1.—утн≥сть ≥ особливост≥ пол≥тичноњ влади:
ј) державна влада (законодавча, виконавча, судова)
ƒержавна влада Ч це така форма сусп≥льноњ влади, ¤ка
виражаЇ волю економ≥чно ≥ пол≥тично пан≥вноњ сп≥льноти ≥ спираЇтьс¤ на
спец≥альний апарат примусу, маЇ монопольне право видавати закони й ≥нш≥
розпор¤дженн¤, обов'¤зков≥ дл¤ всього населенн¤.
ќсобливост¤ми державноњ влади Ї:
> публ≥чний характер;
> монопол≥¤ на на¤вн≥сть спец≥ального апарату примусу,
засоб≥в орган≥зованого ≥ законодавчо ≥нституйованого
на сильства;
> на¤вн≥сть певного територ≥ального простору, на ¤кий
поширюЇтьс¤ державний суверен≥тет, що визначаЇ меж≥ державноњ влади;
> монопол≥¤ на правове, юридичне закр≥пленн¤ влади;
> обов'¤зков≥сть владних розпор¤джень дл¤ всього
населенн¤.
ƒержавна влада реал≥зуЇтьс¤ у р≥зних функц≥¤х, а саме:
встановленн¤ закон≥в, застосуванн¤ р≥зних заход≥в управл≥нн¤, зд≥йсненн¤
правосудд¤.
”ченн¤ про под≥л влади пов'¤зане з ≥м'¤м видатного
французького класика пол≥тичноњ думки Ў. ћонтеск'Ї. ” своњй прац≥ "ƒух
закон≥в", анал≥зуючи ≥стор≥ю розвитку держав, в≥н пише, що кожна з них маЇ
три влади: законодавчу, виконавчу, судову. ѕрактика розбудови сучасноњ
украњнськоњ держави потребуЇ осмисленн¤ вченн¤ про под≥л влади у його розвитку
аж до сучасност≥, а також вивченн¤ св≥товоњ практики вт≥ленн¤ його в житт¤.
ƒержавна влада не Ї незм≥нною. ¬она розвиваЇтьс¤,
наповнюЇтьс¤ новою державною культурою функц≥онуванн¤, вт≥люЇ р≥вень правовоњ
культури сусп≥льства.
ƒержавна влада взаЇмод≥Ї з р≥зними формами парт≥йноњ
влади, а також владними в≥дносинами, що виникають при функц≥онуванн≥
громадських орган≥зац≥й. ¬се це пов'¤зано з тим, ¤ким чином влада встановлена.
—уб'Їкт влади повинен здобути њњ. Ўл¤хи дос¤гненн¤ влади багато в чому
визначають ѓѓ функц≥онуванн¤, д≥¤льн≥сть структурних елемент≥в влади.
«аконодавча влада - один з основних вид≥в державноњ влади, ¤кий у Їдност≥ з виконавчоњ й
судовоњ владою Ї механ≥змом функц≥онуванн¤ демократ≥њ. –одоначальник теор≥њ
под≥лу влади ƒ.Ћокк ≥з теор≥њ сусп≥льного договору виводив походженн¤ окремих
вид≥в влади й ус≥ ≥нш≥ питанн¤ пол≥тико-державного устрою сусп≥льства, механ≥зм
њх функц≥онуванн¤. ѕо Ћокку законодавча влада Ї верховна, але не абсолютна, не
деспотична влада. ¬ ≥нтересах народу њњ сл≥д обмежувати, ≥ Ћокк вид≥л¤Ї меж≥ Ц
умови законодавчоњ влади, властив≥ дл¤ вс¤коњ держави, ус≥х форм правл≥нн¤:
≥снуванн¤ закону дл¤ вс≥х людей, закони призначають дл¤ блага народу; без згоди
народу не можна зб≥льшувати податки; законодавчий орган не може й не повинен
передавати законодавчу владу кому-небудь ≥ншому. «акони потребують
безперервного виконанн¤, тому необх≥дна влада, ¤ка б стежила за виконанн¤м
закон≥в, тобто виконавча влада. ѓњ треба в≥докремити в≥д законодавчоњ влади.
«аконодавча влада Ї органом представництва ≥нтерес≥в соц≥альних общностей людей, що зд≥йснюють функц≥њ п≥л виданню закон≥в,
обов'¤зкових дл¤ виконанн¤ вс≥ма людьми, що проживають на певн≥й територ≥њ.
«аконодавча влада представлена системою орган≥в держави, що мають закон≥в, що й
реал≥зують право на прийн¤тт¤. ƒо них у –ос≥њ ставл¤тьс¤: парламент (‘едеральн≥
«бори) Ц представницький ≥ законодавчий орган –ос≥йськоњ ‘едерац≥њ;
представницький^-представницьк≥-законодавчо-представницьк≥ ≥нститути республ≥к,
крањв, областей, м≥ст федерального значенн¤, автономних областей, автономних
округ≥в, ¤к≥ зд≥йснюють власне правове регулюванн¤, включаючи прийн¤тт¤ закон≥в
≥ ≥нших нормативних правових акт≥в. онституц≥¤ ф≥ксуЇ, що правосубъектна¤
д≥¤льн≥сть перерахованих структур зд≥йснюЇтьс¤ з питань, що не зач≥пають меж≥
веденн¤ –ос≥йськоњ ‘едерац≥њ, сп≥льного веденн¤ њњ й суб'Їкт≥в ‘едерац≥њ. ”
статт≥ 76 онституц≥њ –ос≥њ закр≥плюютьс¤ види закон≥в залежно в≥д предмет≥в
веденн¤. ѕо предметах веденн¤ –ос≥йськоњ ‘едерац≥њ ухвалюютьс¤ федеральн≥
конституц≥йн≥ закони й федеральн≥ закони, що мають пр¤му д≥ю на вс≥й територ≥њ
–ос≥йськоњ ‘едерац≥њ. ѕо предметах сп≥льного веденн¤ –ос≥њ ≥ њњ суб'Їкт≥в
видаютьс¤ федеральн≥ закони й прийн¤т≥ в≥дпов≥дно до них закони й ≥нш≥
нормативн≥ правов≥ акти суб'Їкт≥в ‘едерац≥њ. ‘едеральн≥ закони не можуть
суперечити федеральним конституц≥йним закону. «аконодавча влада будь-¤кого
р≥вн¤ функц≥онуЇ в т≥сн≥й Їдност≥ з ≥ншими видами державноњ влади, забезпечуючи
реал≥зац≥ю принципу под≥лу влади.
¬иконавча влада - один з
основних вид≥в державноњ влади й орган≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤, що
забезпечуЇ реал≥зац≥ю прийн¤тих законодавчою владою закон≥в ≥ ≥нших
нормативно-правових акт≥в на вс≥й територ≥њ крањни або м≥сцевого
територ≥ального сп≥втовариства людей. ÷е не виходить, що виконавча влада носить
п≥длеглий законодавчоњ влади характер. ¬они взаЇмозалежн≥ й у той же час
взаЇмозалежн≥ один з одним. —пециф≥ка положенн¤ виконавчоњ влади ≥ њњ орган≥в у
держав≥ така, що вона перебуваЇ безпосередньо в гущавин≥ народних ≥нтерес≥в,
тому зобов'¤зана гнучко, рухливо, оперативно реагувати на народн≥ потреби й
≥нтереси. « л≥кв≥дац≥Їю восени 1993 року системи –ад виконавч≥ орган≥ стали
займати основне м≥сце в структур≥ владних в≥дносин. ¬ибудовувалас¤ певна
вертикаль виконавчоњ влади. јле п≥сл¤ введенн¤ губернаторських вибор≥в ц¤
управл≥нська вертикаль, що стаЇ, була зруйнована. √убернатор зараз залежний у
першу чергу в≥д населенн¤, ¤ке його обрало. “ому ѕрезидент –ос≥њ не може зн¤ти
губернатора, а останн≥й Ц обраного голову районноњ адм≥н≥страц≥њ. —творилас¤
ситуац≥¤ вертикальноњ некерованост≥ крањною, рег≥онами, органами м≥сцевого
самовр¤дуванн¤. ћожливий вих≥д з нењ Ц оформленн¤ виборчоњ вертикал≥ через
≥нститут повноважних представник≥в ѕрезидента –‘ у суб'Їктах федерац≥њ. —истему
орган≥в виконавчоњ влади рос≥йськоњ держави становл¤ть федеральн≥ орган≥
виконавчоњ влади (ур¤д ≥ його ≥нститути) ≥ орган≥ виконавчоњ влади суб'Їкт≥в
–ос≥йськоњ ‘едерац≥њ. —татт¤ 78 онституц≥њ –ос≥њ ф≥ксуЇ: федеральн≥ орган≥
виконавчоњ влади дл¤ зд≥йсненн¤ своњх повноважень можуть створювати своњ
територ≥альн≥ орган≥ й призначати в≥дпов≥дних посадових ос≥б. ¬они також можуть
за згодою з органами виконавчоњ влади суб'Їкт≥в ‘едерац≥њ передавати њм
зд≥йсненн¤ частини своњх повноважень, ¤кщо це не суперечить онституц≥њ й
федеральним законам. ќрган≥ виконавчоњ влади суб'Їкт≥в ‘едерац≥њ за згодою з
федеральними органами виконавчоњ влади можуть передавати њм зд≥йсненн¤ частини
своњх повноважень. ¬иконавча влада ≥ њњ ≥нститути схильн≥ абсолютизувати своњ
функц≥њ, розширювати њх ≥ тим самим спри¤ти бюрократизац≥њ системи керуванн¤,
звужувати поле демократ≥њ. “ому т≥льки в ч≥ткому под≥л≥ влади, њх
взаЇмоконтрол≥ укладений основний механ≥зм сдержек ≥
противаг, основа й спос≥б њх ефективного функц≥онуванн¤.
—удова влада - один з
основних вид≥в державноњ влади, що самост≥йно зд≥йснюЇ правосудд¤. ѕравосудд¤ Ї
видом державноњ д≥¤льност≥, спр¤мованоњ на дозв≥л соц≥альних конфл≥кт≥в, ¤к≥
пов'¤зан≥ з порушенн¤м норм права шл¤хом конституц≥йного, цив≥льного,
адм≥н≥стративного й карного судочинства. —удова влада зд≥йснюЇтьс¤ спец≥альними
державними органами Ц судами в особ≥ судд≥в ≥ приваблюваних у встановленому
законом пор¤дку до зд≥йсненн¤ правосудд¤ прис¤жних, народних ≥ арб≥тражних
зас≥дател≥в, ¤к≥ в≥д ≥мен≥ держави вершать правосудд¤, ≥ в цьому пол¤гаЇ њхн¤
особлива юридична й пол≥тико-соц≥альна роль ≥ значим≥сть. “ому в пол≥толог≥њ
судова влада розгл¤даЇтьс¤ ¤к галуз≥ державноњ влади, точн≥ше њњ орган, а не
правоохоронна й правозастосовна системи. —удд≥ незалежн≥ й п≥дкор¤ютьс¤ т≥льки
онституц≥њ й федеральному закону, а не пол≥тичноњ доц≥льност≥, пол≥тичним
нормам ≥ погл¤дам. ѕрограмам пол≥тичних ≥нститут≥в. —удд≥ незм≥нюван≥,
недоторканн≥. —уд, установивши при розгл¤д≥ справи нев≥дпов≥дн≥сть акту
державного або ≥ншого органа закону, ухвалюЇ р≥шенн¤ в≥дпов≥дно до закону.
¬ерховенство закону абсолютно на вс≥й територ≥њ –ос≥йськоњ ‘едерац≥њ. ўоб
забезпечити самост≥йн≥сть ≥ незалежн≥сть суд≥в, онституц≥¤ встановлюЇ також,
що ф≥нансуванн¤ проводитьс¤ т≥льки з федерального бюджету й повинне
забезпечувати можлив≥сть повного й незалежного ≥снуванн¤ правосудд¤ в≥дпов≥дно
до федерального закону. —удова влада складаЇтьс¤ ≥з трьох частин: онституц≥йн≥
суди, суди загальноњ юрисдикц≥њ й арб≥тражн≥ суди. онституц≥йн≥ суди
займаютьс¤ перев≥ркою на конституц≥йн≥сть акт≥в орган≥в публ≥чноњ влади;
дозвол¤ють спори про компетентн≥сть м≥ж федеральними органами державноњ влади,
м≥ж ними й суб'Їктами федерац≥њ, а також м≥ж суб'Їктами федерац≥њ; даю
тлумаченн¤ онституц≥њ –‘ ≥ ≥н. —уди загальноњ юрисдикц≥њ зд≥йснюють карне,
цив≥льне, адм≥н≥стративне й ≥нш≥ види судочинства. —аме з ними може мати
Ђсправаї будь-¤кий громад¤нин, оск≥льки њм п≥дсудн≥ (особливо районн≥ (м≥ськ≥)
суди) практично вс≥ дела. јрб≥тражн≥ суди розгл¤дають
спори в сфер≥ економ≥ки, керуванн≥, про банкрутство й т.п., при ¤ких одн≥Їњ
стороною виступаЇ юридична особа або громад¤нин-п≥дприЇмець. правова реформа,
ўо почавс¤ в –ос≥њ, покликано закр≥пити й розвити верховенство закону дл¤ вс≥х
громад¤н, соц≥альних общностей людей, пол≥тичних
≥нститут≥в, щоб забезпечити рух сусп≥льства й держави до правовоњ держави й
громад¤нському сусп≥льству.
Ѕ)принцип под≥лу влади
ƒом≥нуючим принципом механ≥зму функц≥онуванн¤ державноњ
влади Ї принцип, њњ под≥лу. ќсновоположниками теор≥њ под≥лу влади вважають
англ≥йського ф≥лософа ƒ. Ћокка ≥ французького просв≥тител¤, правника, ф≥лософа
Ў. ћонтеск´Ї, хоча цю ≥дею висловлював ще
давньогрецький ≥сторик ѕол≥б≥й.
«а ц≥Їю теор≥Їю, дл¤ правильного та ефективного
функц≥онуванн¤ держави мають ≥снувати незалежн≥ одна в≥д одноњ законодавча,
виконавча та судова влади. ÷е створюЇ систему Устримувань
≥ противагФ проти посиленн¤ одн≥Їњ г≥лки влади,
зосередженн¤ влади в одному центр≥, зловживанн¤ нею спри¤Ї продуманост≥,
зваженост≥, балансу в прийн¤тт≥ р≥шень, а в≥дтак ≥ д≥Ївост≥ пол≥тичного
кер≥вництва та управл≥нн¤. ¬≥дпов≥дно формуЇтьс¤ особливий механ≥зм
забезпеченн¤ свободи ≥ незалежност≥ окремого ≥ндив≥дуума, його захисту.
Ќос≥Їм законодавчоњ влади, ¤к в≥домо, Ї вищий
представницький державний орган Ч парламент; виконавчу владу зд≥йснюють Ч
президент, ур¤д, м≥н≥стерства ≥ в≥домства, державно-адм≥н≥стративн≥ установи;
судову владу Ч незалежн≥ суди, п≥дпор¤дкован≥ т≥льки закону.
”перше така система влади була законодавче закр≥плена в
онституц≥њ —Ўј (1787). «аф≥ксована вона була ≥ в онституц≥њ ”крањнськоњ
козацькоњ республ≥ки в 1710 p. ( онституц≥¤ гетьмана ѕ. ќрлика). ѕринцип под≥лу
влади вже закр≥плений у б≥льшост≥ конституц≥й крањн св≥ту. ”твердивс¤ в≥н ≥ в
”крањн≥.
Ќин≥ говор¤ть ≥ про владу засоб≥в масовоњ ≥нформац≥њ,
називаючи њњ Учетвертою владоюФ,
а також про УвладуФ громадськоњ думки тощо.
‘ранцузький соц≥олог –. јрон вважаЇ, що влада не Ї
глобальним, непод≥льним монол≥том, вона розпорошена серед численних суб´Їкт≥в, ≥нституц≥й. ќднак практика знаЇ пол≥тичн≥
системи, ¤к≥ функц≥онують в умовах Їдност≥ влади. ” цих системах влада
(переважно виконавча) зосереджена в одних руках (пол≥тичноњ парт≥њ, воЇнноњ
ел≥ти тощо) ≥ п≥дпор¤дковуЇ соб≥ вс≥ ≥нш≥ г≥лки, ¤к≥ д≥ють формально. ÷е
можливо за тотал≥тарних або жорстких авторитарних режим≥в (фашистськ≥, нап≥вфашистськ≥, воЇнн≥ диктатури, абсолютн≥ деспотичн≥
монарх≥њ тощо).
≤снуЇ сусп≥льно-пол≥тична теч≥¤, ¤ка заперечуЇ будь-¤ку
форму пол≥тичноњ, економ≥чноњ ≥ духовноњ влади, Ч анарх≥зм. ¬≥н не визнаЇ
державу ¤к форму орган≥зац≥њ сусп≥льства, обстоюЇ н≥чим не обмежену свободу
людини ¤к самоц≥ль.
“ак≥ ≥дењ в≥дом≥ ще в пол≥тичн≥й думц≥ давнього св≥ту.
ѕершим вдавс¤ до анал≥зу пол≥тичних та економ≥чних форм анарх≥зму наприк≥нц≥
XVIII ст. англ≥йський письменник ¬≥ль¤м √одв≥н. як
сусп≥льно-пол≥тична теч≥¤ анарх≥зм формувавс¤ в 40Ч70-х роках XIX ст. у крањнах
«ах≥дноњ ™вропи. ѕров≥дн≥ його теоретики ѕ.-∆. ѕрудон, ћ. Ўт≥рнер,
ћ. Ѕакун≥н, ѕ. ропотк≥н.
Ќевизнанн¤ анарх≥змом пол≥тичноњ влади ¤к важливого ≥
необх≥дного ≥нституту сусп≥льного житт¤ неминуче призводить до запереченн¤
влади загалом ≥ демократичних форм њњ реал≥зац≥њ, зокрема. ќднак анарх≥зм спродукував ≥ де¤к≥ актуальн≥ нав≥ть дл¤ сьогоденн¤ ≥дењ,
заперечуючи деспотизм, культ одноос≥бного правл≥нн¤, пригн≥ченн¤ особистост≥,
обстоюючи ≥деал взаЇмодопомоги й сол≥дарност≥ людей, регулююч≥ можливост≥
самоорган≥зац≥њ ≥ саморегул¤ц≥њ тощо.
ќтже, пол≥тична влада, њњ механ≥зм повинн≥:
- забезпечити законн≥ права громад¤н, њх конституц≥йн≥
свободи;
- утверджувати право ¤к стрижень сусп≥льних в≥дносин ≥
самим вм≥ти п≥дкор¤тис¤ праву;
- виконувати функц≥њ розбудови держави (господарськ≥,
культурн≥, соц≥альн≥ та ≥н.).
2.Ўл¤хи дос¤гненн¤ влади:
ј)пол≥тична реформа
ѕол≥тична реформа (в≥д лат. reformo
Ч перетворювати) Ч перетворенн¤, зм≥на, переустр≥й
пол≥тичного житт¤ (пор¤дк≥в, ≥нститут≥в, установ), що зд≥йснюютьс¤ в основному
без зм≥н основ ≥снуючого ладу.
ѕол≥тична реформа передбачаЇ еволюц≥йний розвиток
сусп≥льства ≥ його ≥нститут≥в влади. ¬она ¤вл¤Ї собою певний крок, етап прогресивного
перетворенн¤. “ак≥ пол≥тичн≥ реформи владарюванн¤ можуть в≥дбуватис¤ р≥зними
шл¤хами.
ѕерший спос≥б: реформа зверху. «м≥ст такоњ реформи
пол¤гаЇ в тому, що автократичн≥ правител≥ розум≥ють необх≥дн≥сть зм≥ни системи
влади за своЇю волею ≥ саме на цих засадах зд≥йснюють програму перетворень.
ѕрикладом таких владних зм≥н може бути “уреччина, де реформа зм≥ни влади зверху
була зд≥йснена ћ. емалем (јтатюрком), ¤кий зор≥Їнтував державу на осв≥чений
«ах≥д. ” Ѕразил≥њ зм≥ни у влад≥ почалис¤ з реформ 1964 р. ≥, забезпечивши
значний розвиток, зробили крањну в≥дкритим сусп≥льством.
ќднак сл≥д мати на уваз≥, що реформи зверху не завжди
принос¤ть жаданий усп≥х. «начно част≥ше вони зак≥нчуютьс¤ поразкою. ѕрикладом
цього можуть бути реформи 60-х рок≥в у —–—–. ћ. ’рущов прагнув зм≥нити владн≥
в≥дносини, л≥кв≥дувати тотал≥тарний режим, демократизувати процес владарюванн¤,
реформувати механ≥зм влади. ќднак в≥н не зм≥г позбутис¤ рис минулого ≥ сам
вдавс¤ до попередн≥х метод≥в зд≥йсненн¤ влади. ¬≥ддаючи належне ћ. ’рущову,
¤кий залишивс¤ у пам'¤т≥ народу ¤к реформатор, важко забути, що його пол≥тичний
арсенал влади пов'¤заний з розстр≥лом роб≥тник≥в у Ќовочеркаську, р≥зким
пог≥ршенн¤м матер≥ального становища людей тощо. як л≥дер-реформатор, будучи
непосл≥довним у своњх д≥¤х, опинивс¤ у пастц≥ певних пол≥тичних сил ћ.
√орбачов.
ƒругий спос≥б: зреченн¤ влади, в≥дмова в≥д влади. ÷е
в≥дбуваЇтьс¤ при загибел≥, кап≥тул¤ц≥њ авторитарних режим≥в владарюванн¤.
ѕрикладом можуть бути в≥дмова в≥д влади восени 1989 р. ≈. ’онеккера
в Ќƒ–, √. √усака в „——–. ¬они опинилис¤ без п≥дтримки власного народу ≥
пол≥тичних сил, без п≥дтримки рад¤нських в≥йськ. “акий спос≥б зм≥ни влади
зустр≥чаЇтьс¤ досить р≥дко.
“рет≥й спос≥б: поступове реформуванн¤ влади погодженими
зусилл¤ми пол≥тичних сил, ¤к≥ перебувають при влад≥ та в опозиц≥њ. ѕрикладом
цього може бути розвиток под≥й в ”горщин≥, ѕольщ≥, Ѕолгар≥њ, ѕ≥вденн≥й орењ,
≤спан≥њ та в ≥нших крањнах. ÷е процес поступових ≥ погоджених реформ владних
структур, зм≥н у владних в≥дносинах, наповненн¤ њх новими зразками пол≥тичноњ
культури, взаЇмних поступок, переговор≥в, зверненн¤ до компром≥с≥в та ≥н.
—п≥льна робота шл¤хом переговор≥в, проведенн¤ "круглих стол≥в",
обговорень, конференц≥й, д≥алог≥в забезпечуЇ процес реформуванн¤ влади,
оволод≥нн¤ нею новими методами, утвердженн¤ демократичного режиму. “акому
режиму не спри¤ють пол≥тичн≥ революц≥њ.
Ѕ)пол≥тична революц≥¤
–еволюц≥¤ пол≥тична - ( в≥д лат. revolutio
- поворот, переворот) - насильницький спос≥б кардинальноњ зм≥ни пол≥тичноњ
системи, ¤кий зд≥йснюЇтьс¤ в ход≥ збройноњ боротьби одного класу, що маЇ владу,
≥ ≥нших клас≥в, що прагнуть до завоюванн¤ пол≥тичного пануванн¤. ¬ остаточному
п≥дсумку, по ћарксу, пол≥тична революц≥¤ спр¤мована на створенн¤ такоњ
сусп≥льноњ ц≥л≥сност≥, ¤ка в≥дпов≥даЇ ≥нтересам ≥сторично пан≥вного класу.
Ѕудь-¤ка революц≥¤ починаЇтьс¤ в головах ≥деолог≥чних пассионариев.
≤деологи, ¤к правило, формулюють нов≥ соц≥ально-пол≥тичн≥ ц≥нност≥, ¤к≥
сприймаютьс¤ њхн≥ми сучасниками ¤к фантаз≥њ. ƒаний продукт ≥деолог≥в одержав
назву утоп≥њ. ” той же час розвиток сусп≥льних в≥дносин через ¤кийсь час
приводить до актуал≥зац≥њ цих ≥дей. ”тримуванн¤ цих утоп≥й перетворюютьс¤ в
≥деолог≥ю. ¬иникаЇ безл≥ч посл≥довник≥в революц≥йних ≥дей. ¬иникаЇ опозиц≥¤
стосовно ≥снуючоњ влади, ¤ка засновуЇ свою пол≥тичну д≥¤льн≥сть на дан≥й
≥деолог≥њ. ѕ≥сл¤ того соц≥альн≥ процеси, що ¤к зароджуютьс¤, одержують достатнЇ
поширенн¤, вони усв≥домлюютьс¤ основною масою населенн¤ ¤к пануючого мотиву
сусп≥льноњ психолог≥њ. ÷ей потужний ≥мпульс сусп≥льноњ св≥домост≥ стаЇ руш≥йною
силою стих≥йних революц≥й. ¬они виникають спонтанно, природно. яка-небудь
випадков≥сть розростаЇтьс¤ в масове збурюванн¤, ¤ке спалахуЇ ¤к пожежа
революц≥њ. —тих≥йн≥ революц≥њ, ¤к правило, мали виражене рел≥г≥йне фарбуванн¤.
ƒо революц≥й, ¤к≥ одержали безпосередню пол≥тичну форму, звичайно в≥днос¤ть
буржуазн≥ революц≥њ в ™вроп≥ (Ќ≥дерланди, јнгл≥¤, ‘ранц≥¤ XVII-XVIII вв.). –озвиток пол≥тичному й соц≥альноњ сфер у буржуазн≥й
форм≥ привело до по¤ви революц≥йного навчанн¤ ћаркса й Ёнгельса.
¬ основ≥ ц≥Їњ пролетарськоњ по втримуванню ≥деолог≥њ лежала ≥де¤ пролетарськоњ
революц≥њ й державотворенн¤ диктатури пролетар≥ату. ѕо думц≥ цих ≥деолог≥в
пролетар≥ату, революц≥¤ цього класу буде орган≥зована парт≥Їю на науков≥й
основ≥. ¬она буде останньоњ, оск≥льки в результат≥ њњ зд≥йсненн¤ буде створено
безкласове сусп≥льство. ѕролетарська революц≥¤ в –ос≥њ в 1917 р. ≥ ≥нш≥ под≥бн≥
революц≥њ оч≥куваного сусп≥льного результату дотепер не дали. “ой р≥вень прав ≥
воль, ¤кий дос¤гнутьс¤ в постпромышленном
сусп≥льств≥, дозвол¤Ї багатьом ≥деологам розум≥ти революц≥ю ¤к насильство й
пол≥тичний злочин стосовно ≥нших клас≥в ≥ верствам населенн¤.
¬)контрреволюц≥¤
онтрреволюц≥¤ - (фр.
contre-revolution) - пол≥тичний процес, зворотний революц≥њ. онтрреволюц≥¤
може бути спадноњ й висх≥дноњ. —падна контрреволюц≥¤ ¤вл¤Ї собою спробу
пол≥тик≥в, в≥дсторонених в≥д влади, повернути њњ. ¬исх≥дна контрреволюц≥¤,
навпаки, ¤вл¤Ї собою спробу нових суб'Їкт≥в влади охоронити њњ в≥д домагань на
нењ колишн≥х соратник≥в по революц≥њ, ¤к≥ намагаютьс¤ продовжити перетворенн¤
сусп≥льства. ƒл¤ пол≥тик≥в, що втратилис¤ влади, контрреволюц≥¤ ¤вл¤Ї собою
вт≥ленн¤ справедливост≥. ≤деолог≥¤ революц≥онер≥в показуЇ контрреволюц≥ю ¤к
регресивний, зворотний рух ≥стор≥њ. як правило, революц≥њ мають двоњстий
характер: њх ≥деолог≥¤ не в≥дпов≥даЇ реальним в≥дносинам ≥, одночасно,
революц≥њ не можуть не зд≥йснюватис¤ в на¤вному соц≥ально-пол≥тичному простор≥.
÷е приводить до необх≥дност≥ приведенн¤ до Їдност≥ реальних соц≥альних умов ≥
момент≥в революц≥йноњ д≥¤льност≥. –езультат революц≥й, ¤к правило, носить
двоњстий характер. ¬≥дбуваютьс¤ зм≥ни в сусп≥льному устроњ, але вони н≥коли не
зб≥гаютьс¤ з тими ц≥л¤ми, ¤к≥ декларувалис¤ при п≥дготовц≥ революц≥й.
Ќаприклад, буржуазн≥ революц≥њ мали гасла "вол¤", "р≥вн≥сть"
≥ "братерство", але т≥льки нова пол≥тична ел≥та вважала, що ц≥
ц≥нност≥ реал≥зован≥ в ход≥ революц≥њ. Ќайчаст≥ше революц≥њ терпл¤ть крах п≥д
напором контрреволюц≥њ, не добившись пол≥тичного пануванн¤ або загубивши його
(революц≥¤ 1848-1849 рр. у Ќ≥меччин≥, ѕаризька комуна 1871 г.). ƒозв≥л
протир≥чч¤ подв≥йност≥ революц≥њ приводить до частковоњ контрреволюц≥њ, у
вс¤кому раз≥, в≥дносно ≥деолог≥њ (реставрац≥¤ монарх≥њ —тюартов
в англ≥йськ≥й революц≥њ XVII в., Ѕурбонов у
французьк≥й революц≥њ XVIII в., ≥ т.д.). ¬ ≥стор≥њ можна заф≥ксувати випадки,
коли контрреволюц≥¤ перемагаЇ при збереженн≥ колишньоњ опозиц≥йноњ ≥деолог≥њ й
революц≥йноњ влади. “аким процесом можна вважати б≥льшовицьку революц≥йну
пол≥тику, ¤ка представл¤ла в≥дступ в≥д власних ≥деал≥в п≥сл¤ ∆овтневоњ
революц≥њ 1917 р. у –ос≥њ, ¤ка зд≥йснювалас¤ п≥д гаслом руйнуванн¤ буржуазного
миру й побудови соц≥ал≥зму й комун≥зму. Ќасправд≥ виробнич≥ в≥дносини
буржуазного типу ¤к форма минулого поширен≥ в економ≥чн≥й сфер≥. ќск≥льки
проблема революц≥њ в наш≥й св≥домост≥ трактувалас¤ в марксистськ≥й традиц≥њ,
¤ка зараз зазнаЇ перегл¤ду, питанн¤ про форми й утримуванн¤ контрреволюц≥њ в
сучасному обществознании залишаЇтьс¤ в≥дкритим.
3.‘ункц≥њ влади у пол≥тичн≥й систем≥:
ј)≥нтегративна
≤нтегративна функц≥¤. ¬лада прагне ≥нтегрувати вс≥
соц≥ально-пол≥тичн≥ сили, прогресивн≥ пол≥тичн≥, ≥деолог≥чн≥, ≥нтелектуальн≥
ресурси сусп≥льства, п≥дкор¤ючи њх пол≥тичним, сусп≥льно значущим, ≥сторично
визначеним ц≥л¤м. Ќа основ≥ прогресивноњ пол≥тичноњ культури вона намагаЇтьс¤
перемогти конфронтац≥њ, уникати конфл≥кт≥в, спр¤мовувати пол≥тичний х≥д под≥й
¤к ц≥л≥сний.
Ѕ)регул¤тивна
–егул¤тивна функц≥¤. ¬лада ви¤вл¤Ї ≥ спр¤мовуЇ пол≥тичну
волю мас на створенн¤ пол≥тичних механ≥зм≥в регулюванн¤ життЇд≥¤льност≥
сусп≥льства, п≥дтримуЇ вольовими методами функц≥онуванн¤ цих механ≥зм≥в. ¬она
волод≥Ї таким ≥нструментом, ¤к право, а також системою пол≥тичних норм. ѕраво-творча, пол≥тико-нормотворча д≥¤льн≥сть Ч важливий
чинник регул¤тивного впливу влади.
¬)функц≥¤ мотивац≥њ
‘ункц≥¤ мотивац≥њ пол≥тичноњ життЇд≥¤льност≥ сусп≥льства.
¬лада формуЇ мотиви пол≥тичноњ д≥¤льност≥, п≥дпор¤дковуЇ њм ¤к загальнозначущим
≥нш≥ мотиви в≥дпов≥дно до пол≥тичних ≥нтерес≥в суб'Їкт≥в владарюванн¤, њхн≥х пол≥тико-орган≥-зац≥йних структур. ћотивац≥ю пол≥тичноњ
повед≥нки, пол≥тичноњ д≥њ влада зд≥йснюЇ, виход¤чи з пол≥тичних ц≥лей ≥
пол≥тичних можливостей дос¤гненн¤ њх.
√)обТЇднувальна функц≥¤
ќб'Їднувальна функц≥¤. ¬лада об'ЇднуЇ все пол≥тичне в
Їдину систему Ч пол≥тичну систему сусп≥льства. ¬она юридично забезпечуЇ вс≥м
пол≥тичним ≥ громадським об'Їднанн¤м участь у формуванн≥ ≥ функц≥онуванн≥
орган≥в влади, правовим чином п≥дтримуЇ пол≥тичн≥ в≥дносини м≥ж ними, формуЇ
певний тип пол≥тичноњ культури, усуваючи можливу конфронтац≥йн≥сть.
“аким чином вона консол≥дуЇ навколо усталеноњ системи влади вс≥ соц≥альн≥
сп≥льноти, вт≥люючи в соб≥ њхн≥ ≥нтереси ≥ потреби. Ќездатн≥сть влади об'Їднати
соц≥альн≥ структури та њхн≥ орган≥зац≥њ призводить до њњ деформац≥њ, поразки.
ƒ)стаб≥л≥зац≥йна
—таб≥л≥зац≥йна функц≥¤. ¬лада спр¤мована на ст≥йкий
розвиток пол≥тичноњ системи, вс≥х њњ структур, усього громад¤нського
сусп≥льства. —таб≥льн≥сть пол≥тичноњ системи забезпечуЇтьс¤ ст≥йк≥стю самоњ
влади, њњ здатн≥стю до саморозвитку, самовдосконаленн¤, демократичного
перетворенн¤. —таб≥льн≥сть влади означаЇ: зм≥цненн¤ ≥ розвиток правовоњ основи
функц≥онуванн¤ пол≥тичноњ системи сусп≥льства ¤к гаранта њњ демократичного
розвитку; пост≥йне демократичне оновленн¤ пол≥тичного житт¤ сусп≥льства,
розвиток демократичних пол≥тичних структур; в≥льний розвиток ус≥х елемент≥в
пол≥тичноњ системи на основ≥ стаб≥льноњ визначеност≥ влади ≥ еволюц≥њ њњ
розвитку; захист пол≥тичних прав ≥ свобод громад¤н.
4.ѕон¤тт¤ пол≥тичних в≥дносин
ѕол≥тичн≥ в≥дносини - зв'¤зки, що в≥дтворюютьс¤ м≥ж
людьми в пол≥тику. ¬ основ≥ вичленовуванн¤ пол≥тичних в≥дносин лежить критер≥й
на¤вност≥ особливого, специф≥чного виду сусп≥льноњ д≥¤льност≥, ¤кий
характеризуЇтьс¤ власноњ, властивоњ саме йому структурою -, що позначилис¤
метою, коштами, результатом, суб'Їктом ≥ об'Їктом. ѕол≥тичн≥ в≥дносини - це
завжди взаЇмозв'¤зку й взаЇмод≥њ соц≥альних общностей
≥ особистостей ≥з приводу пол≥тичноњ влади, керуванн¤ й регул¤ц≥њ пол≥тичних
≥нтерес≥в суб'Їкт≥в. ÷е - процес св≥домоњ д≥¤льност≥ останн≥х, у ¤к≥м
≥нтегруЇтьс¤ саме значиме дл¤ них, що базуЇтьс¤, у свою чергу, на окремому,
конкретному ≥нтерес≥. ѕол≥тичн≥ в≥дносини неможливо зд≥йснити т≥льки
≥ндив≥дуальними зусилл¤ми особистостей, що нехай нав≥ть ≥ видаютьс¤. ƒл¤
≥ндив≥д≥в вони мають статус об'Їктивноњ даност≥. ” результат≥ зд≥йсненн¤
пол≥тичних в≥дносин в≥дбуваЇтьс¤ в≥дтворенн¤ (регенерац≥¤) - просте або
розширене - пол≥тичного процесу й системи, нагромадженн¤ й трансл¤ц≥¤
пол≥тичних ≥дей, знань, досв≥ду, ц≥нностей, ≥нформац≥њ й т.п., а також форм ≥
способ≥в практичноњ пол≥тичноњ д≥¤льност≥. ”тримуванн¤ пол≥тичних в≥дносин
визначаЇтьс¤ в≥дносинами держави й сусп≥льства, влади й людини, соц≥альних
груп, верств ≥ клас≥в, ¤к≥ характеризуютьс¤ рисами консенсусу (договору),
конфл≥ктност≥, Їдност≥, сп≥вроб≥тництва, взаЇмод≥њ, пануванн¤ й п≥дпор¤дкуванн¤.
ѕол≥тичн≥ в≥дносини вычлен¤ютс¤ ≥з загальноњ
синкретичноњ структури сусп≥льних в≥дносин лише з початку Ќового часу, ≥з
придбанн¤м пол≥тичною д≥¤льн≥стю чорт профес≥онал≥зму й усв≥домленост≥.
ќсобливо вид≥л¤ютьс¤ в≥дносини пол≥тики з ≥ншими сусп≥льними системами -
економ≥чноњ, духовно-моральноњ, соц≥альноњ та ≥н. ” структур≥ пол≥тичних
в≥дносин можна ви¤вити й духовну (що св¤занно ≥з
процесами п≥знанн¤ й знаходженн¤ пол≥тичноњ св≥домост≥, ≥деолог≥њ), ≥
матер≥альну (оск≥льки в результат≥ њх зд≥йсненн¤ в сусп≥льств≥ в≥дбуваютьс¤
реальн≥, в≥дчутн≥ зм≥ни) складов≥. –≥вн≥ ≥снуванн¤ пол≥тичних в≥дносин:
локальний, рег≥ональний, нац≥ональний, м≥жнародний, глобальний;
зовн≥шньопол≥тичний ≥ внутр≥шньопол≥тичний. ќ. п. можуть мати вертикальну й
горизонтальну впор¤дкован≥сть (наприклад, демократ≥¤ й тотал≥таризм). ѕо
механ≥зму свого про¤ву вони д≥л¤тьс¤ на стих≥йн≥ й св≥дом≥.
5.—убЇкти ≥ обТЇкти пол≥тичних в≥дносин
—уб'Їкти й об'Їкти пол≥тики ¤к обов'¤зков≥ елементи
пол≥тичних в≥дносин знаход¤тьс¤ в пост≥йн≥й Їдност≥, взаЇмозв'¤зку ≥
взаЇмозалежност≥ м≥ж собою, при цьому кожний з них маЇ т≥льки йому властив≥
ознаки.
—уб'Їкти пол≥тики - це люди, њхн≥ орган≥зац≥њ, рухи,
≥нститути, окрем≥ особистост≥, що беруть участь у пол≥тичному житт≥ сусп≥льства
≥ держави ≥ чи¤ активна практична д≥¤льн≥сть спр¤мована на перетворенн¤
пол≥тичноњ й ≥нших сфер життЇд≥¤льност≥ людей ¤к в≥дпов≥дних об'Їкт≥в пол≥тики.
ќтже, суб'Їкти пол≥тики спроможн≥ сформулювати ≥ реал≥зувати власн≥ ц≥л≥, мають
усв≥домлен≥ ≥нтереси ≥ потреби, ц≥леспр¤мовану активн≥сть, тобто суб'Їкти
пол≥тики Ї головним регул¤тором взаЇмод≥њ з об'Їктом, керуванн¤ ≥м.
” процес≥ д≥¤льност≥ суб'Їкт взаЇмод≥Ї з реальними
сусп≥льними в≥дносинами ≥ вибираЇ з них той шар, що маЇ дл¤ нього певний
≥нтерес. “ому об'Їкт взагал≥, ≥ пол≥тики зокрема, - це той предмет, конкретна
галузь реальност≥, що стала значимою, ц≥кавою або необх≥дною дл¤ суб'Їкта.
ќб'Їкти пол≥тики - це реальна пол≥тична д≥йсн≥сть ≥з властивими њй сусп≥льними
в≥дносинами, насамперед пол≥тичними, пол≥тична система сусп≥льства в ц≥лому, њњ
елементи, форми пол≥тичного житт¤, сфера пол≥тичних ≥нтерес≥в, протир≥чч¤
пол≥тичного процесу, ¤к у межах держави, так ≥ в рег≥ональному або св≥товому
простор≥. ќб'Їкт пол≥тики даЇ у¤вленн¤ про те, на що суб'Їкт пол≥тики спр¤мовуЇ
свою активн≥сть у вигл¤д≥ перетворюючоњ або руйнуючоњ пол≥тичноњ д≥¤льност≥.
–озгл¤немо основн≥ характеристики суб'Їкта й об'Їкта
пол≥тики.
—проможн≥сть суб'Їкта творити пол≥тику, тобто впевнено ≥
дещо самост≥йно брати участь у пол≥тичному житт≥ у в≥дпов≥дност≥ з≥ своњми
≥нтересами ≥ взаЇмод≥¤ти з ≥ншими суб'Їктами пол≥тики, визначають ¤к Ђпол≥тичну
субТЇктн≥стьї.
ƒ≥¤льн≥сть р≥зноман≥тних суб'Їкт≥в у пол≥тиц≥ може мати
р≥зноман≥тн≥ ц≥л≥ ≥ р≥зний ступ≥нь активност≥. ќстанн¤ р≥зко зростаЇ в кризов≥
≥ перех≥дн≥ пер≥оди громадського житт¤ ≥ може мати ¤к соц≥ально-конструктивний
п≥дтверджуючий, характер, так ≥ деструктивний, антисоц≥альний, що порушуЇ
встановлен≥ в ≥нтересах народу правов≥ норми. ѕрикладом останнього може
слугувати пол≥тичний тероризм. ѕол≥тична активн≥сть ви¤вл¤Їтьс¤ в множин≥ форм:
переговорному процес≥; д≥¤льност≥ пол≥тичних л≥дер≥в, ел≥т, парт≥й, державного
апарату; масових пол≥тичних д≥¤х (м≥тингах, демонстрац≥¤х, бунтах). як крайн¤
форма пол≥тичноњ активност≥ виступають соц≥альн≥ революц≥њ, у ход≥ ¤ких
в≥дбуваЇтьс¤ кор≥нне руйнуванн¤ сформованих сусп≥льних в≥дносин.
ќтже, суб'Їкти пол≥тики активн≥ за своЇю природою.
–уш≥йною силою такоњ активност≥, ц≥леспр¤мованоњ пол≥тичноњ д≥¤льност≥ Ї
на¤вн≥сть пол≥тичного (у сукупност≥ й у залежност≥ з ≥ншими) ≥нтересу. ќбс¤г
активност≥, обумовлений спроможн≥стю суб'Їкту, впливати на поводженн¤ людей
(взаЇмод≥¤ти з ≥ншими суб'Їктами пол≥тики), п≥дкор¤ти пол≥тичн≥ д≥њ розробленим
ц≥л¤м, викликати зм≥ни в пол≥тичному середовищ≥. —убТЇктн≥сть у пол≥тиц≥
визначаЇтьс¤ залежн≥стю м≥ж об'Їктивними можливост¤ми д≥¤ти, ¤к≥ обмежуютьс¤
структурою пол≥тичних сил ≥ дос¤гнутим р≥внем зр≥лост≥ суб'Їкта, зр≥л≥стю
пол≥тичного середовища ≥ т.п. ≥ суб'Їктивними можливост¤ми (знанн¤ми, ум≥нн¤ми
д≥¤ти, посл≥довн≥стю д≥¤льност≥, мотивац≥Їю, емоц≥йним станом, волею ≥ т.п.).
—уб'Їкти пол≥тики мають своњ особлив≥ функц≥њ, д≥њ ¤ких
регулюютьс¤ правовими в≥дношенн¤ми ≥ нормами. “ак, основна функц≥¤ таких
пол≥тичних суб'Їкт≥в ¤к держава ≥ њњ органи - орган≥зац≥¤ ≥ п≥дтримка пол≥тичноњ
влади. —уб'Їкти пол≥тики також визначають, хто Ї головною особою, хто другор¤дно, а хто Ї масою, юрбою, пасивним об'Їктом
ман≥пулюванн¤.
—еред р¤ду класиф≥кац≥й суб'Їкт≥в пол≥тики одним ≥з
розповсюджених Ї њхн≥й розпод≥л на ≥ндив≥дуальн≥ ≥ групов≥ суб'Їкти пол≥тики.
ƒо ≥ндив≥дуальних в≥днос¤ть окрем≥ особистост≥. —аме особистост≥ Ї головним
суб'Їктом пол≥тики, оск≥льки вс≥ ≥нш≥ групов≥ або колективн≥ суб'Їкти
особист≥сн≥. јле це не механ≥чна, автоматична пол≥тична ¤к≥сть: бути суб'Їктом.
Ћюдина не народжуЇтьс¤ суб'Їктом, а стаЇ њм у процес≥ тривалоњ пол≥тичноњ
соц≥ал≥зац≥њ, пост≥йних зв'¤зк≥в, певних соц≥альних в≥дношень з ≥ншими
суб'Їктами пол≥тики.
ƒо групових або колективних суб'Їкт≥в пол≥тики
в≥днос¤тьс¤ соц≥альн≥ сп≥льност≥ людей (народ, етнос, соц≥альн≥ групи та ≥н.),
пол≥тичн≥ ≥нститути (держава, пол≥тичн≥ парт≥њ, сусп≥льно-пол≥тичн≥ орган≥зац≥њ
та ≥н.). ўоб стати суб'Їктом пол≥тики, соц≥альн≥ сп≥льност≥ людей повинн≥,
принаймн≥, усв≥домити своњ загальн≥ ≥нтереси, орган≥зовано ≥ м≥цно встановити й
оформити зв'¤зок м≥ж членами конкретноњ соц≥альноњ сп≥льност≥ людей ≥
реал≥зувати ц≥ ≥нтереси в практичн≥й д≥¤льност≥.
≤снуЇ також розпод≥л суб'Їкт≥в пол≥тики на первинн≥ ≥
вторинн≥ суб'Їкти. ѕервинними суб'Їктами Ї ≥ндив≥ди ≥ значн≥ сусп≥льн≥ групи ¤к
орган≥зоване ц≥ле, обТЇднане сп≥льн≥стю ≥нтерес≥в ≥ прагнень, у тому числ≥:
св≥това сп≥вдружн≥сть, цив≥льне товариство, народи, етн≥чн≥ ≥ соц≥альн≥ групи,
територ≥альн≥ ≥ рел≥г≥йн≥ об'Їднанн¤. ¬торинними ж суб'Їктами Ї р≥зноман≥тн≥
сили, що в≥дбивають пол≥тичну структуру цив≥льного товариства, реал≥зують волю
й ≥нтереси р≥зноман≥тних груп, ¤к≥ грають ≥стотну роль у пол≥тиц≥ ≥ у м≥ру
своЇњ спроможност≥ служать ¤комусь класу, прошарку, користуючись його
п≥дтримкою. ƒо них в≥днос¤тьс¤ пол≥тичн≥ ≥нститути ≥ пол≥тичн≥ орган≥зац≥њ -
держава, парт≥њ, сусп≥льно-пол≥тичн≥ об'Їднанн¤, ≥н≥ц≥ативн≥ ком≥тети.
” значних сусп≥льних групах, ¤к первинних суб'Їктах
пол≥тики, њх внутр≥шн≥й ≥ взаЇмний зв'¤зок, в≥докремленн¤, самовизначенн¤,
самоорган≥зац≥¤ ≥ консол≥дац≥¤ складають передумову дл¤ виникненн¤ тих або
≥нших пол≥тичних орган≥зац≥й, сусп≥льних ≥нститут≥в, державних орган≥в. ѓхн≥
≥нтереси окресл¤ть потенц≥йне поле пол≥тики, сферу конфронтац≥њ ≥
сп≥вроб≥тництва, функц≥њ ≥ меж≥ влади. Ѕез окресленоњ ними потреби було б
неможливо ефективне функц≥онуванн¤ пол≥тичних парт≥й, њхн≥х стратег≥й, програм,
л≥дер≥в, орган≥зац≥йних форм, метод≥в д≥¤льност≥. –еальним п≥дтвердженн¤м цього
служить дол¤ орган≥зац≥й, що позбавилис¤ сусп≥льноњ опори, ≥ пол≥тик≥в.
ѕервинн≥ суб'Їкти Ї вих≥дними у формуванн≥ пол≥тики. ¬они
Ї нос≥¤ми пол≥тичних ≥нтерес≥в, потреб, на ¤ких засновуЇтьс¤ усв≥домлена ≥
неусв≥домлена пол≥тична д≥¤льн≥сть. —аме ≥нтереси ≥ потреби спонукають до
пол≥тичних д≥й р≥зн≥ соц≥ально-пол≥тичн≥ сп≥льност≥.
¬торинн≥ суб'Їкти пол≥тики - пох≥дн≥ стосовно первинних,
¤к ≥з генетичноњ точки зору (оск≥льки вони утворилис¤ головним чином у
в≥дпов≥дь на запити певних груп), так ≥ функц≥ональноњ (тому що вони виконують
службову ≥ виконавчу роль стосовно значних сусп≥льних груп). «а засобами
реал≥зац≥њ своњх завдань вони можуть в≥др≥зн¤тис¤ друг в≥д друга
диференц≥йованим ступенем самост≥йност≥, активност≥, ефективност≥. ѓхн≥ми
головними функц≥¤ми Ї розробка ц≥нностей ≥ ц≥лей цив≥льно-пол≥тичноњ
д≥¤льност≥.
ћ≥ж суб'Їктами пол≥тики ≥снуЇ динам≥чна система
взаЇмов≥дносин - залежност≥, п≥дпор¤дкуванн¤, в≥дносноњ автономност≥ та ≥н.
ћ≥сце ≥ роль того або ≥ншого суб'Їкта пол≥тики в ц≥й систем≥ визначаютьс¤ його
готовн≥стю впливати на пол≥тичн≥ процеси, тобто на¤вн≥стю необх≥дних пол≥тичних
¤костей, пол≥тичноњ культури.
ќкремо уз¤тий ≥ндив≥д реально стаЇ суб'Їктом пол≥тичного
процесу т≥льки в т≥Їњ м≥р≥, у ¤к≥й в≥н д≥Ї в≥д ≥мен≥ будь-¤коњ ≥ншоњ групи
≥нтерес≥в ≥ маЇ п≥дтримку в≥д ц≥Їњ групи. ѕри такому п≥дход≥ до визначенн¤
пол≥тичноњ субТЇктности реальними суб'Їктами
пол≥тичноњ д≥¤льност≥ стають групов≥ суб'Їкти пол≥тики - соц≥ально-пол≥тичн≥
сп≥льност≥. ≤дентиф≥кац≥¤ члена сп≥льност≥ ≥з суб'Їктом пол≥тики -
найважлив≥ший механ≥зм прилученн¤ до пол≥тичних процес≥в. “ому вих≥дною ознакою
суб'Їкта пол≥тики Ї його положенн¤ ¤к представника сп≥льност≥, в≥д ≥мен≥ ¤коњ
в≥н виступаЇ. ¬≥дношенн¤ представництва припускають, що Ђм≥льйониї ≥снують не
¤к окрем≥ поруч сто¤ч≥ одиниц≥, а ¤к ¤кась сп≥льн≥сть, утворена об'Їктивними
зв'¤зками ≥ засобом усв≥домленн¤ себе у св≥т≥. «авд¤ки своњм представникам
соц≥альна сп≥льн≥сть усв≥домлюЇ себе ¤к самост≥йно чинний суб'Їкт, в≥д р≥шень ≥
д≥й ¤кого залежить житт¤ всього товариства в ц≥лому. —оц≥ально-пол≥тичн≥
сп≥льност≥ ¤к суб'Їкти пол≥тики - це ц≥л≥сн≥ утворенн¤, що формуютьс¤ на основ≥
певних соц≥ально-пол≥тичних ≥ культурно-економ≥чних зв'¤зк≥в, тенденц≥й ≥
перспектив розвитку. ожна соц≥ально-пол≥тична сп≥льн≥сть д≥Ї лише властивою њй
у¤вою. ≤Їрарх≥чна структура групових суб'Їкт≥в пол≥тичноњ д≥¤льност≥ залежить в≥д
характеру соц≥ально-пол≥тичних сп≥льностей, виконуваних ними функц≥й ≥ рол≥ в
пол≥тичн≥й структур≥ товариства.
6.ѕол≥тичн≥ ≥нтереси
ќчевидно, що нав≥ть досить повне ≥нформац≥йне
забезпеченн¤ н≥коли не примусить державну владу функц≥онувати ¤к комп'ютер, в
¤кий закладаЇтьс¤ ≥нформац≥¤ й видане р≥шенн¤ в≥дпов≥даЇ сучасному
рац≥ональному пон¤ттю науковоњ об'Їктивност≥. ѕричина пол¤гаЇ в тому, що
пол≥тична д≥¤льн≥сть детерм≥нована ≥нтересами суб'Їкт≥в пол≥тики. ÷ей
детерм≥н≥зм про¤вл¤Їтьс¤ ¤к об'Їктивно, так ≥ суб'Їктивно. ќб'Їктивна
детерм≥нац≥¤ пол≥тичноњ д≥¤льност≥ зумовлюЇтьс¤ в першу чергу пол≥тичною
системою держави, роллю та м≥сцем суб'Їкта пол≥тичноњ д≥¤льност≥ в ц≥й систем≥
≥ взаЇмов≥дносинами суб'Їкта й системи.
—уб'Їктивна детерм≥нац≥¤ - це сукупн≥сть пол≥тичних
ор≥Їнтац≥й, ≥нтерес≥в ≥ мети суб'Їкт≥в пол≥тики.
ѕол≥тичний ≥нтерес - це спр¤мован≥сть д≥й суб'Їкта
пол≥тики на постановку й дос¤гненн¤ пол≥тичноњ мети залежно в≥д можливост≥
вир≥шенн¤ того чи ≥ншого пол≥тичного завданн¤. ѕол≥тичний ≥нтерес постаЇ
вир≥шальним мотивом, що моб≥л≥зуЇ суб'Їкт пол≥тики на боротьбу за збереженн¤ чи
зм≥ну певних умов ≥ форми його пол≥тичноњ д≥¤льност≥. “ому пол≥тичне житт¤ в
ц≥лому, його законом≥рност≥ опосередковуютьс¤ ≥нтересами. ¬иникненн¤
пол≥тичного ≥нтересу означаЇ, що становище суб'Їкта пол≥тики породжуЇ певну
пол≥тичну мету й вимагаЇ в≥д нього певних д≥й задл¤ дос¤гненн¤ ц≥Їњ мети.
¬ рад¤нськ≥й л≥тератур≥ пол≥тичний ≥нтерес традиц≥йно
розгл¤давс¤ ¤к класовий ≥нтерес, виражений пол≥тичною парт≥Їю ≥ внесений у
пол≥тичну сферу, тобто у сферу боротьби за владу. « багатоњ системи пол≥тичних
≥нтерес≥в вид≥л¤вс¤ т≥льки один, що виростав на класов≥й основ≥.
“акий п≥дх≥д значно звужував можлив≥сть досл≥дженн¤
пол≥тичноњ д≥¤льност≥ в ц≥лому. Ќасл≥дком цього стало розум≥нн¤ держави ¤к
органу класового пануванн¤, а непануюч≥ класи ≥
прошарки знаходились у становищ≥ завойованих ≥ п≥дкорених у межах своЇњ власноњ
крањни, приречених або боротис¤, або сп≥впрацювати з пан≥вним класом. Ќайб≥льш
¤скраво таке розум≥нн¤ пол≥тичного ≥нтересу й держави в≥дбилось у
марксистсько-лен≥нськ≥й ≥дењ "диктатури пролетар≥ату". «вичайно, що
под≥бна методолог≥чна база зводила проблему пол≥тичного р≥шенн¤ до вузькокласового тлумаченн¤ пол≥тичноњ мети.
« нашоњ точки зору, сл≥д запропонувати таку класиф≥кац≥ю
пол≥тичних ≥нтерес≥в, враховуючи м≥ру впливу на пол≥тичну д≥¤льн≥сть:
1. «агальнодержавний або загальнонац≥ональний ≥нтерес,
¤кщо це переважно однонац≥ональна крањна. ” такому
тип≥ ≥нтересу виражаЇтьс¤ необх≥дн≥сть держави у зм≥цненн≥ своњх м≥жнародних
позиц≥й, у розвитку економ≥ки, культури, прав людини тощо. ¬иразником такого
≥нтересу Ї система державноњ влади. –еал≥зац≥¤ загальнодержавного ≥нтересу
п≥дтримуЇтьс¤ майже вс≥ма прошарками, класами, пол≥тичними системами,
громадськ≥стю. ” загальнодержавному ≥нтерес≥ Ї об'Їднуюча засада, здатна
≥нтегрувати зусилл¤ р≥зних громадських сил. Ќаприклад, дл¤ ”крањни реал≥зац≥¤
такого ≥нтересу про¤вилас¤ в результатах референдуму про незалежн≥сть ≥
поЇднала вс≥ пол≥тичн≥ сили.
2. ≤нтереси р≥зних пол≥тичних груп (парт≥й, рух≥в,
парламентських фракц≥й, пол≥тичних клуб≥в, товариств, рел≥г≥йно-пол≥тичних
об'Їднань, орган≥зац≥й тощо). ≤нтерес цього типу виражаЇ прагненн¤, мету,
завданн¤ т≥Їњ або ≥ншоњ пол≥тичноњ групи. ожна пол≥тична група маЇ власн≥
у¤вленн¤ про ц≥л≥ д≥¤льност≥, про своњ можливост≥ та про пол≥тику в ц≥лому.
≤нтереси пол≥тичних сил займають другий поверх у систем≥
пол≥тичних ≥нтерес≥в ≥ повинн≥ узгоджуватис¤ з ≥нтересом загальнонац≥ональним,
у демократичн≥й держав≥ вони Ї по сут≥ диференц≥йованим вар≥антом
цив≥л≥зованого обм≥рковуванн¤ проблем. ѕри цьому пол≥тичн≥ сили, ≥нтереси ¤ких
≥нтегруютьс¤ у загальнодержавний ≥нтерес, Ї своЇр≥дною системою взаЇмоконтролю
при безумовному дотриманн≥ закон≥в держави.
3. ≤нтереси окремих пол≥тичних л≥дер≥в (ѕрезидента,
√олови парламенту, ѕрем'Їр-м≥н≥стра, л≥дер≥в парт≥й ≥ фракц≥й, в≥домих
пол≥тик≥в тощо). ÷ей тип ≥нтересу виражаЇ особисте ставленн¤ л≥дера до ц≥лей ≥
завдань пол≥тичноњ д≥¤льност≥, характеризуЇ ≥ндив≥дуальне пол≥тичне мисленн¤ й
повед≥нку л≥дера. “акий ≥нтерес виражаЇ суб'Їктивну сторону пол≥тичноњ
д≥¤льност≥, м≥ру "харизматичност≥" в
д≥¤льност≥ пол≥тика. –еал≥зац≥¤ ≥ндив≥дуальних ≥нтерес≥в пол≥тичних д≥¤ч≥в в
≥стор≥њ маЇ своњм в≥дображенн¤м багатовар≥антн≥ класиф≥кац≥њ тип≥в пол≥тичного
л≥дерства. ќсобливо в≥др≥зн¤лись у цьому школи фрейдистськоњ ор≥Їнтац≥њ в
пол≥толог≥њ.
” робот≥ "¬лада ≥ особист≥сть" ’.ƒ. Ћасуелл пропонуЇ майстерн≥сть ≥ нахили пол≥тика вважати
основою пол≥тичного анал≥зу: "ќдиницею анал≥зу служить дл¤ нас ум≥нн¤, що грунтуЇтьс¤ на особливост≥ особи. ѕо ньому можна
найпрост≥ше судити, ¤к≥ ресурси приносить ≥ндив≥д на пол≥тичну арену, а цим
самим у загальних рисах ≥ про т≥ задач≥, котр≥ в≥н схильний ставити перед собою
або ≥нш≥ перед ним" [15, с. 23].
Ћасуелл вид≥л¤Ї типи адм≥н≥стратора, аг≥татора й теоретика. –. Ѕейла у книз≥ "ќсобист≥сть ≥ м≥жособиста
повед≥нка" вид≥л¤Ї 26 тип≥в л≥дер≥в при р≥зних позиц≥¤х в≥дношень.
“радиц≥ю такого п≥дходу заклав сам «. ‘рейд, написавши
психоанал≥тичну б≥ограф≥ю американського президента ¬удро
¬≥льсона. “аким чином, ≥снуЇ розроблена традиц≥¤ досл≥дженн¤ пол≥тичного
л≥дерства, пол≥тичного ≥нтересу л≥дера, його зд≥бност≥ приймати р≥шенн¤ та
впливати на них.
4. ѕол≥тичний ≥нтерес у м≥ждержавних в≥дносинах (м≥ж
двома державами, м≥ж блоками або сп≥вдружност¤ми держав та ≥нш≥). ÷ей тип
≥нтересу виступаЇ ¤к ≥нтеграц≥¤ державно-нац≥ональних ≥нтерес≥в р≥зних крањн
дл¤ встановленн¤ цив≥л≥зованих в≥дносин. –еал≥зац≥¤ м≥ждержавного ≥нтересу
неможлива без забезпеченн¤ ло¤льност≥ внутр≥шньодержавних пол≥тичних сил ≥
л≥дер≥в. ÷им самим ≥нтереси л≥дер≥в та угруповань також п≥дпор¤дкован≥
зд≥йсненню м≥ждержавних ≥нтерес≥в.
” л≥тератур≥ стало загальноприйн¤тим тлумачити цей
≥нтерес у сфер≥ м≥жнародних в≥дносин ¤к загальнолюдський.
ожен з чотирьох зазначених тип≥в пол≥тичного ≥нтересу
детерм≥нований ц≥лим р¤дом ≥нтерес≥в, потреб сусп≥льства. «агальнодержавний
≥нтерес обумовлений ≥нтересами пров≥дних клас≥в, соц≥альних прошарк≥в
сусп≥льства, ¤к≥ вбачають у державн≥й влад≥ гарант зд≥йсненн¤ головних потреб
сусп≥льства.
≤нтерес пол≥тичноњ групи детерм≥нований ≥ покликаний
задовольнити соц≥ально-пол≥тичн≥ потреби прошарку, класу або де¤коњ сп≥льност≥
людей, розд≥л¤ючи пол≥тичн≥ установки, програму д≥й та ц≥ль групи. ≤нтерес
пол≥тичного л≥дера детерм≥нований, з одного боку, потребою зд≥йснювати
загальнодержавн≥ або групов≥ ≥нтереси, а з ≥ншого - потребою у кар'Їр≥, влад≥,
добробут≥ та поваз≥ [15, с. 26].
ћ≥ждержавний ≥нтерес виростаЇ з потреби ур¤ду, держав
регулювати та взаЇмоконтролювати в≥дносини в
зовн≥шн≥й пол≥тиц≥. Ѕезсумн≥вно, що пол≥тичне р≥шенн¤ Ї реал≥зац≥Їю пол≥тичного
≥нтересу. “ому розгл¤даючи процес п≥дготовки та прийн¤тт¤ пол≥тичного р≥шенн¤
¤к д≥¤льн≥сть у сфер≥ пол≥тики, необх≥дно враховувати механ≥зм соц≥альноњ
д≥¤льност≥ взагал≥. ѕ≥д механ≥змом соц≥альноњ д≥¤льност≥ розум≥ють механ≥зм,
¤кий реал≥зуЇ ≥нтереси. “ому процес розвитку пол≥тичного р≥шенн¤ в≥д постановки
й до прийн¤тт¤ та реал≥зац≥њ сл≥д розум≥ти ¤к зд≥йсненн¤ пол≥тичного ≥нтересу.