≥тим≥зац≥ю ринку.
–инок ≥ кап≥тал≥зм не можуть бути самодостатн≥ми умовами утвердженн¤
демократ≥њ. ѕрикладом цього Ї п≥ночет≥вський режим у
„ил≥. —п≥вв≥дношенн¤ пон¤ть Ђл≥берал≥змї ≥ Ђдемократ≥¤ї теж неоднозначне.
Ћ≥берал≥зм в≥ддаЇ перевагу вол≥ людини перед р≥вн≥стю, а демократ≥¤ Ч р≥вност≥
перед волею.
Ќайрац≥ональн≥ше розум≥ти демократ≥ю ¤к форму пол≥тичноњ
самоорган≥зац≥њ сусп≥льства, що означаЇ певну дистанц≥ю м≥ж державою та
сусп≥льством. ¬она Ї не лише техн≥чним аспектом певних реформ, а й шкалою
ц≥нностей, системою житт¤, основн≥ постулати ¤кого Ч р≥вн≥сть ≥ права людини.
«а демократ≥њ немаЇ м≥сц¤ застою, ≥деолог≥¤ не заступаЇ демократичн≥ ц≥нност≥,
плюрал≥зм Ї джерелом влади, забезпечений абсолютний примат суверен≥тету народу.
онституц≥¤ держави, що стала на шл¤х демократ≥њ, повинна
виконувати три основн≥ завданн¤: 1) ф≥ксувати певну форму правл≥нн¤; 2) закр≥плювати
й виражати згоду народу; 3) регламентувати повноваженн¤ ур¤дових структур. ≤
найголовн≥ше Ч сл≥д спочатку усв≥домити демократичн≥ ц≥нност≥, а вже пот≥м
вт≥лювати њх у пол≥тичн≥й д≥¤льност≥.
ўоб стати демократом, людина, з огл¤ду на психолог≥ю, маЇ
вирости й соц≥ал≥зуватис¤ в демократичному середовищ≥. ” посттотал≥тарних
крањнах демократичн≥ державн≥ ≥нститути (органи р≥зних г≥лок ≥ р≥вн≥в влади й
управл≥нн¤, пол≥тичн≥ парт≥њ тощо) недостатньо ≥нтегрован≥ в сусп≥льний
орган≥зм. —каж≥мо, в япон≥њ кап≥тал≥зац≥¤ поЇднана з корпоративн≥стю, тому понську демократ≥ю ≥нколи називають корпоративною. —аме
збереженн¤ традиц≥йних ц≥нностей ¤понськоњ ментальност≥ дало змогу япон≥њ
ефективно справитис¤ ≥з завданн¤ми модерн≥зац≥њ, стати одн≥Їю ≥з
найрозвинут≥ших демократичних крањн. “обто модель модерн≥зац≥њ мусить бути
ориг≥нальною дл¤ кожноњ крањни. ƒл¤ пострад¤нських крањн особливо важливим Ї в≥днайденн¤ способ≥в орган≥чного поЇднанн¤ правовоњ
держави, ринковоњ економ≥ки та ≥сторичних традиц≥й державност≥. ƒемократ≥¤, в
сучасному розум≥нн≥, покликана забезпечити оптимальне поЇднанн¤ економ≥чноњ
ефективност≥, соц≥альноњ справедливост≥, свободи п≥дприЇмництва, соц≥альноњ
р≥вност≥ тощо. ¬ажливими Ї стаб≥л≥зац≥¤ законодавства, лег≥тимний розпод≥л
функц≥й влади та формуванн¤ сильного центру (¤к пол≥тичного, так ≥ духовного),
утвердженн¤ демократичноњ пол≥тичноњ св≥домост≥ та культури, переосмисленн¤
власного досв≥ду державотворенн¤ тощо.
3.√ромад¤нське сусп≥льство ≥ його структура
ѕон¤тт¤ громад¤нського сусп≥льства застосовуЇтьс¤ дл¤
п≥знанн¤ ус≥Їњ сукупност≥ ≥снуючих у сусп≥льств≥ в≥дносин, ¤к≥ не Ї
державно-пол≥тичними, перебувають поза сферою державного директивного
регулюванн¤. ” такому сусп≥льств≥ царина спонтанного самови¤ву в≥льних
≥ндив≥д≥в ≥ добров≥льно сформованих орган≥зац≥й громад¤н захищена законом в≥д
пр¤мого втручанн¤ ≥ дов≥льноњ регламентац≥њ з боку орган≥в державноњ влади. ÷е
спри¤Ї розвитку в≥льного ринку, безперешкодному поширенню духовних, моральних,
нац≥ональних ц≥нностей тощо.
ѕ≥дірунт¤м громад¤нського сусп≥льства Ї житт¤ ≥ндив≥д≥в
¤к приватних ос≥б, сукупн≥сть в≥льно встановлених м≥жособис-т≥сних
зв'¤зк≥в (с≥мейних, общинних, економ≥чних, культурних, рел≥г≥йних тощо),
розмањтт¤ властивих њм ≥нтерес≥в та можливостей ви¤вленн¤ останн≥х. ÷е сфера
свободи людини на в≥дм≥ну в≥д необх≥дност≥, вимушеност≥ дотриманн¤
встановленого владою пор¤дку.
ќтже, головними ознаками громад¤нського сусп≥льства Ї:
> в≥докремлена в≥д держави структура сусп≥льства, ¤ка
утворена р≥зноман≥тними асоц≥ац≥¤ми, добров≥льними об'Їднанн¤ми людей;
> в≥дпов≥дна в≥льним ринковим в≥дносинам пол≥тична
система, де держава Ї пох≥дною в≥д громад¤нського сусп≥льства та процес≥в, що
в≥дбуваютьс¤ у ньому;
> сфера в≥льноњ реал≥зац≥њ безпосередн≥х ≥
р≥зноман≥тних ≥нтерес≥в громад¤н;
> сфера приватного, реального житт¤ та безпосереднього
сп≥лкуванн¤ людей на в≥дм≥ну в≥д держави ¤к умовного, формального житт¤;
> в≥дносини в≥льного обм≥ну продуктами д≥¤льност≥ м≥ж
незалежними власниками;
> свобода особи;
> форма безпосереднього сп≥лкуванн¤ людей;
> пр≥оритет громад¤нських прав пор≥вн¤но з державними
законами;
> плюрал≥зм ≥дей, вартостей, соц≥альних ≥н≥ц≥атив.
« факту ≥снуванн¤ р≥зних ≥ суперечливих ≥нтерес≥в у
громад¤нському сусп≥льств≥ виникаЇ ≥де¤ держави ¤к вт≥ленн¤ загального
≥нтересу, ¤к ≥нституц≥¤ гарантуванн¤ ≥ захисту прав людини:
√ромад¤нське сусп≥льство природн≥ права; економ≥ка;
приватне житт¤; Ч сфера свободи вол≥;
ƒержава встановлен≥ закони; пол≥тика, держава; публ≥чне
житт¤; сфера обов'¤зку.
јльтернативн≥сть ознак та ц≥нностей держави й
громад¤нського сусп≥льства не означаЇ взаЇмовиключноњ антагон≥стич-ност≥
цих сфер сусп≥льного житт¤, а, навпаки, взаЇмозумов-люЇ
њх. Ѕез держави нема громад¤нського сусп≥льства, б_ез останнього неможлива
повноц≥нна правова держава. ¬они Ї сторонами одного ц≥л≥сного житт¤ людини ≥
сучасного цив≥л≥зованого сусп≥льного бутт¤. —аме ¤к необх≥дн≥сть п≥дкор¤тис¤
держав≥, шанувати њњ, зокрема сплачувати податок, але й ц≥нувати вартост≥, що
≥снують поза межами державност≥, прийн¤то тлумачити Ївангельське повчанн¤
в≥ддавати Ѕогове Ѕогу, а кесареве кесарю. "“ож
в≥ддавайте належне ус≥м: кому податок Ч податок, кому мито Ч мито, кому страх Ч
страх, кому честь Ч честь" (–им. 13:7).
—тан демократ≥њ у сучасному сусп≥льств≥ значною м≥рою
визначаЇтьс¤ ≥снуванн¤м системи незалежних в≥д держави самовр¤дних об'Їднань
суверенних ≥ндив≥д≥в ≥ в≥льно встановлених зв'¤зк≥в м≥ж ними Ч громад¤нського
сусп≥льства. —формоване на засадах плюрал≥зму, толерантност≥, л≥берал≥зму, воно
спроможне протисто¤ти ¤к етатистським тенденц≥¤м з боку
держави, так ≥ ентроп≥њ анарх≥зму, домагатис¤ ¤комога оптимальн≥шого зд≥йсненн¤
громадського самовр¤дуванн¤. ¬≥дкрите суперництво сусп≥льних ≥нтерес≥в ≥н≥ц≥юЇ
пол≥тичний процес, спри¤Ї вт≥ленню загальносоц≥ального
≥нтересу. «в≥дси очевидний висновок: щоб демократизувати сусп≥льство,
реформувати державу, необх≥дно займатис¤ не лише законотворчою,
пол≥тико-юридичною д≥¤льн≥стю, а й плекати громад¤нське сусп≥льство Ч спри¤ти
структурованост≥ сп≥льноти, усв≥домленню й поважанню людьми власних ≥ чужих прав,
г≥дност≥ й свободи, шануванню норм сусп≥льно-пол≥тичноњ взаЇмод≥њ.
4.—труктура пол≥тичноњ системи:
ј)пол≥тична, державна влада
—труктура пол≥тичноњ системи Ч сукупн≥сть владних
≥нститут≥в, що пов'¤зан≥ м≥ж собою ≥ створюють ст≥йку ц≥л≥сн≥сть.
√оловний Їднальний компонент системи Ч пол≥тична влада Ч
зосереджена в держав≥, пол≥тичних парт≥¤х ≥ громадських орган≥зац≥¤х. ¬ажливою
функц≥Їю влади Ї створенн¤ внутр≥шн≥х зв'¤зк≥в системи, врегулюванн¤ конфл≥кт≥в
пол≥тичними засобами ≥ регламентац≥¤ повед≥нки людини, тобто можлив≥сть
впливати на нењ з допомогою певних засоб≥в Ч вол≥, авторитету, права, сили.
ќтже, влада Ч це елемент, джерело управл≥нн¤, основа розвитку й функц≥онуванн¤
пол≥тичних систем.
Ѕ)пол≥тичн≥ в≥дносини
ѕол≥тичн≥ в≥дносини. ¬они формуютьс¤ в сусп≥льств≥ щодо
завоюванн¤ та зд≥йсненн¤ пол≥тичноњ влади. ÷е Ч м≥жкласов≥,
внутр≥класов≥, м≥жнац≥ональн≥ та м≥ждержавн≥ в≥дносини; вертикальн≥ в≥дносини у
процес≥ зд≥йсненн¤ влади м≥ж пол≥тичними орган≥зац≥¤ми (державою, парт≥¤ми,
трудовими колективами); в≥дносини м≥ж пол≥тичними орган≥зац≥¤ми та установами
(адм≥н≥страц≥Їю, ≥нститутами).
« пол≥тичних в≥дносин виростаЇ пол≥тична орган≥зац≥¤
сусп≥льства, охоплюючи його стаб≥льн≥ пол≥тичн≥ орган≥зац≥њ та установи, ¤к≥
зд≥йснюють пол≥тичну владу, њх под≥л¤ють на три види: власне пол≥тичн≥
орган≥зац≥њ (держава, пол≥тичн≥ парт≥њ, пол≥тичн≥ рухи); пол≥тизован≥
орган≥зац≥њ (народн≥ рухи, профсп≥лки); непол≥тичн≥ орган≥зац≥њ (об'Їднанн¤ за
≥нтересами)
¬)пол≥тична орган≥зац≥¤ сусп≥льства
ѕол≥тична орган≥зац≥¤ сусп≥льства. ¬изначальним елементом
пол≥тичноњ орган≥зац≥њ сусп≥льства, њњ ¤дром Ї держава з ус≥ма њњ складовими:
законодавчою, виконавчою та судовою г≥лками влади, збройними силами. Ѕудучи
головним ≥нститутом пол≥тичноњ системи, держава зд≥йснюЇ управл≥нн¤ сусп≥льством,
охорон¤Ї його економ≥чну, соц≥альну ≥ культурну сфери. ¬заЇмозв'¤зок м≥ж
р≥зними р≥вн¤ми й г≥лками державноњ влади, м≥ж державою та громад¤нським
сусп≥льством зд≥йснюють пол≥тичн≥ парт≥њ Ч певн≥ групи людей, ¤ких Їднають
сп≥льн≥ ц≥л≥ та ≥нтереси. √оловним призначенн¤м парт≥й Ї дос¤гненн¤ державноњ
влади; оволод≥нн¤ апаратом управл≥нн¤ дл¤ реал≥зац≥њ соц≥альних ≥нтерес≥в, ¤к≥
вони представл¤ють; участь у розробц≥ пол≥тичного курсу крањни та вплив на
висуванн¤ ≥ призначенн¤ державних л≥дер≥в. ѕоступово розширюЇтьс¤ також
впливов≥сть трудових колектив≥в на функц≥онуванн¤ пол≥тичноњ орган≥зац≥њ
сусп≥льства.
“рудов≥ колективи створен≥ дл¤ виконанн¤ виробничих
завдань, але за певних умов вони можуть стати й пол≥тичними суб'Їктами. ÷е
в≥дбуваЇтьс¤, коли економ≥чн≥ методи вир≥шенн¤ питань стають неефективними ≥
колектив перебираЇ на себе пол≥тичн≥ функц≥њ. ƒл¤ цього в≥н повинен бути
спроможний ухвалити самост≥йне пол≥тичне р≥шенн¤, мати засоби й можливост≥ дл¤
його реал≥зац≥њ.
¬ир≥шальну роль у пол≥тичному житт≥ сусп≥льства
в≥д≥грають громадськ≥ орган≥зац≥њ та рухи, ¤к≥ мають на мет≥ вир≥шенн¤
пол≥тичних проблем, задоволенн¤ й захист потреб та ≥нтерес≥в своњх член≥в.
ожне з профес≥йних, молод≥жних, творчих та ≥нших добров≥льних об'Їднань маЇ
статут ≥з ч≥тко визначеними завданн¤ми в межах чинних державних закон≥в.
«асоби масовоњ ≥нформац≥њ. ¬они Ї активним ≥ самост≥йним
елементом пол≥тичноњ системи сусп≥льства ≥ в демократичних крањнах в≥д≥грають
роль четвертоњ влади. «асоби масовоњ ≥нформац≥њ Ч це розгалужена мережа
установ, що займаютьс¤ збиранн¤м, обробкою та поширенн¤м ≥нформац≥њ. ¬они
впливають на регул¤тивно-управл≥нську д≥¤льн≥сть ус≥х ланок управл≥нн¤,
спри¤ють реал≥зац≥њ ц≥лей пол≥тики, пропагують вироблен≥ пол≥тичн≥ й правов≥
норми. «асоби масовоњ ≥нформац≥њ намагаютьс¤ зв≥льнитис¤ з-п≥д державного й
пол≥тичного диктату, але њхн¤ незалежн≥сть не забезпечуЇ нейтральност≥.
≤нтереси певних соц≥альних сил завжди дом≥нують у виклад≥ масовоњ ≥нформац≥њ.
√)пол≥тична культура
ѕол≥тична св≥дом≥сть ≥ пол≥тична культура. Ѕудучи
важливими елементами пол≥тичноњ системи, вони формуютьс¤ п≥д впливом соц≥альноњ
та пол≥тичноњ практики. ѕол≥тична св≥дом≥сть постаЇ ¤к сукупн≥сть пол≥тичних
≥дей, у¤влень, традиц≥й, в≥дображених у пол≥тичних документах, правових нормах,
¤к частина сусп≥льноњ св≥домост≥, а пол≥тична культура ¤к сукупн≥сть у¤влень
про р≥зн≥ аспекти пол≥тичного житт¤ (див. розд≥л 4, тема 4.1).
ѕол≥тична культура спри¤Ї формуванню ставленн¤ людини до
навколишнього середовища, до головних ц≥лей ≥ зм≥сту пол≥тики держави.
«начущ≥сть пол≥тичноњ культури визначаЇтьс¤ њњ ≥нтегративною роллю, ¤ка
передбачаЇ спри¤нн¤ Їднанню вс≥х прошарк≥в населенн¤, створенн¤ широкоњ
соц≥альноњ бази дл¤ п≥дтримки системи влади, пол≥тичноњ системи загалом.
5.ќсновн≥ модел≥ пол≥тичних систем:
ј)командна
омандна пол≥тична система пройшла ≥сторичний шл¤х в≥д
правл≥нн¤ Їгипетських фараон≥в, через пануванн¤ тиран≥в √рец≥њ, ≥мператор≥в
–иму, феодальних абсолютних монарх≥в до сучасних авторитарних, тотал≥тарних
систем. –≥зновидами тотал≥таризму в≥дпов≥дно до пан≥вноњ њх ≥деолог≥њ Ї
комун≥зм, фашизм ≥ нац≥онал-соц≥ал≥зм.
омун≥зм ¤к класична форма тотал≥таризму рад¤нського типу
бере початок з 1918 р., а в «ќ Ч 40-в≥ роки XX ст. дос¤гаЇ свого апогею ¤к
воЇнно-комун≥стична система. јбсолютизуючи мету Ч св≥тле майбутнЇ, побудоване
на абсолютизм≥ державноњ влади, усуненн≥ свобод, л≥кв≥дац≥њ приватноњ
власност≥, в≥ддаючи перевагу роб≥тничому класов≥ ¤к соц≥альн≥й опор≥, комун≥зм
в≥дкриваЇ дорогу до рабства, прокладаЇ шл¤х до регресу.
‘ашизм в ≤тал≥њ, що був встановлений у 1922 p., прагнув
до св≥тлого майбутнього на основ≥ в≥дродженн¤ велич≥ –имськоњ ≥мпер≥њ за
допомогою абсолютизац≥њ державноњ влади, формуванн¤ ≥тал≥йц≥в ¤к потомк≥в
великих римл¤н. —истема була приречена. —ам≥ кола, на ¤к≥ спиравс¤ ≥тал≥йський
дуче ћус-сол≥н≥, усунули його в≥д влади.
Ќ≥мецький нац≥онал-соц≥ал≥зм, зам≥шаний на нац≥ональн≥й ≥
расов≥й ненавист≥, виник у 1933 р. ѕрагнучи до св≥тового пануванн¤ ар≥йськоњ
нац≥њ, несучи св≥тов≥ агрес≥ю проти ≥нших народ≥в, в≥н зазнав воЇнноњ,
пол≥тичноњ й соц≥альноњ поразки.
омандн≥ системи ще ≥снують в јфриц≥, јз≥њ та ≥нших
крањнах. ≤сторично доведено, що хоча на певних етапах розвитку сусп≥льства
командн≥ системи можуть бути добре пристосован≥ дл¤ виконанн¤ пром≥жних
завдань, проте у к≥нцевому п≥дсумку вони Ї гальмом сусп≥льного прогресу.
¬≥домо, що так зван≥ соц≥ал≥стичн≥ крањни, л≥дери ¤ких за¤вл¤ли св≥тов≥ про
г≥гантськ≥ усп≥хи, дедал≥ б≥льше в≥дставали в≥д розвинених крањн «аходу нав≥ть
у найб≥льш, здавалос¤ б, благополучн≥ часи њхнього ≥снуванн¤.
Ѕ)змагальна
«магальна пол≥тична система маЇ так≥ типолог≥чн≥ ознаки:
пол≥тичний плюрал≥зм; на¤вн≥сть механ≥зму впливу на державну владу р≥зних
центр≥в прийн¤тт¤ пол≥тичних р≥шень через "групи тиску", що ≥нституц≥йно в≥докремлен≥ й змагаютьс¤ м≥ж собою; на¤вн≥сть
багатьох центр≥в прийн¤тт¤ пол≥тичних р≥шень; визнанн¤ р≥вност≥ й гарант≥й прав
людини й об'Їднань громад¤н; примус не виключаЇтьс¤, але не Ї пр¤мим, основним
методом в управл≥нн≥", зв'¤зок пол≥тичноњ системи ≥ саморегул¤ц≥њ сусп≥льства
у сфер≥ економ≥ки, соц≥альних в≥дносин, духовного житт¤ та ≥н.; захист
конституц≥йного ладу, його правових засад; ставленн¤ до права ¤к до ц≥нност≥ та
≥н.
«магальна пол≥тична система ≥снувала у де¤ких
рабовласницьких державах (наприклад, јф≥ни), феодальних м≥стах-дер-жавах
(рос≥йський Ќовгород, ƒубровник на јдр≥атиц≥,
ганзейськ≥ м≥ста-держави узбережж¤ Ѕалт≥йського мор¤). ”твердженн¤ ц≥Їњ системи
найб≥льш ¤скраво ви¤вило себе за кап≥тал≥зму з його постулатами в≥льноњ
конкуренц≥њ, в≥льного товарообм≥ну, природних прав людини. «магальна пол≥тична
система ≤тал≥њ, ≤спан≥њ, ѕортугал≥њ, √рец≥њ та ≥нших крањн продемонструвала
своњ позитивн≥ сторони ≥ висв≥тлила проблеми њхнього розвитку. «магальна
пол≥тична система може добре функц≥онувати за умов стаб≥льного сусп≥льства ¤к
Їдиного соц≥ального орган≥зму.
¬)соц≥опримирлива
—оц≥опримирлива пол≥тична система маЇ так≥ ознаки: висуненн¤ на перший
план соц≥альних проблем у змаганн≥ за утвердженн¤ пол≥тичних ц≥лей ≥ завдань;
використанн¤ компром≥с≥в у вир≥шенн≥ пол≥тичних та ≥нших проблем; розгл¤д
командних метод≥в протиборства ¤к великих затрат економ≥чних, духовних та
людських ресурс≥в; профес≥онал≥зм пол≥тичного управл≥нн¤; утвердженн¤
пол≥тичного плюрал≥зму, що передбачаЇ певн≥ обмеженн¤ пан≥вних сил, груп, ¤к≥
змагаютьс¤ на ірунт≥ поступок, консенсусу, добров≥льних узгоджень стор≥н;
високий р≥вень пол≥тичноњ культури; прагненн¤ до утвердженн¤ соц≥ального миру,
соц≥альноњ справедливост≥, служ≥нн¤ њм; уведенн¤ певних обмежень щодо
власност≥, розпод≥лу доход≥в, свободи договору (насамперед на продаж робочоњ
сили) з метою дос¤гненн¤ соц≥ального миру; поступове ≥ пост≥йне зд≥йсненн¤
соц≥альних програм; високий р≥вень захисту прав людини; пол≥тична
безконфл≥ктн≥сть; саморегульован≥сть та ≥н.
ѕрим≥тивн≥ форми соц≥опримирливоњ
системи знаходимо в ≥сторичному минулому. ќднак справжн¤ соц≥опримирлива
система складаЇтьс¤ лише в умовах високого р≥вн¤ економ≥чного розвитку,
зм≥цнюЇтьс¤ в процес≥ переходу людства в≥д конфронтац≥њ до сп≥вроб≥тництва, в≥д
протиборства до створенн¤ Їдиноњ новоњ цив≥л≥зац≥њ.
«азначена типолог≥¤, ¤к ≥ будь-¤ка класиф≥кац≥¤, певною
м≥рою умовна. Ќаведен≥ властивост≥ пол≥тичних систем не Ї абсолютними. ≈лементи
т≥Їњ чи ≥ншоњ системи можуть бути на¤вними у характеристиц≥ ≥нших систем.
Ќаприклад, елементи командноњ системи властив≥ певною м≥рою пол≥тичним системам
другого й третього тип≥в. ѕроте головн≥ типолог≥чн≥ риси вид≥лен≥ ч≥тко.
6.‘ункц≥њ пол≥тичноњ системи:
ј)пол≥тична моб≥л≥зац≥¤
Ѕ)забезпеченн¤ ц≥л≥сност≥ громад¤нського сусп≥льства
‘ункц≥¤ забезпеченн¤ ц≥л≥сност≥ громад¤нського
сусп≥льства. ѕол≥тична система сусп≥льства ¤к найб≥льш ≥нституц≥онал≥зована
система впливаЇ на все сусп≥льство, визначаЇ ц≥л≥ розвитку, механ≥зми
загального управл≥нн¤, пол≥тичн≥ ≥ правов≥ норми та принципи. ¬она охоплюЇ
населенн¤ даноњ територ≥њ крањни. ћехан≥зм пол≥тичного функц≥онуванн¤,
створений на демократичних засадах, в≥дкриваЇ прост≥р дл¤ ц≥л≥сного
самови¤вленн¤ громад¤нського сусп≥льства, народу, нац≥њ. —ильна, активна
пол≥тична система спри¤Ї прискоренню розвитку всього громад¤нського
сусп≥льства. ј дл¤ цього вона повинна насамперед вдало виконувати владн≥
функц≥њ.
¬)нормативна
нормативна
п≥дсистема,
њњ
складають пол≥тичн≥ принципи та норми Ч це норми, ¤к≥
регулюють пол≥тичн≥ в≥дносини. ќдн≥ пол≥тичн≥ норми безпосередньо ≥ ц≥леспр¤мовано створюютьс¤
державою (правов≥ норми), пол≥тичними парт≥¤ми та громадськими орган≥зац≥¤ми (корпоративн≥ норми), ≥нш≥ складаютьс¤ ≥ розвиваютьс¤ поступово, п≥д
впливом ¤к пол≥тичних, та ≥ економ≥чних, соц≥альних, духовних чинник≥в (норми морал≥, звичањ, традиц≥њ).
√)контрольна
7.‘ормуванн¤ та функц≥онуванн¤ пол≥тичноњ системи ”крањни
на сучасному етап≥
¬ ”крањн≥, ¤к ≥ в ≥нших пострад¤нських державах, перех≥д
в≥д авторитарно-тотал≥тарноњ системи сусп≥льного устрою до демократичного
сусп≥льства ≥ соц≥ально-правовоњ держави розпочавс¤ з≥ створенн¤ новоњ
пол≥тичноњ системи.
Ќа перших порах ”крањна прагнула створити соц≥ально-пол≥тичн≥
≥нституц≥њ за цив≥л≥зованим Ївропейським зразком. ¬≥дпов≥дно наблизилас¤ за
багатьма параметрами до профес≥йного парламенту ¬ерховна –ада ”крањни,
запроваджено ≥нститут президентства, зм≥нено статус ур¤ду, затверджено
концепц≥ю судовоњ влади. ѕроте в≥дсутн≥сть системного п≥дходу до формуванн¤
пол≥тичних структур призвела до протисто¤нн¤ р≥зних г≥лок влади, зрештою, до
кризи влади загалом, ¤ка про¤вилась в неефективност≥ владних структур,
неузгодженост≥ та суперечливост≥ њхн≥х д≥й, протисто¤нн≥ м≥сцевих
представницьких ≥ виконавчих орган≥в, втрат≥ авторитету влади у населенн¤.
“акий стан значною м≥рою був зумовлений деф≥цитом
профес≥йно п≥дготовлених кадр≥в. Ѕ≥льш≥сть ≥з пол≥тичних л≥дер≥в ви¤вилас¤
нездатною до конструктивноњ управл≥нськоњ д≥¤льност≥. адровий голод багато в
чому посилювавс¤ клановими принципами добору ≥ розстановки управл≥нц≥в.
‘ункц≥онуванн¤ пол≥тичноњ системи ”крањни певною м≥рою
пол≥пшилос¤ п≥сл¤ прийн¤тт¤ ¬ерховною –адою ”крањни 28 червн¤ 1996 р.
онституц≥њ ”крањни, ”крањна в≥дпов≥дно до њњ онституц≥њ Ї суверенною ≥
незалежною, демократичною, соц≥альною, правовою державою. Ќос≥Їм суверен≥тету ≥
Їдиним джерелом влади Ї народ, ¤кий зд≥йснюЇ владу безпосередньо ≥ через органи
державноњ влади та органи м≥сцевого самовр¤дуванн¤. Ћег≥тимн≥сть влади, таким
чином, виходить в≥д народу, ¤кий через вибори ви¤вл¤Ї свою волю владним
структурам ≥ контролюЇ њх. ”крањна Ї президентсько-парламентською республ≥кою.
ƒержавна влада зд≥йснюЇтьс¤ на засадах њњ под≥лу на законодавчу, виконавчу ≥
судову. онституц≥¤ визначаЇ ≥ гарантуЇ самовр¤дуванн¤.
™диним органом законодавчоњ влади в ”крањн≥ Ї парламент Ч
¬ерховна –ада ”крањни, конституц≥йний склад ¤коњ Ч чотириста п'¤тдес¤т народних
депутат≥в ”крањни, обраних на основ≥ загального, р≥вного ≥ пр¤мого виборчого
права. ќбираЇтьс¤ вона на 4 роки, працюЇ в режим≥ чергових ≥ позачергових
сес≥й. ќрган≥зац≥йними формами парламентськоњ д≥¤льност≥ Ї робота ком≥тет≥в
¬ерховноњ –ади ”крањни, тимчасових спец≥альних ком≥с≥й, ¤к≥ створюютьс¤ дл¤
п≥дготовки ≥ попереднього розгл¤ду окремих питань, парт≥йних фракц≥й у
парламент≥, а також позафракц≥йних груп.
ƒо повноважень ¬ерховноњ –ади ”крањни належать:
Ч внесенн¤ зм≥н до онституц≥њ ”крањни;
Ч визначенн¤ засад внутр≥шньоњ ≥ зовн≥шньоњ пол≥тики;
Ч призначенн¤ вибор≥в ѕрезидента ”крањни;
Ч усуненн¤ ѕрезидента ”крањни з поста в пор¤дку особливоњ
процедури (≥мп≥чменту);
Ч розгл¤д ≥ прийн¤тт¤ р≥шенн¤ щодо схваленн¤ ѕрограми
д≥¤льност≥ аб≥нету ћ≥н≥стр≥в ”крањни;
Ч затвердженн¤ бюджету ≥ внесенн¤ зм≥н до нього;
Ч оголошенн¤ за поданн¤м ѕрезидента стану в≥йни ≥
укладенн¤ миру;
Ч прийн¤тт¤ р≥шенн¤ про використанн¤ «бройних —ил та
≥нших в≥йськових формувань у раз≥ збройноњ агрес≥њ проти ”крањни;
Ч наданн¤ згоди на призначенн¤ ѕрезидентом
ѕрем'Їр-м≥н≥стра ”крањни.
¬ерховна –ада зд≥йснюЇ також ≥нш≥ повноваженн¤, ¤к≥
в≥дпов≥дно до онституц≥њ ”крањни вход¤ть до њњ компетенц≥њ. —еред них Ч
затвердженн¤ загальноњ структури ≥ визначенн¤ функц≥й «бройних —ил, —лужби
Ѕезпеки ”крањни, ≥нших в≥йськових формувань, а також ћ≥н≥стерства внутр≥шн≥х
справ. ¬она також ухвалюЇ р≥шенн¤ про наданн¤ в≥йськовоњ допомоги ≥ншим
державам, про направленн¤ до ≥нших держав п≥дрозд≥л≥в «бройних —ил ”крањни та
про допуск в≥йськових формувань ≥нших держав на територ≥ю ”крањни.
ѕоширюютьс¤ њњ повноваженн¤ на призначенн¤ ≥ зв≥льненн¤ з
посад √олови та ≥нших член≥в –ахунковоњ палати ”крањни, ”повноваженого
¬ерховноњ –ади ”крањни з прав людини, √олови Ќац≥онального Ѕанку ”крањни,
половини складу Ќац≥ональноњ ради з питань телебаченн¤ ≥ рад≥омовленн¤; обранн¤
третини складу онституц≥йного —уду ”крањни, обранн¤ судд≥в; призначенн¤ на
посаду та припиненн¤ повноважень член≥в ÷ентральноњ виборчоњ ком≥с≥њ за
поданн¤м ѕрезидента ”крањни; наданн¤ згоди на призначенн¤ на посаду та
зв≥льненн¤ з посади ѕрезидентом ”крањни √олови антимонопольного ком≥тету
”крањни, √олови ‘онду державного майна, √олови державного ком≥тету телебаченн¤
≥ рад≥омовленн¤; наданн¤ згоди на призначенн¤ ѕрезидентом ”крањни на посаду
√енерального прокурора ”крањни, висловленн¤ недов≥ри йому, що маЇ насл≥дком
його в≥дставку з посади.
«г≥дно з онституц≥Їю, главою держави з правом виступати
в≥д њњ ≥мен≥ Ї ѕрезидент ”крањни. ¬≥н Ї гарантом державного суверен≥тету,
територ≥альноњ ц≥л≥сност≥, додержанн¤ онституц≥њ ”крањни, прав ≥ свобод людини
≥ громад¤нина.
ѕосаду ѕрезидента було запроваджено «аконом ”крањни Ђѕро
створенн¤ посади ѕрезидента ”крањнськоњ PCP ≥ внесенн¤ зм≥н ≥ доповнень в
онституц≥ю (ќсновний «акон) ”крањнськоњ PCPї в≥д 5 липн¤ 1991 р. ќбираЇтьс¤
в≥н громад¤нами держави на основ≥ загального, р≥вного ≥ пр¤мого виборчого права
шл¤хом таЇмного голосуванн¤ терм≥ном на 5 рок≥в. андидат на президентський
пост маЇ бути громад¤нином ”крањни, жити в ”крањн≥ до дн¤ вибор≥в не менше 10
рок≥в, мати право голосу, волод≥ти державною мовою. ќдна й та сама особа може
об≥ймати посаду ѕрезидента ”крањни не б≥льше двох терм≥н≥в п≥др¤д, а бути
обраною на трет≥й терм≥н т≥льки п≥сл¤ того, ¤к цю посаду об≥ймала ≥нша особа.
ѕрезиденту ”крањни заборон¤Їтьс¤ мати ≥нший представницький мандат, об≥ймати
посади в державних або громадських органах, займатис¤ п≥дприЇмницькою
д≥¤льн≥стю. ѕовноваженн¤ обраного ѕрезидента починаютьс¤ з моменту прийн¤тт¤
ним прис¤ги на в≥рн≥сть народу ”крањни, до ¤коњ його приводить на урочистому
зас≥данн≥ ¬ерховноњ –ади √олова онституц≥йного —уду ”крањни. ѕрезидент
”крањни:
Ч забезпечуЇ державну незалежн≥сть, нац≥ональну безпеку ≥
правонаступництво держави;
Ч представл¤Ї державу в м≥жнародних в≥дносинах, зд≥йснюЇ
кер≥вництво зовн≥шньопол≥тичною д≥¤льн≥стю держави;
Ч призначаЇ позачергов≥ вибори до ¬ерховноњ –ади ”крањни
та припин¤Ї повноваженн¤ парламенту, ¤кщо прот¤гом тридц¤ти дн≥в одн≥Їњ
черговоњ сес≥њ пленарн≥ зас≥данн¤ не можуть розпочатис¤;
Ч за згодою ¬ерховноњ –ади ”крањни призначаЇ
ѕрем'Їр-м≥н≥стра ”крањни, а також припин¤Ї повноваженн¤ та приймаЇ р≥шенн¤ про
його в≥дставку;
Ч призначаЇ за поданн¤м прем'Їр-м≥н≥стра ”крањни член≥в
аб≥нету ћ≥н≥стр≥в ”крањни, кер≥вник≥в ≥нших центральних орган≥в виконавчоњ
влади, гол≥в м≥сцевих державних адм≥н≥страц≥й та припин¤Ї њхн≥ повноваженн¤ на
цих посадах;
Ч Ї ¬ерховним √оловнокомандувачем «бройних —ил ”крањни.
¬ищим органом у систем≥ орган≥в виконавчоњ влади Ї
аб≥нет ћ≥н≥стр≥в ”крањни. ¬≥н Ї в≥дпов≥дальним перед ѕрезидентом ”крањни,
п≥дконтрольним ≥ п≥дзв≥тним ¬ерховн≥й –ад≥ ”крањни. аб≥нет ћ≥н≥стр≥в ”крањни
забезпечуЇ:
Ч державний суверен≥тет ≥ економ≥чну самост≥йн≥сть
”крањни;
Ч зд≥йсненн¤ њњ внутр≥шньоњ ≥ зовн≥шньоњ пол≥тики;
Ч виконанн¤ онституц≥њ ≥ закон≥в, акт≥в ѕрезидента
”крањни.
¬иконавчу владу в област¤х ≥ районах, м≥стах иЇв≥ та
—евастопол≥ зд≥йснюють м≥сцев≥ державн≥ адм≥н≥страц≥њ. якщо голов≥ районноњ чи
обласноњ державноњ адм≥н≥страц≥њ висловили недов≥ру дв≥ третини депутат≥в в≥д
складу в≥дпов≥дноњ ради, то ѕрезидент ”крањни приймаЇ р≥шенн¤ про його
в≥дставку.
¬ладн≥ структури, насамперед законодавч≥ органи, формують
за участю пол≥тичних парт≥й. “ака модель передбачаЇ ч≥ткий розпод≥л функц≥й та
повноважень законодавчоњ, виконавчоњ та судовоњ влади. √оловним у н≥й Ї
верховенство закону в ус≥х сферах громадського житт¤. …детьс¤ про демократичну,
соц≥альну, правову державу та громад¤нське сусп≥льство. ѕроте на практиц≥
”крањн≥ до такоњ модел≥ ще далеко.
—еред найскладн≥ших проблем сучасного державотворенн¤ Ч
формуванн¤ механ≥зму стримувань ≥ противаг у д≥¤льност≥ законодавчоњ ≥
виконавчоњ г≥лок влади. «г≥дно з новою онституц≥Їю ”крањни в≥дбувс¤
перерозпод≥л владних повноважень на користь ¬ерховноњ –ади ≥ аб≥нету ћ≥н≥стр≥в
”крањни. «вузилос¤ коло повноважень ѕрезидента ≥ особливо його адм≥н≥страц≥њ,
на ¤ку покладено анал≥тичн≥ та прогностичн≥ функц≥њ, обов'¤зки щодо п≥дготовки
документ≥в дл¤ глави держави.
онституц≥йний —уд ”крањни ¤к Їдиний орган конституц≥йноњ
юрисдикц≥њ ”крањни покликаний забезпечити дотриманн¤ владними структурами своњх
функц≥й ≥ повноважень. ƒо нього вход¤ть 18 судд≥в, по ш≥сть з ¤ких призначають
ѕрезидент, ¬ерховна –ада ”крањни та з'њзд судд≥в ”крањни.
ƒо повноважень онституцйного
—уду ”крањни належать:
Ч вир≥шенн¤ питань про в≥дпов≥дн≥сть онституц≥њ ”крањни
(конституц≥йн≥сть) закон≥в та ≥нших правових акт≥в ¬ерховноњ –ади ”крањни,
акт≥в ѕрезидента ”крањни, акт≥в аб≥нету ћ≥н≥стр≥в ”крањни, правових акт≥в
¬ерховноњ –ади јвтономноњ –еспубл≥ки рим;
Ч оф≥ц≥йне тлумаченн¤ онституц≥њ ”крањни та закон≥в
”крањни.
« цих питань онституц≥йний —уд ”крањни ухвалюЇ р≥шенн¤,
¤к≥ Ї обов'¤зковими до виконанн¤ на територ≥њ ”крањни, остаточними й не можуть
бути оскаржен≥.
онституц≥йний —уд ”крањни за зверненн¤м ѕрезидента
”крањни або аб≥нету ћ≥н≥стр≥в ”крањни даЇ висновки про в≥дпов≥дн≥сть
онституц≥њ ”крањни чинних м≥жнародних договор≥в ”крањни або тих м≥жнародних
договор≥в, що внос¤тьс¤ до ¬ерховноњ –ади ”крањни дл¤ наданн¤ згоди на њх
обов'¤зков≥сть. «а зверненн¤м ¬ерховноњ –ади ”крањни онституц≥йний —уд ”крањни
даЇ висновок щодо додержанн¤ конституц≥йноњ процедури розсл≥дуванн¤ ≥ розгл¤ду
справи про усуненн¤ ѕрезидента ”крањни з поста в пор¤дку ≥мп≥чменту.
Ќовим соц≥альним ≥нститутом дл¤ ”крањни Ї м≥сцеве
самовр¤дуванн¤. як в≥домо, з середини XIX ст. м≥сцеве управл≥нн¤ з ≥н≥ц≥ативи
прусського юриста –удольфа √нейста стали називати
Ђм≥сцевим самовр¤дуванн¤мї. ÷¤ форма сусп≥льного устрою в≥дображена в прийн¤тих
1985 року м≥жнародних правових документах Ч ¬сесв≥тн≥й декларац≥њ м≥сцевого
самовр¤дуванн¤ та ™вропейськ≥й харт≥њ м≥сцевого самовр¤дуванн¤, з≥дно з ¤кими важливими ознаками будь-¤кого органу
м≥сцевого самовр¤дуванн¤ Ї його правова, орган≥зац≥йна та ф≥нансова автоном≥¤.
ћ≥сцеве самовр¤дуванн¤ Ч право територ≥альноњ громади
(жител≥в села чи добров≥льного об'Їднанн¤ у с≥льську громаду жител≥в к≥лькох
с≥л, селища та м≥ста) самост≥йно вир≥шувати питанн¤ м≥сцевого значенн¤ в межах
онституц≥њ ≥ закон≥в ”крањни.
«д≥йснюЇтьс¤ воно територ≥альною громадою ¤к
безпосередньо, так ≥ через органи м≥сцевого самовр¤дуванн¤: с≥льськ≥, селищн≥,
м≥ськ≥ ради та њх виконавч≥ органи. ќрганами м≥сцевого самовр¤дуванн¤, що
представл¤ють сп≥льн≥ ≥нтереси територ≥альних громад села, селища та м≥ста, Ї
районн≥ та обласн≥ ради. —татус гол≥в, депутат≥в ≥ виконавчих орган≥в ради та
њхн≥ повноваженн¤, пор¤док утворенн¤, реорган≥зац≥њ, л≥кв≥дац≥њ визначаютьс¤
законом. ƒержава п≥дтримуЇ м≥сцеве самовр¤дуванн¤ ф≥нансове.
¬ин¤тково важливу роль у процес≥ формуванн¤ владних
структур в≥д≥грають пол≥тичн≥ парт≥њ ¤к добров≥льн≥ об'Їднанн¤ громад¤н, що
виражають ≥нтереси певних соц≥альних верств ≥ груп, беруть участь у процесах
здобутт¤, утриманн¤ державноњ влади ≥ впливу на нењ. «а нин≥шн≥х умов пол≥тичн≥
парт≥њ ”крањни ще не виконують достатньою м≥рою системотворчого призначенн¤.
—ьогодн≥ можна говорити лише про багатопарт≥йн≥сть в ”крањн≥, ¤ка в≥д атом≥зованого розмањтт¤ з великою к≥льк≥стю нечисленних,
маловпливових парт≥й поступово трансформуЇтьс¤ в парт≥йну систему в њњ
класичному розмежуванн≥ на л≥вих, центр ≥ правих. «рештою, немаЇ ≥ншого
≥нституту, кр≥м пол≥тичних парт≥й, ¤кий би усп≥шн≥ше справл¤вс¤ з трьома найважлив≥шими
функц≥¤ми Ч передач≥ влади, пол≥тичноњ моб≥л≥зац≥њ мас ≥ лег≥тим≥зац≥њ
≥снуючого режиму.
¬ибори до ¬ерховноњ –ади ”крањни, ¤к≥ в≥дбулис¤ в жовтн≥
1998 р. за зм≥шаною системою (225 депутат≥в обиралис¤ за парт≥йними списками,
225 Ч у мажоритарних округах), п≥дтвердили на¤вн≥сть такоњ тенденц≥њ. ”часть у
виборах за парт≥йними списками вз¤ло 40 пол≥тичних парт≥й, у тому числ≥ дев'¤ть
блок≥в. „отирив≥дсотковий бар'Їр подолали дев'¤ть пол≥тичних парт≥й, у тому
числ≥ один блок. «агалом ≥з 449 обраних народних депутат≥в 335 Ї представниками
22 пол≥тичних парт≥й, що становл¤ть 74,7% депутатського корпусу. Ћ≥в≥ парт≥њ
представлен≥ 174 депутатами, центристськ≥ Ч 108, прав≥ Ч 53.
—тратег≥¤ подоланн¤ економ≥чноњ кризи й розвитку
пол≥тичноњ системи ”крањни
” процес≥ трансформац≥њ пол≥тичноњ та економ≥чноњ систем
в ”крањн≥ триваЇ пошук ефективноњ модел≥ розвитку економ≥ки. ќчевидно, що нова
економ≥чна система не може бути Ђчистимї кап≥тал≥змом, ¤кий переважав усередин≥
XIX ст. “им б≥льше що в розвинених крањнах дом≥нують зм≥шан≥ сусп≥льства. ” них
взаЇмод≥ють ринок ¤к зас≥б п≥двищенн¤ ефективност≥ економ≥ки ≥ система
коригуванн¤ ринку ¤к зас≥б дос¤гненн¤ оптимально справедливого розпод≥лу
доход≥в через структуру соц≥ального законодавства.
ћодель економ≥чного розвитку ”крањни передбачаЇ поетапне
зд≥йсненн¤ ц≥леспр¤мованоњ, науково обірунтованоњ програми виходу з кризи
шл¤хом поЇднанн¤ регулюючого впливу державних орган≥в на економ≥ку ≥
запровадженн¤ ринкових в≥дносин. лючовим чинником у створенн≥ економ≥чноњ сфери,
спри¤тливоњ дл¤ п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥, Ї держава, ¤ка, не втручаючись у
д≥¤льн≥сть приватних п≥дприЇмств, управл¤Ї ринком ≥ п≥дтримуЇ його, стримуЇ
негативн≥ тенденц≥њ через в≥дпов≥дн≥ юридичн≥ важел≥ Ч програми оподаткуванн¤,
монетарну пол≥тику. ƒержава покликана дбати про поЇднанн¤ приватних ≥
сусп≥льних ≥нтерес≥в.
«д≥йснюючи стратег≥ю виходу з економ≥чноњ кризи, важливо
брати до уваги, що перех≥д сусп≥льства в≥д тотал≥тарного устрою до
демократичного не в≥дбуваЇтьс¤ за к≥лька рок≥в. ≈коном≥ка ”крањни потребуЇ
суттЇвих структурних зм≥н, а це неможливо без формуванн¤ механ≥зму в≥дтворенн¤
ц≥л≥сноњ нац≥ональноњ економ≥ки (за роки незалежност≥ так ≥ не вдалос¤ його
сформувати). “ому потр≥бн≥ всеб≥чно обірунтована концепц≥¤ економ≥чних реформ,
в≥дпов≥дн≥ управл≥нськ≥ структури, профес≥йно п≥дготовлен≥ кадри, ¤к≥ б
досконало волод≥ли механ≥змами перетворенн¤ сучасноњ економ≥ки. ” ситуац≥њ,
коли першочерговим завданн¤м Ї розв'¤занн¤ проблем модерн≥зац≥њ економ≥ки ≥
прискоренн¤ темп≥в розвитку крањни, ≥снуЇ спокуса встановити авторитарний
режим.
“а застосуванн¤ авторитарних метод≥в управл≥нн¤ матиме
лише тимчасовий усп≥х. ј формуванн¤ соц≥альне ор≥Їнтованоњ економ≥ки неможливе
без утвердженн¤ демократичноњ, соц≥альноњ, правовоњ держави.
« огл¤ду на реал≥њ й особливост≥ сусп≥льного житт¤ в
”крањн≥, становленн¤ та розвиток њњ пол≥тичноњ системи характеризуватимуть так≥
параметри:
Ч подальший розвиток ≥ вдосконаленн¤ пол≥тичних в≥дносин
шл¤хом в≥дкритт¤ максимального простору дл¤ самоуправл≥нн¤ сусп≥льства на вс≥х
р≥вн¤х його соц≥ально-пол≥тичноњ орган≥зац≥њ;
Ч побудова справд≥ демократичноњ, соц≥альноњ, правовоњ
держави з ефективно д≥ючим парламентом, профес≥йним висококвал≥ф≥кованим
ур¤дом, незалежними судовими органами;
Ч формуванн¤ ≥нститут≥в громад¤нського сусп≥льства ¤к
сп≥втовариства в≥льних людей ≥ њх самод≥¤льних орган≥зац≥й, пол≥тичних парт≥й,
рух≥в, профсп≥лок, кооператив≥в, асоц≥ац≥й;
Ч розвиток пол≥тичноњ св≥домост≥ та пол≥тичноњ культури
сусп≥льства й особистост≥ ¤к на загальнодержавному, так ≥ на побутовому р≥вн≥;
Ч забезпеченн¤ необх≥дних умов дл¤ в≥льного розвитку
нац≥њ загалом ≥ кожного етносу зокрема, формуванн¤ та п≥двищенн¤ нац≥ональноњ
св≥домост≥ й самосв≥домост≥, нац≥ональноњ культури;
Ч удосконаленн¤ д≥¤льност≥ «ћ≤, п≥двищенн¤ њх рол≥ в регулюванн≥
пол≥тичних в≥дносин, управл≥нн≥ сусп≥льством, формуванн≥ пол≥тичноњ св≥домост≥
та пол≥тичноњ культури сусп≥льства ≥ кожного громад¤нина;
Ч своЇчасне самооновленн¤ пол≥тичноњ системи з
урахуванн¤м внутр≥шнього та м≥жнародного становища ”крањни (пост≥йна самоадаптац≥¤).
√армон≥зац≥¤ пол≥тичноњ системи украњнського сусп≥льства
разом з ефективними економ≥чними перетворенн¤ми покликан≥ забезпечити пол≥тичну
та економ≥чну безпеку держави, високий життЇвий р≥вень њњ громад¤н.