ќсновн≥ етапи розвитку св≥товоњ пол≥тичноњ думки (тема 2)

1. ѕроблеми держави ≥ владарюванн¤ в крањнах —тародавнього —ходу (моњзм, конфуц≥анство тощо)

ќсобливе м≥сце в ≥стор≥њ давньо≥нд≥йськоњ пол≥тичноњ думки пос≥даЇ трактат п≥д назвою Ђјртхашастраї (Ќаука про користь). …ого автором вважаЇтьс¤ брахман  аут≥ль¤, а датуЇтьс¤ в≥н IV ст. до н. е. ” трактат≥ в≥дчуваЇтьс¤ в≥дх≥д в≥д ≥деолог≥њ брахма≠н≥зму в б≥к рац≥онал≥стичних у¤влень про державу ≥ право. Ќа в≥д≠м≥ну в≥д тогочасних шк≥л брахман≥зму, ¤к≥ напол¤гали на верхо≠венств≥ рел≥г≥йного закону, творц≥ трактату стверджували, що з чотирьох вид≥в узаконенн¤ драхми - царського указу, св¤щенно≠го закону, судового р≥шенн¤ ≥ звичаю - вищою силою волод≥Ї царський указ. якщо св¤щенний закон не узгоджуЇтьс¤ з драхмою, встановленою царським указом, то сл≥д застосовувати останню, бо ≥накше книга закон≥в втрачаЇ свою силу. јле за в≥дсутност≥ розб≥жностей м≥ж ними рел≥г≥йний закон залишаЇтьс¤ непохит≠ним, ≥ йому надавалас¤ перевага††††† судовим р≥шенн¤м ≥ звича-

¬ Ђјртхашастр≥ї висунуто ≥дею сильноњ централ≥зованоњ цар≠

ськоњ влади. ÷ар¤ зображено там ¤к необмеженого самодержав≠ного правител¤. ¬≥н повинен бути см≥ливим ≥ д≥¤льним.  оли цар д≥¤льний, вчив  аут≥ль¤, то сл≥дом за ним д≥¤льн≥ його слуги.

÷ар повинен, однак, рахуватис¤ з законами, бо закон основу≠Їтьс¤ на ≥стин≥, але вище за все в≥н повинен ставити користь. —а≠ме користь виступаЇ в трактат≥ ¤к визначальна основа ≥ пров≥дний принцип пол≥тичних д≥й, ¤к≥ в≥дпов≥дають завданн¤м сильноњ, ка≠ральноњ влади. јвтор в≥дкрито рекомендував цар¤м керуватис¤ насамперед ≥нтересами зм≥цненн¤ держави, м≥ркуванн¤ми держав≠ноњ корист≥ й не зупин¤тис¤, ¤кщо цього вимагали обставини, пе≠ред порушенн¤м рел≥г≥йноњ повинност≥.

¬ир≥зненн¤ корист≥ ¤к самост≥йного первн¤, поруч ≥ в загаль≠н≥й в≥дпов≥дност≥ з драхмою та морально ≥ рел≥г≥йно осв¤ченою законн≥стю, означало пом≥тний крок у формуванн≥ св≥тськоњ докт≠рини пол≥тики ≥ законодавства.

¬одночас у трактат≥ висунуто ц≥кав≥ ≥дењ стосовно того, ¤к зв≥≠льнити д≥¤льн≥сть держав в≥д рел≥г≥йних традиц≥й, що њњ обмежу≠вали, зв≥льнити правител≥в в≥д необх≥дност≥ зв≥р¤ти кожний крок ≥з приписами рел≥г≥њ. ” цьому були зац≥кавлен≥ ¤к св≥тськ≥ прави≠тел≥, котр≥ прагнули зм≥цнити державу ≥ послабити вплив жерц≥в на пол≥тику, так ≥ пан≥вн≥ кола самих жерц≥в, ¤к≥ готов≥ були по≠ступитис¤ частиною своњх прив≥лењв заради консол≥дац≥њ пан≥вних стан≥в.

” ц≥лому сл≥д в≥дзначити, що Ђјртхашастраї - найб≥льш пов≠ний в ≥нд≥йськ≥й л≥тератур≥ зв≥д прикладних знань про пол≥тику, це Ч своЇр≥дна енциклопед≥¤ пол≥тичного мистецтва.

Ќайб≥льший розвиток сусп≥льно-пол≥тична думка у —тародав≠ньому  итањ одержала в VI-III ст. до н. е. —аме тод≥ в сусп≥льно-пол≥тичн≥й думц≥ складалис¤ р≥зн≥ напр¤мки ≥ школи. –озвиваю≠чись на основ≥ попередньоњ рел≥г≥йноњ м≥фолог≥њ, вони часто ви≠користовували т≥ сам≥ у¤вленн¤ (наприклад, про божественну природу неба, про закон дао), зм≥нюючи њх в≥дпов≥дно до своњх програм.

Ќайб≥льш впливовими пол≥тичними вченн¤ми —тародавнього  итаю були даосизм, конфуц≥анство, моњзм ≥ лег≥зм.

«асновником даосизму ^вважають в≥домого мудрец¤ Ћао-цзи, ¤кий живу VI ст. до н. е. …ого погл¤ди викладено в творах Ђƒао де-цзинї ( нига про дао ≥ де).

¬ основ≥ даосизму лежало пон¤тт¤ дао, вз¤те з традиц≥йних китайських в≥рувань, де воно означало правильний життЇвий шл¤х людини або народу, що в≥дпов≥дав вел≥нн¤м неба. Ќа в≥дм≥≠ну в≥д традиц≥йно-теолог≥чних тлумачень дао ¤к про¤ву небесноњ вол≥, Ћао-цзи характеризував його ¤к незалежний в≥д небесного владики природний переб≥г речей, природну законом≥рн≥сть. ƒао визначало закони неба, природи ≥ сусп≥льства. ¬оно вт≥лювало вищу доброчесн≥сть ≥ природну справедлив≥сть. ўодо дао вс≥ р≥вн≥.

ƒао в ≥нтерпретац≥њ посл≥довник≥в Ћао-цзи - це абсолютне св≥тове начало. ¬оно передувало небесному владиц≥ та переважа≠ло його своЇю могутн≥стю. ƒао - джерело всього сущого, неск≥н≠ченний пот≥к природного виникненн¤ ≥ зм≥ни вс≥х ¤вищ, њх пере≠ходу з одного в ≥нше. ¬с≥ хиби сучасноњ Ћао-цзи культури, соц≥≠ально-пол≥тичну нер≥вн≥сть людей, злиденне становище народу та ≥н. в≥н приписував в≥дхиленню в≥д справжнього дао.

—воњ над≥њ на в≥дновленн¤ природноњ простоти Ћао-цзи покла≠дав, по-перше, на самов≥льну д≥ю дао, ¤кому в≥н приписував здат≠н≥сть в≥дновлювати справедлив≥сть. ” такому тлумаченн≥ дао ви≠ступало ¤к природне право безпосередньоњ д≥њ. ѕо-друге, на муд≠рих вожд≥в, ¤к≥ могли б побачити чудесну тайну дао ≥ повести за собою народ. якщо правител≥ дотримуватимутьс¤ дао, то вс≥ ≥стоти сам≥ стануть спок≥йними. “од≥ небо й земл¤ з≥ллютьс¤ в гармон≥њ, настануть щаст¤ й добробут, а народ без наказу заспо≠коњтьс¤.

«начна роль у даосизм≥ в≥дводилас¤ принципу нед≥¤нн¤, утриманню в≥д активних д≥й. ћудрий правитель, повчали даосис-ти, править крањною за допомоги методу нед≥¤нн¤, тобто утри≠манн¤ в≥д активного втручанн¤ у справи член≥в сусп≥льства. Ћао-цзи засуджував сучасних йому правител≥в за те, що вони були надто д≥¤льними, встановлювали велик≥ податки, утворювали штучно-людськ≥ установи у сфер≥ управл≥нн¤, вводили багато за≠боронних закон≥в, вели безконечн≥ в≥йни. ¬се це, вважав в≥н, було розбоЇм ≥ порушенн¤м дао.

Ћао-цзи закликав правител≥в в≥дновити пор¤дки, ¤к≥ ≥снували за давнини, коли люди жили невеликими розр≥зненими поселен≠н¤ми, в≥дмовитис¤ в≥д використанн¤ знар¤дь прац≥ та в≥длучити народ в≥д знань. Ђ—кладно управл¤ти народом, коли в нього бага≠то знаньї.

ќтже, все неприродне, зг≥дно з даосизмом,- це в≥дхиленн¤ в≥д дао ≥ неправильний шл¤х. јле вплив природного взагал≥ (зокрема й природног†††† на сусп≥льне та пол≥тико-правове житт¤ в

ц≥лому, за даною концепц≥Їю, зд≥йснюЇтьс¤ в напр¤мку такого сл≥дуванн¤ дао, ¤ке скор≥ше означаЇ в≥дмову в≥д культури ≥ про≠сте поверненн¤ до природност≥, н≥ж дальше вдосконаленн¤ сусп≥≠льства, держави ≥ закон≥в на основ≥ та з урахуванн¤м ¤кихось по≠зитивних вимог дао. “а й возвеличене даосизмом нед≥¤нн¤ озна≠чало ¤коюсь м≥рою пропов≥дь пасивност≥. ћожна сказати, що даосистськ≥й критиц≥ культури ≥ дос¤гнень цив≥л≥зац≥њ були влас≠тив≥ риси консервативноњ утоп≥њ. ѕовертаючись спиною до про≠гресу, Ћао-цзи закликав до патр≥архальноњ простоти минулих ча≠с≥в, до в≥дмови в≥д письменност≥ й усього нового. ÷≥ положенн¤ даосизму суттЇво послаблювали його критицизм стосовно до ре≠ально ≥снуючих соц≥ально-пол≥тичних пор¤дк≥в.

Ќайважлив≥шу роль у вс≥й ≥стор≥њ етичноњ та пол≥тичноњ думки  итаю в≥д≥грало вченн¤  онфуц≥¤ (551-479 до н. е.). …ого вченн¤ викладено у книз≥ ЂЋунь юйї (судженн¤ та бес≥ди), ¤ка склада≠Їтьс¤ з чотирьох частин.  онфуц≥Їв≥ належала перша п≥д назвою Ђ¬елике вченн¤ї. ≤нш≥ три частини складено його учн¤ми.

 ерувати державою, зг≥дно з  онфуц≥Їм, покликан≥ благород≠н≥ муж≥ на чол≥ з кн¤зем - Ђсином небаї. ¬≥дм≥нн≥сть його погл¤≠д≥в в≥д погл¤д≥в спадковоњ знат≥ пол¤гала в тому, що  онфуц≥й вир≥зн¤в благородних не за ознаками походженн¤, а за мораль≠ними ¤кост¤ми ≥ знанн¤м людей. Ѕлагородний муж у вченн≥  он≠фуц≥¤ - це вз≥рець моральноњ досконалост≥, людина, ¤ка своЇю повед≥нкою утверджуЇ норми морал≥.

—аме за цими критер≥¤ми в≥н пропонував висувати на держав≠ну службу. Ђякщо висувати справедливих ≥ усувати несправедли≠вих, то народ коритиметьс¤ї.

√оловне завданн¤ благородних муж≥в - виховувати в соб≥ та поширювати повсюдно людинолюбство, ¤ке м≥стить: п≥клуванн¤ родич≥в про д≥тей, синовню повагу до старших у с≥м'њ, а також справедлив≥ в≥дносини м≥ж тими, хто не зв'¤заний родинними обов'¤зками. «агальним принципом взаЇмних в≥дносин повинен бути принцип: Ђне роби ≥ншим того, чого не бажаЇш соб≥ї. ѕере≠несен≥ у сферу пол≥тики, ц≥ принципи повинн≥ були стати фунда≠ментом ус≥Їњ системи управл≥нн¤.

 онфуц≥й уважав, що кн¤зь повинен турбуватис¤ не т≥льки про постачанн¤ продовольства в крањн≥, захищати њњ зброЇю, а й виховувати народ. ¬иховувати п≥дданих - найважлив≥ша держав≠на справа, ≥ зд≥йснювати њњ треба силою власного прикладу.

Ђ”правл¤ти - означаЇ чинити правильної. —воЇю чергою, на≠род зобов'¤заний про¤вл¤ти синовню повагу до правител≥в, без≠заперечно њм коритис¤.

ѕол≥тична етика  онфуц≥¤ в ц≥лому була спр¤мована на дос¤г≠ненн¤ внутр≥шнього миру м≥ж верхами й низами сусп≥льства та на стаб≥л≥зац≥ю правл≥нн¤. ¬одночас концепц≥¤ мислител¤ ¤вл¤ла собою одну з ранн≥х спроб обірунтувати ≥деал патернал≥стськоњ держави.

–егулюванн¤ пол≥тичних в≥дносин за допомоги доброчесност≥ у вченн≥  онфуц≥¤ р≥зко протиставл¤лос¤ управл≥нню на основ≥ за≠кон≥в. Ђякщо управл¤ти народом за допомоги закон≥в ≥ п≥дтриму≠вати пор¤док за допомоги покарань, народ прагнутиме ухилитис¤ (в≥д покарань) ≥ не в≥дчуватиме сорому. якщо ж управл¤ти наро≠дом через доброчесн≥сть ≥ п≥дтримувати пор¤док за допомоги ри≠туалу, народ знатиме сором ≥ в≥н виправитьс¤ї.

 онфуц≥й та його посл≥довники не в≥дкидали повн≥стю зна≠ченн¤ законодавства. ¬они розум≥ли, що потреба в державному управл≥нн≥ в≥дпаде лише тод≥, коли правил ритуалу дотримувати≠мутьс¤ вс≥. јле дл¤ того, щоб настала ц¤ щаслива пора, будуть потр≥бн≥ каральн≥ заходи проти непок≥рливих. √оловне в тому, вважали вони, щоб розпор¤дженн¤ про каральн≥ заходи в≥ддавав благородний кн¤зь, ¤кий любить св≥й народ, а не правител≥ про≠в≥нц≥й ≥ чиновники. «астосовувати покаранн¤ треба по-батьк≥всь-ки, тобто з любов'ю до людей. ¬ченн¤  онфуц≥¤ в≥дкидало цим свав≥лл¤ адм≥н≥страц≥њ, особливо на м≥сц¤х, обмежувало свав≥лл¤ кн¤з¤ певними моральними рамками.

ѕол≥тична програма раннього конфуц≥анства в ц≥лому була консервативною, хоча м≥стила певн≥ прогресивн≥ ≥дењ. ƒо них сл≥д в≥днести концепц≥ю висуненн¤ справедливих, ¤ка дещо послаб≠лювала конфл≥кти м≥ж старою та новою аристократ≥Їю, ≥дею по≠ширенн¤ моральних знань ≥ навчанн¤ людей незалежно в≥д њхн≥х становища ≥ належност≥. ѕросв≥т¤нська д≥¤льн≥сть  онфуц≥¤ та його учн≥в в≥д≥грала велику роль у розвитку китайськоњ культури ≥ пол≥тичноњ думки.

ѕриблизно в 479-400 рр. до н. е. з критикою правл≥нн¤ спад≠ковоњ аристократ≥њ виступив ћо-цзи - засновник школи моњст≥в. …ого вченн¤ викладено посл≥довниками у книз≥ Ђћо-цзиї.

Ќа противагу конфуц≥анському принципов≥ людинолюбства ћо-цзи висунув принцип загальноњ любов≥. « ц≥Їю метою в≥н по-новому трактував традиц≥йне пон¤тт¤ Ђвол¤ небаї ≥ п≥дкреслю≠вав, що небо дотримуЇтьс¤ загальноњ любов≥ та приносить ус≥м користь. ¬сезагальн≥сть, властива небу, ¤ка в≥д≥граЇ в моњзм≥ роль зразка й модел≥ дл¤ людських взаЇмов≥дносин, криЇ в соб≥ ви≠знанн¤ р≥вност≥ вс≥х людей.

зразку ћо-цз膆†††††††††††† шану≠

ванн¤ мудрост≥ ¤к основи управл≥нн¤. ¬ажливим моментом такого мудрого управл≥нн¤ Ї, по-перше, вм≥ле поЇднанн¤ настанов наро≠ду з покаранн¤ми. ѕо-друге, влада повинна використовувати не т≥льки насильство ≥ покаранн¤, а й моральн≥ форми впливу на людей. ѕо-третЇ, на державну службу сл≥д висувати наймудр≥-ших незалежно в≥д њхнього походженн¤.

ƒжерелом мудрост≥, на думку ћо-цзи, Ї не вроджена доброчес≠н≥сть ≥ не читанн¤ книг, а знанн¤, одержан≥ з житт¤ простого на≠роду. ”правл≥нн¤ державою не вимагаЇ навчанн¤. «д≥бност≥ лю≠дини до державного управл≥нн¤ визначаютьс¤ њњ д≥ловими ¤кос≠т¤ми - бажанн¤м служити простому народов≥, старанн≥сть у спра≠вах ≥ т. д. якщо людина маЇ зд≥бност≥, то њњ треба висувати, хоча б вона була простим хл≥боробом чи рем≥сником.

” пошуках Їдиного вз≥рц¤ справедливост≥ ћо-цзи висунув ≥дею догов≥рного походженн¤ держави та управл≥нн¤. ” давнину, казав в≥н, не було управл≥нн¤ й покаранн¤, в кожного було своЇ розум≥нн¤ справедливост≥, м≥ж людьми була ворожнеча. ЂЅезлад у ѕ≥днебесн≥й був таким же, ¤к серед диких зв≥р≥вї.

«розум≥вши, що причиною хаосу Ї в≥дсутн≥сть управл≥нн¤ ≥ старшинства, люди вибрали доброчесну ≥ мудру людину ѕ≥дне≠бесноњ та зробили њњ сином неба. “≥льки син неба може встанови≠ти Їдиний зразок справедливост≥ в ѕ≥днебесн≥й, тому в н≥й запа≠нував пор¤док.

ќбравши доброчесну ≥ мудру людину своњм правителем, люди зробили це не дл¤ того, щоб зробити вожд¤ знатним ≥ багатим, а дл¤ того, щоб в≥н служив народу, примножував його добробут. «в≥дси ћо-цзи зробив висновок про те, що влада правител¤ не може бути необмеженою, що монарх повинен прислухатис¤ до голосу мудрих радник≥в, радитись ≥ д≥¤ти у згод≥ з ними. «года м≥ж народом ≥ правителем повинна стати основним принципом правл≥нн¤.

ќчевидно тому ≥деальною орган≥зац≥Їю влади ћо-цзи вважав державу з мудрим правителем на чол≥ та ч≥тко орган≥зованою ви≠конавчою службою. ¬ одностайному виконанн≥ чиновниками вол≥ правител¤ в≥н бачив запоруку та основу м≥цност≥ влади.

≤де¤ ж Їдиноњ дл¤ вс≥х справедливост≥ та Їдиноњ законодавчоњ влади своњм в≥стр¤м була спр¤мована проти свав≥лл¤ м≥сцевих властей ≥ вельмож, проти Ђвеликихї людей, ¤к≥ встановлювали своњ пор¤дки, вдаючись до жорстоких покарань ≥ насильства, що, за сенсом концепц≥њ ћо-цзи, суперечило загальн≥й згод≥ верхов≠ноњ влади та њњ прерогатив≥ встановлювати Їдиний ≥ загально≠обов'¤зковий† вз≥рець справедливост≥.

ѕопри схильн≥сть моњст≥в до конформ≥зму, половинчат≥сть пропонованих ними реформ, утоп≥чн≥ ≥дењ висуненн¤ простих лю≠дей на державну службу, погл¤ди ћо-цзи та його посл≥довник≥в мали ≥ прогресивне значенн¤, будучи спр¤мованими проти нещад≠ноњ експлуатац≥њ та гн≥ту, необмеженоњ влади монарха, свав≥лл¤ ≥ зловживань чиновник≥в.

¬идатним представником лег≥зму в  итањ був Ўан ян (близь≠ко 390-338 до н. е.). ќсновн≥ ≥дењ лег≥зму (законник≥в) викладено в трактат≥ ЂЎан цзюнь шуї.

¬ченн¤ лег≥зму суттЇво в≥др≥зн¤лос¤ в≥д попередн≥х концеп≠ц≥й. Ћег≥сти в≥дмовилис¤ в≥д традиц≥йних моральних тлумачень пол≥тики ≥ розробл¤ли вченн¤ про техн≥ку зд≥йсненн¤ влади. Ўан ян твердив, що одного конфуц≥анського людинолюбства або справедливост≥ ще недостатньо, щоб домогтис¤ доброго правл≥н≠н¤ ѕ≥днебесноњ. ”сп≥ху в пол≥тиц≥ дос¤гаЇ лише той, хто знаЇ обстановку в крањн≥ та використовуЇ точн≥ розрахунки. Ћег≥сти надавали великого значенн¤ узагальненню досв≥ду попередн≥х правител≥в, питанн¤м економ≥чного забезпеченн¤ пол≥тики.

≤деологи лег≥зму нам≥чали провести широкий комплекс еко≠ном≥чних ≥ пол≥тичних реформ. ” галуз≥ управл≥нн¤ пропонува≠лос¤ зосередити всю повноту влади в руках верховного правите≠л¤, позбавити нам≥сник≥в владних повноважень ≥ перетворити њх на звичайних чиновник≥в.

–озумний правитель, йшлос¤ в трактат≥ ЂЎан цзюнь шуї, не потураЇ заколотам, а перебираЇ владу, встановлюЇ закони ≥ за до≠помоги цих закон≥в наводить пор¤док. « обірунтуванн¤м управ≠л≥нн¤, ¤ке спираЇтьс¤ на закони (фа) ≥ сувор≥ покаранн¤, виступив Ўан ян. ¬≥н пропонував установити Їдин≥ дл¤ вс≥Їњ держави за≠кони, п≥д ¤кими розум≥в репресивну пол≥тику (крим≥нальний за≠кон) та адм≥н≥стративн≥ розпор¤дженн¤ ур¤ду.

”¤вленн¤ лег≥ст≥в про жорсток≥ закони ¤к основний, ¤кщо не Їдиний, зас≥б управл≥нн¤ були т≥сно пов'¤зан≥ з њхн≥м розум≥нн¤м взаЇмов≥дносин м≥ж державною владою та населенн¤м. ÷≥ в≥дно≠сини Ўан ян розгл¤дав ¤к протиборство ворожих стор≥н, ¤к≥ ма≠ють антагон≥стичний характер за принципом Ђхто когої.  оли народ сильн≥ший своњх властей, держава слаба; коли ж влада сильн≥ша свого народу, арм≥¤ могутн¤.

” ц≥лому вс¤ концепц≥¤ управл≥нн¤, запропонована Ўан яном, пронизана ворож≥стю до людей ≥ впевнен≥стю, що за допо≠моги насильних заход≥в (або жорстоких закон≥в) њх можна п≥дпо≠р¤дкувати бажаному пор¤дку. ѕричому, п≥д Ђпор¤дкомї малас¤ на†††††††††††††††††††††††††††††† що

центральн≥й влад≥ ц≥лковито, без перешкод ман≥пулювати ними ¤к завгодно у справах внутр≥шньоњ та зовн≥шньоњ пол≥тики.

÷ьому ≥деалу Ђзаконницькоњї держави зовс≥м чужим було у¤вленн¤ про будь-¤к≥ права п≥дданих за законом, про обов'¤з≠ков≥сть закону дл¤ вс≥х (зокрема й тих, хто њх видаЇ), про в≥дпов≥≠дн≥сть покаранн¤ т¤жкост≥ скоЇного, про в≥дпов≥дальн≥сть лише за вину ≥ т. д. Ќасправд≥ закон виступав тут лише ¤к гола приказ-на форма, ¤ку можна заповнити будь-¤ким дов≥льним зм≥стом ≥ над≥лити будь-¤кою санкц≥Їю. ѕричому законодавець, за вченн¤м Ўан яна, не т≥льки не зв'¤заний законами (старими чи новими, своњми), але нав≥ть вихвал¤вс¤ цим: Ђћудрець творить закони, а дурень обмежений нимиї.

—л≥д в≥дзначити, що оф≥ц≥альне визнанн¤ вченн¤ Ўан яна в той час мало негативн≥ насл≥дки. ѕрактичне застосуванн¤ лег≥ст-ських концепц≥й супроводжувалос¤ посиленн¤м деспотизму, вко≠р≥ненн¤м у св≥дом≥сть п≥дданих тваринного страху перед прави≠тел¤ми ≥ загальноњ п≥дозри.

¬раховуючи невдоволенн¤ широких мас лег≥стськими по≠р¤дками, посл≥довники Ўан яна, зокрема ’ань ‘ей, виступив за доповненн¤ закон≥в мистецтвом управл≥нн¤, що, власне, озна≠чало визнанн¤ неостаточност≥ самих лише т¤жких покарань ¤к засоб≥в управл≥нн¤. ’ань ‘ей пропонував поруч ≥з каральним законом враховувати роль й ≥нших регул¤тивних засад ≥ принци≠п≥в. “ому в≥н, звертаючись до погл¤д≥в даосист≥в ≥ конфуц≥анц≥в, прагнув до певного поЇднанн¤ де¤ких њхн≥х ≥дей з лег≥стськими положенн¤ми, наповнюючи в такий спос≥б лег≥зм моральним зм≥стом.

Ќаведеним матер≥алом ми завершимо розгл¤д пол≥тико-право-воњ думки крањн —тародавнього —ходу. Ќезважаючи на те, що в н≥й переважала практико-прикладна ≥ моральна тематика, њњ ви≠вченн¤ маЇ не т≥льки п≥знавальне, а й теоретичне значенн¤.

ѕо-перше, документи ≥ пам'¤тки л≥тератури, ¤к≥ д≥йшли до нас в≥д стародавн≥х цив≥л≥зац≥й —ходу, дозвол¤ють просл≥дкувати формуванн¤ пол≥тичних ≥ правових ≥дей на найб≥льш ранн≥х ета≠пах становленн¤ людського сусп≥льства.

ѕо-друге, багато крањн сх≥дного рег≥ону одержали незалеж≠н≥сть ≥ утворили власн≥ держави. ÷е посилюЇ ≥нтерес до њхнього ≥сторичного минулого, до њхн≥х традиц≥й, успадкованих в≥д ми≠нулого.

ѕо-третЇ, де¤к≥ теч≥њ пол≥тичноњ думки, ¤к≥ зародилис¤ за глибокоњ давнини, переживають сьогодн≥ пер≥од своЇр≥дного в≥дродженн¤. “ак, наприклад, у  итањ п≥сл¤ зак≥нченн¤ Ђкультурноњ революц≥њї знову д≥стало оф≥ц≥альне визнанн¤ конфуц≥анство.

2. ѕол≥тичн≥ доктрини античност≥ (—ократ, ѕлатон, јр≥стотель)

ѕол≥тико-правов≥ погл¤ди —ократа

” 30-х роках V ст. до н. е. в умовах розвитку рабовласницькоњ демократ≥њ в √рец≥њ поруч ≥з соф≥стами в јф≥нах виступив ≥ своЇю д≥¤льн≥стю набув великоњ попул¤рност≥ в≥домий пол≥тичний мис≠литель √рец≥њ —ократ. —ередовище, з ¤кого в≥н походив, повинно було б скор≥ше прищепити йому симпат≥ю до демократичноњ фор≠ми держави, але цей син акушерки ≥ скульптора став прихильни≠ком аристократичноњ форми правл≥нн¤.

—ократ н≥чого не писав, своњ погл¤ди викладав усно. ѕро них ми можемо судити з твор≥в ≥нших мислител≥в, зокрема  сенофонта ≥ ѕлатона.

¬их≥дним моментом ф≥лософ≥њ —ократа було скептичне поло≠женн¤: Ђя знаю, що н≥чого не знаюї. јле це твердженн¤, сповнене ≥рон≥чного самоприниженн¤, було спр¤мовано насамперед проти самовпевненого тону соф≥ст≥в, проти њхньоњ вченост≥, ¤ку —ократ вважав удаваною.

—ократ гадав, що чуттЇве сприйн¤тт¤ не даЇ справжнього знанн¤, що в≥дчутт¤ породжують не знанн¤, а лише думку. ¬≥дкидаючи мо≠ральний ≥ гносеолог≥чний рел¤тив≥зм ≥ суб'Їктив≥зм соф≥ст≥в, в≥н шу≠кав рац≥онального, лог≥чно пон¤т≥йного обірунтуванн¤ об'Їктивного характеру етичних оц≥нок, моральноњ природи держави ≥ права. ќбго≠воренн¤ морально-пол≥тичноњ проблематики —ократ п≥дн≥с на р≥вень загальних пон¤ть ≥ деф≥н≥ц≥й ≥ вважав, що справжнЇ знанн¤ можливе лише через засвоЇнн¤ цих пон¤ть. —воњм пон¤т≥йним п≥дходом мис≠литель прагнув в≥добразити ≥ сформулювати розумну природу мо≠ральних, пол≥тичних ≥ правових ¤вищ.

—ократ усе своЇ житт¤ присв¤тив критиц≥ демократ≥њ, особливо крайньоњ демократ≥њ, за пануванн¤ ¤коњ јф≥ни зазнали поразки в≥д —парти ≥ втратили своњ пров≥дн≥ позиц≥њ в ус≥й ≈ллад≥.

≤деалом —ократа була аристократ≥¤, ¤ку в≥н зображав ¤к держа≠ву, ¤кою управл¤ють небагато людей, але ц≥ люди Ч компетентн≥, п≥дготовлен≥ до справи державного управл≥нн¤ ≥ дотичн≥ до справж≠нього знанн¤. ”правл≥нн¤ державою, на думку —ократа,Ч царське мистецтво, до ¤кого повинн≥ бути допущен≥††††† т≥, хто оволод≥в мудр≥стю^†††††††††††††††††††††† до цього

своњм народженн¤м, а надто - вихованн¤м ≥ навчанн¤м. ÷ар≥ та правител≥, казав —ократ, не т≥, ¤к≥ нос¤ть ск≥петр або вибран≥ хто≠зна-ким, або захопили владу насильством чи обманом, а т≥, ¤к≥ вм≥ють управл¤ти.

—аме це вченн¤ —ократа було п≥дставою дл¤ звинуваченн¤ його у виправданн≥ пануванн¤ рабовласницькоњ аристократ≥њ в √рец≥њ. ƒл¤ спростуванн¤ такого звинуваченн¤ розгл¤ньмо —ократове ро≠зум≥нн¤ пол≥тики.

ѕол≥тика, на думку —ократа, - це наука, ≥, ¤к таку, њњ необх≥дно представити найб≥льш осв≥ченим люд¤м, нав≥ть ¤кщо вони - в мен≠шост≥. ќсь принцип, ≥з ¤кого виходив —ократ, ≥ висновок його, на перший погл¤д, видаЇтьс¤ спри¤тливим дл¤ аристократ≥њ.

јле ¤ким чином наука може управл¤ти ≥ д≥¤ти, запитував мис≠литель? —илою? Ќ≥, це було б страшною суперечн≥стю. Ќаука за≠снована на розум≥ та звертаЇтьс¤ до розуму,- це не груба ≥ матер≥≠альна сила, ¤ка управл¤Ї т≥лом. Ќаука повинна управл¤ти за допо≠моги переконанн¤, ¤ке ¤вл¤Ї собою не що ≥нше, ¤к переданн¤ знанн¤. ѕол≥тика зводитьс¤ до обм≥ну ≥нформац≥Їю та знанн¤ми м≥ж найб≥льш ≥ менш осв≥ченими людьми.

—ократ, ¤к уже було зазначено, впродовж усього житт¤ крити≠кував аф≥нську демократ≥ю. јле в грецьк≥й держав≥ в≥н критикував не демократизм установ, а насильство, некомпетентн≥сть ≥ випад≠ков≥сть. —ократ вважав, що в аф≥нських народних зборах зас≥дали сам≥ лише купц≥ й торговц≥, ¤к≥ зовс≥м не дбали про державн≥ спра≠ви, а переймалис¤ лише тим, ¤к купити дешевше ≥ продати дорожче,

Ќегативно —ократ ставивс¤ й до насильства. ’оч би зв≥дки ви≠ходив пор¤док, але ¤кщо в≥н спираЇтьс¤ лише на силу, а не на пе≠реконанн¤, то це Ї насильство, а не закон.

“ак само й випадок, на його думку, не повинен мати вир≥шаль≠ного значенн¤ в пол≥тиц≥. ∆ереб, вит¤гнутий з урни, не може вста≠новити ур¤ду. Ќасильство й випадок - дв≥ крайност≥, протилежн≥ науц≥. ќдна т≥льки наука управл¤Ї без примусу.

як ≥ соф≥сти, —ократ розр≥зн¤в природниче право ≥ закон. јле соф≥сти протиставл¤ли природничим законам позитивне право. ¬они вважали, що стосунки м≥ж людьми, визначен≥ моральними ≥ правовими нормами, зм≥нюютьс¤, бо держава сама судить про те, ўо Ї дл¤ нењ справедливим або несправедливим.

Ќа в≥дм≥ну в≥д соф≥ст≥в, —ократ вважав, що й природниче пра≠во, ≥ позитивний закон беруть початок в≥д розумного божественно≠го начала, а тому вони Ї абсолютними, загальними ≥ тривалими, незалежними н≥ в≥д часу, н≥ в≥д вол≥ того чи ≥ншого законодавц¤.

Ќезм≥нним обов'¤зковим принципом людського сп≥вжитт¤ дл¤ —ократа була справедлив≥сть. ј справедлив≥сть - це знанн¤ ≥, отже, дотриманн¤ ≥стинних закон≥в, ¤к≥ управл¤ють стосунками людей м≥ж собою.

јле в чому пол¤гають ≥стинн≥ закони? „и складен≥ вони людь≠ми? Ќ≥, стверджував —ократ. ÷е закони неписан≥, природн≥ та бо≠жественн≥. ¬они природн≥, тому що в них м≥ститьс¤ розум. ¬они божественн≥, тому що сам Ѕог њх установив.

Ќа п≥дстав≥ того, що закони природн≥ й позитивн≥ виход¤ть ≥з вищого розумно-божественного начала, —ократ д≥йшов висновку про тотожн≥сть розумного, законного ≥ справедливого. Ђƒл¤ мене законне ≥ справедливе - одне ≥ те жї.

≤дентичн≥сть знанн¤, законного ≥ справедливого, наказуЇ п≥зна≠вати розумом етичн≥, правов≥ принципи, причому внутр≥шн≥й го≠лос, зг≥дно з —ократом, був допомогою божества в пошуках пра≠вильноњ дороги.

¬иход¤чи з розумноњ природи моральних, пол≥тичних ≥ право≠вих ¤вищ, що њх можна ос¤гнути лише завд¤ки знанню, —ократ ви≠снував, що державою мають управл¤ти наймудр≥ш≥, бо т≥льки вони, п≥знавши справедлив≥сть, здатн≥ на це.

—казане ще раз переконуЇ нас у т≥м, що —ократ, будучи прихиль≠ником аристократичноњ форми державного устрою, вважав, що саме вона забезпечуЇ управл≥нн¤ найкращих, ¤к≥ здобули найвищу осв≥ту, тобто аристократ≥в духу, а не аристократ≥в кров≥.

ѕосл≥довно дотримуючись своњх у¤влень про справедлив≥сть, законн≥сть ≥ розумне правл≥нн¤, —ократ неодноразово стикавс¤ з власт¤ми, ¤к≥ прагнули стлумити його впливову опозиц≥ю та до≠вол≥ попул¤рну критику. «а гостру критику аф≥нськоњ демократ≥њ —ократа було звинувачено в безбожност≥, в пол≥тичному розбе≠щенн≥ молод≥ та засуджено до страти.

70-р≥чний ф≥лософ прийн¤в смерть, захищаючи своњ погл¤ди, в≥дкинувши вс¤ку можлив≥сть пор¤тунку, пов'¤заного з в≥дступом в≥д своњх принцип≥в, в≥дмовившись в≥д втеч≥, п≥дготовленоњ його учн¤ми.

¬ченн¤ —ократа, його житт¤ ≥ смерть не т≥льки справили велике враженн¤ на його сучасник≥в ≥ учн≥в, але й великою м≥рою вплину≠ли на подальшу ≥стор≥ю ф≥лософськоњ та пол≥тичноњ думки.

ѕлатон. ѕодальший розвиток античноњ пол≥тичноњ думки пов'¤заний з ≥менем знаменитого ф≥лософа ѕлатона. ¬перше його пол≥тичн≥ ≥дењ були викладен≥ в окремих пол≥тичних трактатах, написаних у форм≥ д≥алог≥в: "ƒержава", "ѕол≥тик", "«акони". ƒавньогрецький ф≥лософ продовжив традиц≥ю, що нам≥тилас¤, - обірунтуванн¤ ≥деальноњ форми, держави. ѕод≥бний п≥дх≥д збережетьс¤ включно до епохи Ќового часу. ≤нша проблема, ¤ку зачепив ѕлатон, - зм≥на державних форм.

††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††††

Ќа думку ѕлатона, ≥деальну державу можна обірунтувати, упод≥бнивши њњ до т≥ла або душ≥ людини.

“рьом частинам душ≥ людини - розумн≥й, завз¤т≥й ≥ бажаюч≥й - повинн≥ в≥дпов≥дати три стани:

правител≥, достоњнством ¤ких Ї мудр≥сть;

воњни, ¤ких в≥д ≥нших в≥др≥зн¤Ї хоробр≥сть;

виробники (рем≥сники, купц≥, землероби, актори), дл¤ ¤ких характерно наситити св≥й шлунок ≥ емоц≥њ.

ѕод≥бне вид≥ленн¤ стан≥в визначаЇтьс¤ необх≥дн≥стю под≥лу прац≥, тому що кожен вид д≥¤льност≥ вимагаЇ певних знань ≥ навичок. ≤деальна держава ѕлатона ≥Їрарх≥чна. ¬ищим станом Ї правител≥, тому що вони, волод≥ючи мудр≥стю, здатн≥ забезпечити сп≥льне благо. Ќижче становище займають виробники. ƒл¤ закр≥пленн¤ соц≥альноњ ≥Їрарх≥њ ф≥лософ використовуЇ м≥ф про дом≥шуванн¤ Ѕогом до кожного стану певного металу: правител¤м - золота, воњнам - ср≥бла, виробникам - м≥д≥ ≥ зал≥за. —праведлив≥сть, ¤к принцип досконалоњ держави, пол¤гаЇ в тому, що кожен стан займаЇтьс¤ своЇю справою ≥ маЇ своЇ особливе становище у сусп≥льн≥й ≥Їрарх≥њ.

ƒруга риса ≥деальноњ держави - аристократичне правл≥нн¤, при ¤кому правл¤ть т≥льки розумн≥ люди. «датн≥сть засвоњти мудр≥сть, ¤ка передаЇтьс¤ нащадкам шл¤хом п≥дбору батьк≥в ≥ довгого навчанн¤ Дмистецтву пол≥тики", присутн¤ ф≥лософам. ™дн≥сть держави може п≥д≥рвати егоњзм окремих людей. ѕлатон бачив вир≥шенн¤ ц≥Їњ проблеми в обмеженн≥ споживанн¤ т≥льки найнеобх≥дн≥шим ≥ в скасуванн≥ будь-¤коњ власност≥ та с≥м'њ дл¤ стан≥в правител≥в, воњн≥в.

ƒержава залишаЇтьс¤ ≥деальною доти, доки кожен стан займаЇтьс¤ своЇю справою, в чому ≥ виражаЇтьс¤, на думку ѕлатона, справедлив≥сть. ќднак псуванн¤ характеру правител≥в та п≥длеглих, необгрунтован≥ претенз≥њ ≥нших стан≥в (тих, хто не волод≥Ї мудр≥стю) на владу призвод¤ть до розкладу ≥деальноњ держави ≥ до поступовоњ њњ зам≥ни б≥льш низькими державними формами. ≤деальна держава, реал≥зована у форм≥ монарх≥њ (царськоњ влади) або у форм≥ аристократ≥њ (правл≥нн¤ ф≥лософ≥в), вироджуЇтьс¤ в тимократ≥ю (владу воњн≥в), пот≥м в ол≥гарх≥ю (владу небагатьох, ¤ку ѕлатон розум≥Ї ¤к плутократ≥ю -пануванн¤ багатих). Ќадм≥рна майнова нер≥вн≥сть викликаЇ невдоволенн¤ народу, що призводить до утвердженн¤ демократ≥њ, ¤ка пот≥м зам≥нюЇтьс¤ найг≥ршою формою держави - тиран≥Їю.  олооб≥г державних форм завершуЇтьс¤ поверненн¤м в ≥деальний стан. јле сам ѕлатон не розкриваЇ механ≥зму облагородженн¤ тиран≥њ. ƒемократ≥ю в≥н також розгл¤даЇ ¤к недосконалу форму держави, що, ймов≥рно, було продиктовано несприйн¤тт¤м грецьким мислителем њњ практичного вт≥ленн¤ в аф≥нському пол≥с≥: р≥шенн¤ народу не завжди були мудрими, демократичними процедурами часто користувалис¤ авантюристи дл¤ приходу до влади. Ќасамк≥нець ѕлатон не пробачив аф≥нським громад¤нам смертний вирок його вчителю —ократу. јргументуючи своЇ ставленн¤ до демократ≥њ, ф≥лософ виказуЇ проникливу думку про небезпеку надм≥рноњ свободи, тому що з крайньоњ свободи може народитис¤ найжорсток≥ше рабство. ≤стор≥¤ знаЇ приклади, що п≥дтверджують цей прогноз. Ѕагато диктаторських режим≥в виникали з криз, спровокованих станом анарх≥њ ≥ розпадом форм взаЇмов≥дносин м≥ж людьми, що склалис¤, дом≥нуванн¤м у настроњ людей ≥дењ н≥чим не обмеженоњ свободи.

“реба в≥дзначити, що ≥ велик≥ революц≥њ, ¤к≥ надихалис¤ демократичною ≥деЇю, в результат≥ зак≥нчувалис¤ диктатурами:

¤коб≥нська диктатура й ≥мпер≥¤ Ќаполеона у ‘ранц≥њ;

диктатура  ромвел¤ в јнгл≥њ;

диктатура б≥льшовик≥в у —–—–.

 

” той самий час у проект≥ ≥деальноњ держави ѕлатона просл≥дковуютьс¤ контури тотал≥таризму: пр≥оритет держави над ≥ндив≥дом, на¤вн≥сть цензури, орган≥зац≥¤ житт¤ за планом, встановленим правител¤ми, однаков≥сть у житт≥ вс≥х громад¤н, регламентац≥¤ вс≥х њњ стор≥н, включаючи ≥нтимне житт¤. јле в спадщин≥ ѕлатона Ї чимало позитивних ≥дей. ƒл¤ свого часу в≥н виказав см≥ливу ≥дею про р≥вноправ'¤ громад¤н, вважаючи, що найдостойн≥ш≥ з них можуть стати правител¤ми.

јристотель. ¬еликий внесок в розвиток пол≥тичноњ думки вн≥с јристотель. …ого можна назвати Дбатьком" використанн¤ пор≥вн¤льного методу в пол≥толог≥њ. –азом з учн¤ми в≥н проанал≥зував сто п'¤тдес¤т в≥с≥м конкретних вид≥в державного устрою ≥ створив класиф≥кац≥ю державних форм, ¤ка прот¤гом наступних стол≥ть вважалас¤ класичною. ¬≥н використав два критер≥њ дл¤ вид≥ленн¤ форм правл≥нн¤.  ≥льк≥сний критер≥й вказуЇ на к≥льк≥сть владарюючих: один, к≥лька, б≥льш≥сть. —воЇр≥дним ¤к≥сним критер≥Їм Ї принципи, що лежать в основ≥ влади: законн≥сть ≥ турбота про сп≥льне благо. ‘орми держави, що базуютьс¤ на цих принципах, јристотель визнавав правильними, а в≥дпов≥дно т≥ з них, де правител≥ порушують закони ≥ турбуютьс¤ т≥льки про власн≥ ≥нтереси, - неправильними. ѕод≥бний п≥дх≥д вже зустр≥чавс¤ у ѕлатона, але јристотель вн≥с суттЇв≥ зм≥ни у схему свого вчител¤. ƒобра влада одного - це монарх≥¤, викривленн¤м ¤коњ Ї тиран≥¤. ¬лада небагатьох, заснована на доброчинност≥ та вихованн≥, - аристократ≥¤, коли "ур¤д сформований з найкращих людей". ѓњ викривленн¤м Ї ол≥гарх≥¤ - влада заснована на багатств≥ ≥ в≥дстороненн≥ в≥д влади б≥льшост≥ населенн¤. “ретьою правильною формою јристотель визнаЇ пол≥т≥ю або конституц≥ю - правл≥нн¤ б≥льшост≥, що визнаЇ закон. ѓй протиставл¤Їтьс¤ демократ≥¤, де при влад≥ переважають б≥дн≥, ¤к≥ не мають необх≥дного вихованн¤ ≥ ¤костей дл¤ того, щоб займатис¤ управл≥нн¤м. ¬плив јристотел¤ на наступну пол≥тичну думку був значним, а його оц≥нка демократ≥њ ¤к "поганоњ" форми правл≥нн¤ повторювалас¤ багатьма мислител¤ми включно до епохи Ќового часу. јле сам јристотель диференц≥йовано п≥дходить до демократ≥њ, вид≥ливши п'¤ть њњ вид≥в. ќб'Їктом критики мислител¤ Ї крайн¤ демократ≥¤, де не д≥ють закони, а фактично правл¤ть демагоги. ¬ той же час його трактуванн¤ пол≥т≥њ ¤к правл≥нн¤ б≥льшост≥ на основ≥ закону певною м≥рою в≥дпов≥даЇ сучасному у¤вленню про демократ≥ю. —аме ц¤ форма держави виступаЇ пол≥тичним ≥деалом дл¤ —таг≥рита. ¬≥н був приб≥чником насл≥дуванн¤ принципу "в≥рноњ м≥ри" - знаходженн¤ у всьому "золотоњ середини". ¬ орган≥зац≥њ пол≥сного житт¤ потр≥бна величина йому бачилас¤ саме в пол≥т≥њ, що була поЇднанн¤м ол≥гарх≥чного ≥ демократичного елемент≥в. ѕол≥т≥¤ - це своЇр≥дний компром≥с м≥ж добробутом ≥ р≥вн≥стю.

Ѕагато ≥дей јристотел¤ - це протилежн≥ позиц≥њ його знаменитого вчител¤ ѕлатона. ” ¬атикан≥ збер≥гаЇтьс¤ в≥дома картина –афаел¤ "јф≥нська школа". ¬еликий митець в≥добразив на цьому полотн≥ суперечку давньогрецьких мислител≥в. ѕлатон показуЇ вгору, тим самим п≥дкреслюючи, що справжнЇ бутт¤ маЇ св≥т ≥дей, а земний св≥т - лише видим≥сть д≥йсност≥, ¤ка Ї в≥дображенн¤м ≥дей. ќбидва св≥ти, зг≥дно з мислителем, поЇднуютьс¤ за допомогою св≥товоњ душ≥. јристотель, навпаки, показуЇ вниз. ¬≥н вважав, що земне житт¤ можна рац≥онально усв≥домити й удосконалити. ÷е стосуЇтьс¤ ≥ пол≥тичного житт¤. ”читель та учень роз≥йшлис¤ також з питанн¤ про найкращий соц≥ально-економ≥чний устр≥й пол≥су. јристотель критикував ≥дею ѕлатона про л≥кв≥дац≥ю приватноњ власност≥ ≥ с≥м'њ ¤к таких, що протир≥чать природ≥ людини. ¬ той же час в≥н попереджав про небезпеку надм≥рноњ майновоњ нер≥вност≥ у сусп≥льств≥, що призводило до сусп≥льноњ нестаб≥льност≥ та виступ≥в б≥дних проти багатих. ¬их≥д з цього становища в≥н бачив не в знищенн≥ приватноњ власност≥, а в њњ в≥дносному вир≥внюванн≥ ≥ формуванн≥ заможного середнього прошарку. —аме в пол≥т≥њ, де, на його думку, переважають люди середнього статку - люди не б≥дн≥, але й не досить багат≥, - дос¤гаЇтьс¤ сусп≥льна р≥вновага ≥ пол≥тична стаб≥льн≥сть. √ен≥альна здогадка про Дсередн≥й елемент" випередила св≥й час та знайшла своЇ продовженн¤ в сучасн≥й теор≥њ "середнього класу" ¤к соц≥альноњ основи стаб≥льних демократичних режим≥в.

 

3.ѕол≥тична думка —ередньов≥чч¤

јвгустин Ѕлаженний. ™вропейська середньов≥чна пол≥тична думка знаходитьс¤ п≥д впливом христи¤нськоњ рел≥г≥њ ≥ римсько-католицькоњ церкви. јвторитетний богослов раннього —ередньов≥чч¤ јвгустин Ѕлаженний у своЇму трактат≥ "ѕро град Ѕожий" розвинув концепц≥ю теолог≥чного розмежуванн¤ духовноњ (рел≥г≥йноњ) ≥ св≥тськоњ (державноњ) влади. ѕерша зображена ним у образ≥ "√раду Ѕожого", вираженн¤м ¤кого Ї церква, друга - ¤к "град земний". √рад Ѕожий об'ЇднуЇ праведник≥в, що насл≥дують божественн≥ настанови. «емний град, ¤к результат гр≥ховноњ природи людини, побудований на в≥дносинах пануванн¤, п≥дпор¤дкуванн¤ ≥ рабства. ’оча јвгустин виступав за самост≥йн≥сть кожноњ з влад, обірунтуванн¤ р≥зно¤к≥сност≥ двох "град≥в" фактично ставило духовну владу вище св≥тськоњ.

“ома јкв≥нський. ≤де¤ духовноњ зверхност≥ над державною владою отримала подальший розвиток у вченн≥ великого католицького теолога “оми јкв≥нського. ’оча будь-¤ка державна влада маЇ божественне призначенн¤, не виключено, що конкретн≥ њњ форми можуть суперечити божественн≥й вол≥: правител≥ забувають про запов≥д≥ ’риста, справедлив≥сть ≥ сп≥льне благо. ¬ цьому випадку церква маЇ право на оп≥р гр≥ховн≥й влад≥.

”ченн¤ јвгустина ≥ “оми јкв≥нського були використан≥ в католицизм≥ —ередньов≥чч¤ дл¤ обірунтуванн¤ примату церкви над державою ≥ права –имського ѕапи призначати та зм≥шувати монарх≥в. ѕрактичне вт≥ленн¤ цих ≥дей часто призводило до в≥йн м≥ж св≥тською ≥ церковною владами.

Ќ≥коло ћак≥авелл≥. Ќаприк≥нц≥ —ередньов≥чч¤ держави починають виходити з-п≥д впливу церкви, в≥дбуваЇтьс¤ процес становленн¤ сучасних держав. ≈поха ¬≥дродженн¤, що прийшла на зм≥ну, дала поштовх розвитку ≥нтелектуального житт¤ ≥ поширенню знань. ÷ентром ¬≥дродженн¤ стала ≤тал≥¤. —аме з ≥стор≥Їю ц≥Їњ крањни, ≥ зокрема з ‘лоренц≥Їю, ¤ку називають колискою –енесансу, пов'¤зана дол¤ найзнаменит≥шого пол≥тичного мислител¤ цього пер≥оду Ќ≥коло ћак≥авелл≥. «аперечивши ф≥лософсько-етичну ≥ рел≥г≥йну традиц≥њ попередн≥х епох, в≥н розробив ориг≥нальну концепц≥ю пол≥тики. ћак≥авелл≥ вважав, що моральн≥ критер≥њ добра ≥ зла не можуть поширюватис¤ на пол≥тику. ¬она маЇ власну автономну систему ц≥нностей, головн≥ з ¤ких - ≥нтереси держави. «аради останн≥х пол≥тик може зневажити моральн≥стю. « його роздум≥в випливав висновок: "мета виправдовуЇ засоби". ќбірунтований мислителем принцип ви¤вивс¤ дуже затребуваний у пол≥тичн≥й практиц≥ дл¤ виправданн¤ жорстокост≥ ≥ терору ≥нтересами держави або ≥ншими вищими завданн¤ми. ¬ пол≥тичному лексикон≥ затвердилос¤ пон¤тт¤ "мак≥авелл≥зм", п≥д ¤ким розум≥ють пол≥тику, засновану на зневажанн≥ норм морал≥, на ≥нтригах ≥ на насильств≥.

якщо у мислител≥в минулого головною була проблема, ¤к використати державну владу, щоб дос¤гти справедливост≥ ≥ сп≥льного блага, то дл¤ ћак≥авелл≥ - проблема самоњ влади ≥ засоб≥в, ¤к≥ дозвол¤ють цю владу завоювати, утримати ≥ розширити. –озкриттю под≥бних владних технолог≥й в≥н присв¤чуЇ свою головну працю "ѕравитель".

—еред порад, ¤к≥ в≥н даЇ пол≥тикам, так≥:

вм≥ти грати людськими пристраст¤ми;

покладатис¤ на силу або закон;

використовувати страх ≥ любов, але в≥ддавати перевагу д≥¤м на п≥дданих через силу ≥ страх;

прагматично використовувати брехню ≥ в≥дмовл¤тис¤ в≥д об≥ц¤нок.

≤деалом дл¤ ћак≥авелл≥ виступаЇ пол≥тик, ¤кий поЇднуЇ риси лева та лисиц≥: силу, вм≥нн¤ нав≥¤ти страх у п≥дданих ≥ одночасно хитр≥сть, здатн≥сть до ≥нтриг. ћак≥авелл≥ в≥дкрито за¤вл¤Ї про утил≥тарне використанн¤ рел≥г≥њ. ƒл¤ нього рел≥г≥¤ - це зас≥б впливу в руках держави. ¬≥н визнаЇ доц≥льн≥сть пол≥тичних вбивств. Ќе випадково прототипом дл¤ створенн¤ образу правител¤ дл¤ нього став „езаре Ѕорджа, ¤кий прославивс¤ своЇю жорсток≥стю ≥ зрадами.

Ќ. ћак≥авелл≥ вв≥йшов в ≥стор≥ю пол≥толог≥њ ¤к мислитель, ¤кий розмежував сусп≥льство ≥ державу. ¬≥н, власне, вв≥в у науку ≥ сам терм≥н "держава" (stato).

∆ан Ѕоден. ѕроблема сутност≥ держави знайшла продовженн¤ в прац¤х французького мислител¤, в≥домого ≥деолога абсолютизму ∆ана Ѕодена. ¬≥н вказав на головн≥ ознаки держави, що в≥др≥зн¤ють њњ в≥д ус≥х ≥нших форм людського сп≥лкуванн¤: "правове управл≥нн¤" ≥ суверен≥тет. —уверен≥тет - це "пост≥йна ≥ абсолютна влада", право творити та вимагати виконанн¤ закон≥в.  онцепц≥¤ суверен≥тету стала важливим внеском ∆.Ѕодена в пол≥тичну теор≥ю.

ѕодальший розвиток пол≥тичноњ думки буде пов'¤заний з обговоренн¤м проблем: хто Ї нос≥Їм суверенноњ влади (одна особа чи народ), чи повинен суверен≥тет бути Їдиним. —ам ∆.Ѕоден розвивав ≥дею Їдиного ≥ непод≥льного суверен≥тету, що, на його думку, вт≥люЇтьс¤ у монарх≥њ. ѕ≥зн≥ше зм≥ст абсолютноњ влади монарха висловить французький король Ћюдов≥к XIX в знаменит≥й фраз≥: "ƒержава - це ¤".

“омас ћор ≥ “оммазо  ампанелла. √уман≥зм епохи ¬≥дродженн¤ знайшов вираженн¤ у формуванн≥ новоњ теч≥њ сусп≥льноњ думки, що ставить питанн¤ про несправедлив≥сть соц≥альноњ нер≥вност≥, що склалас¤, ≥ захищаЇ ≥нтереси найбезправн≥ших верств населенн¤ - утоп≥чного соц≥ал≥зму. ≤дењ нового вченн¤ в художньо-романтичн≥й форм≥ виразили “омас ћор у твор≥ "”топ≥¤" ≥ “оммазо  ампанелла в "ћ≥ст≥ сонц¤". ¬ переклад≥ "утоп≥¤" означаЇ "м≥сце, ¤ке не ≥снуЇ". ѕ≥сл¤ ћора утоп≥чними будуть називати вс≥ незд≥йсненн≥ проекти перетворенн¤ сусп≥льства в≥дпов≥дно до у¤влень про ≥деальний сусп≥льний лад. ”становленн¤ в≥дносин соц≥альноњ р≥вност≥ ћор ≥  ампанелла пов'¤зували з≥ знищенн¤м приватноњ власност≥, загальним обов'¤зком прац≥, з р≥вним розпод≥ленн¤м сусп≥льних благ, њх проекти ≥деального сусп≥льного устрою, ¤к ≥ проект грецького ф≥лософа ѕлатона, мали риси грубоњ зр≥вн¤льност≥ ≥ аскетизму, непосл≥довност≥ (ћор збер≥гав рабство). јле ¤кщо метою ѕлатона було збереженн¤ соц≥альноњ ≥Їрарх≥њ ≥ нер≥вност≥, аристократичне чи монарх≥чне правл≥нн¤, то дл¤ ћора та  ампанелли - дос¤гненн¤ соц≥альноњ р≥вност≥ ≥ покращанн¤ житт¤ простого народу. ѕлатон же, описуючи ≥деальну орган≥зац≥ю сусп≥льного житт¤, залишаЇ без уваги стан "виробник≥в". ¬≥др≥зн¤ютьс¤ ≥ њх у¤вленн¤ про орган≥зац≥ю пол≥тичного житт¤. “ак, у м≥ст≥ —онц¤ функц≥онують народн≥ збори (¬елика рада), ¤к≥ обирають ≥ контролюють посадових ос≥б. ” той же час верховний правитель та три його радники не можуть бути зв≥льнен≥ народною волею. ѕол≥тичний устр≥й на остров≥ ”топ≥¤ б≥льш демократичний. ¬с≥ посадов≥ особи обираютьс¤ народом. јле все ж пол≥тичний ≥деал ћора б≥льше в≥дпов≥даЇ "зм≥шаному правл≥нню". ѕор¤д з народними зборами верховну владу под≥л¤Ї сенат, що обираЇтьс¤ щор≥чно (аристократична засада), ≥ кн¤зь, ¤кий обираЇтьс¤ пожиттЇво (монарх≥чна засада).

4.—тановленн¤ пол≥тичноњ науки Ќового часу (мак≥авелл≥зм; проблема сусп≥льного договору ≥ под≥лу влади; рац≥онал≥стичне тлумаченн¤ пол≥тики)(не полный)

∆ан-∆ак –уссо. Ќайрадикальн≥шу концепц≥ю сусп≥льного договору створив французький мислитель ∆ан-∆ак –уссо. ≤деал≥зуючи природний стан, своЇр≥дний "золотий в≥к", в≥н вважав, що громад¤нський стан повинен гарантувати людин≥ в≥дшкодуванн¤ природноњ р≥вност≥ у вигл¤д≥ договорено установлених свобод. –уссо вважаЇтьс¤ батьком класичноњ теор≥њ демократ≥њ, тому що саме йому належить ≥де¤ народного суверен≥тету. —творивши державу, люди не в≥ддають себе п≥д владу суверена, а Ї нос≥¤ми верховноњ влади. ¬важаючи суверен≥тет народу непод≥льним, в≥н виступав проти под≥лу верховноњ влади м≥ж будь-¤кими органами. «аконодавча влада не може бути передана парламенту, а повинна зд≥йснюватис¤ безпосередньо народом. ¬с≥ закони створюютьс¤ сп≥льною волею народу.

ѕол≥тичн≥ ≥деали –уссо взаЇмозаперечн≥. ѕереконаний приб≥чник свободи, ¤кому належить в≥домий висл≥в "людина народжуЇтьс¤ в≥льною, але скр≥зь вона у кайданах", в своЇму пол≥тичному трактат≥ "—усп≥льний догов≥р" конструюЇ модель пол≥тичноњ асоц≥ац≥њ, що гарантуЇ особистост≥ њњ права ≥ свободи. јле його модель створюЇ нов≥ кайдани. —п≥льна вол¤ народу, що формуЇтьс¤ при укладенн≥ договору, виключаЇ т≥ ≥нтереси, ¤к≥ не можна узагальнити. ≤ндив≥д перетворюЇтьс¤ в непод≥льну частину колективного ц≥лого. Ќ≥хто з громад¤н не може висловити своЇњ приватноњ ц≥кавост≥. –уссо виступаЇ проти сусп≥льного ≥ пол≥тичного плюрал≥зму, вважаючи, що парт≥њ та приватн≥ асоц≥ац≥њ ускладнюють процес формуванн¤ сп≥льноњ вол≥. ¬≥н декларуЇ, що тих громад¤н, ¤к≥ не усв≥домили свого права на свободу ≥ в≥дмовл¤ютьс¤ п≥дкор¤тис¤ сп≥льн≥й вол≥, можна заставити бути в≥льними.

≤дењ ѕросв≥тництва спри¤ли формуванню революц≥йноњ св≥домост≥ у ‘ранц≥њ. ќдин з перших документ≥в ¬еликоњ французькоњ революц≥њ - ƒекларац≥¤ прав людини ≥ громад¤нина (1789) - проголошував право людини на свободу, власн≥сть та на оп≥р насильству. ќтримала практичне вт≥ленн¤ також ≥де¤ "сп≥льноњ вол≥" –уссо. «наменитий ¤коб≥нець ћ. –обесп'Їр ≥ його приб≥чники використали ≥дењ –уссо дл¤ виправданн¤ масового терору. √оловним засобом ствердженн¤ "сп≥льноњ вол≥" стала г≥льйотина. ¬ роки революц≥њ внасл≥док њњ використанн¤ загинуло с≥мнадц¤ть тис¤ч людей, серед ¤ких були ¤к приб≥чники монарх≥њ, так ≥ сам≥ революц≥онери. ¬ XX стол≥тт≥ ≥де¤ пануванн¤ колективного ц≥лого (держави, сусп≥льства) над особист≥стю була реал≥зована тотал≥тарними режимами.

” XVII-XVIII ст. сформувалас¤ пол≥тико-правова теор≥¤ под≥лу влади. ѓњ зм≥ст пол¤гав в обірунтуванн≥ в≥дпов≥дноњ орган≥зац≥њ державност≥, ¤ка дозвол¤ла б творити додатков≥ гарант≥њ проти тиран≥њ ≥ порушенн¤ пол≥тичних свобод. ƒж. Ћокк, противник абсолютноњ монарх≥њ, запропонував под≥лити суверен≥тет м≥ж двома г≥лками влади: законодавчою ≥ виконавчою. «аконодавча влада хоча ≥ Ї верховною, не носить абсолютного характеру. —еред умов, ¤к≥ њњ обмежують, в≥н називаЇ р≥вн≥сть закону дл¤ вс≥х - багатих ≥ б≥дних, а також спр¤мован≥сть закону на дос¤гненн¤ блага людей.

‘ункц≥њ виконавчоњ влади належать монарху ≥ м≥н≥страм. “еоретична модель Ћокка в≥дображала, ¤к йому здавалос¤, форму пол≥тичного управл≥нн¤, що склалос¤ в Ѕритан≥њ п≥сл¤ —лавноњ революц≥њ 1688 р. Ќасправд≥ г≥лки влади були не наст≥льки незалежн≥ одна в≥д одноњ: суд був частиною виконавчоњ системи, а монарх через м≥н≥стр≥в зд≥йснював вплив на роботу парламенту.

Ўарль Ћуњ де ћонтеск'Ї.  ласичний вар≥ант теор≥њ под≥лу влади був створений французьким просв≥тником Ўарлем Ћуњ де ћонтеск'Ї. ¬≥н захоплювавс¤ римською республ≥кою ≥ конституц≥йною монарх≥Їю јнгл≥њ, бачачи в них вт≥ленн¤ зм≥шаного правл≥нн¤. ѕриб≥чник вр≥вноваженоњ конституц≥њ та под≥лу влади, в≥н ≥деал≥зував форму правл≥нн¤ в јнгл≥њ, вважаючи, що в н≥й поЇднуютьс¤ кращ≥ риси монарх≥њ у виконавч≥й влад≥, аристократ≥њ у палат≥ лорд≥в ¤к верховному суд≥ ≥ демократ≥њ в законодавч≥й влад≥ палати общин. ” под≥бному под≥л≥ повноважень в≥н побачив гарант≥њ проти свав≥лл¤. ћонтеск'Ї сформулював базов≥ положенн¤ доктрини под≥лу влади.

1.  ожна г≥лка влади в≥дпов≥даЇ за виконанн¤ певних функц≥й:

законодавча влада приймаЇ закони, обов'¤зков≥ дл¤ вс≥х громад¤н;

виконавча влада в≥дпов≥дальна за практичне вт≥ленн¤ закон≥в;

судова влада в≥дпов≥даЇ за безпеку громад¤н.

2. ¬заЇмоконтроль г≥лок влади, що дозвол¤Ї дос¤гти балансу сил. ѕриб≥чник народовладд¤, в≥н розум≥в, що сам народ через орган≥зац≥йн≥ складнощ≥ не зможе пост≥йно виконувати функц≥ю контролю над владою, тому запропонував, що б≥льш ефективним буде взаЇмоконтроль г≥лок влади по горизонтал≥. ћонтеск'Ї розробив теор≥ю народного представництва, обірунтувавши право кожного громад¤нина вибирати своњх представник≥в в органи влади. «бори представник≥в, волод≥ючи законодавчою владою, виражають народну (сп≥льну) волю.

5. ќсновн≥ сучасн≥ пол≥тичн≥ теч≥њ

ј)консерватизм та неоконсерватизм

ѕол≥тична ф≥лософ≥¤ консерватизму бере св≥й початок в≥д Ївропейських мислител≥в к≥нц¤ XVIII Ч початку ’≤’ ст. Ч англ≥йц¤ ≈. Ѕерка, француза ∆. де ћестра, н≥мц¤ ‘. фон —ав≥ньњ.

 онсерватизм виник ¤к реакц≥¤ на ¬елику французьку революц≥ю, котра розгл¤далас¤ його представниками ¤к причина сусп≥льного хаосу й руйнуванн¤. Ђ ласичний консерватизмї спочатку виражав ≥нтереси двор¤нства. ѕоступово в≥н став перетворюватис¤ на зброю буржуаз≥њ, особливо тих њњ верств, котр≥ не бажали радикальних соц≥ально-пол≥тичних перетворень.

ўе за час≥в Ђкласичного консерватизмуї його прихильники виступали проти ≥дей технократ≥њ, непод≥льного пануванн¤ ринку, що п≥д такими гаслами буржуаз≥¤ почала боротьбу з феодал≥змом. ¬они в≥дкидали можлив≥сть установленн¤ р≥вност≥ людей, домагалис¤ формуванн¤ сусп≥льства на засадах ≥Їрарх≥њ, збереженн¤ станових прив≥лењв, спадковоњ влади.  онсерватори закликали до в≥дновленн¤ монарх≥њ та в≥дродженн¤ традиц≥йних ц≥нностей феодально-аристократичного устрою: Ђгармон≥њї ≥ Ђпор¤дкуї середньов≥чч¤, сел¤нських громад, с≥мТњ, школи, церкви, тобто всього того, що, на њхн≥й погл¤д, обТЇднувало сусп≥льство, забезпечувало його Їдн≥сть та наступн≥сть у розвитку.

Ќайб≥льш ц≥кавим Ї вченн¤ консерватизму про природу сусп≥льства й сусп≥льного житт¤.  онсерватори-традиц≥онал≥сти не сприйн¤ли основноњ ≥дењ ѕросв≥тництва про потребу розгл¤дати сусп≥льство т≥льки з позиц≥й розуму й природного права. Ќа њхн≥й погл¤д, сусп≥льство не Ї результатом взаЇмод≥њ людей, а держава виникла не через угоду м≥ж ними, ¤к стверджували прихильники теор≥њ сусп≥льного договору. —усп≥льство Ч це складне орган≥чне ц≥ле. ”с≥ частини його так взаЇмозвТ¤зан≥, що зм≥на одн≥Їњ з них порушуЇ р≥вновагу всього сусп≥льного ц≥лого [2]. ” соц≥ально-пол≥тичн≥й сфер≥ не можна д≥¤ти за ран≥ше нам≥ченим планом або виход¤чи з ¤коњсь соц≥альноњ теор≥њ. “реба спиратис¤ т≥льки на досв≥д. —усп≥льство само поступово вдосконалюватиметьс¤ за внутр≥шн≥ми законами, що с¤гають своњм кор≥нн¤м у глибоке минуле. ¬ир≥шальне значенн¤ в житт≥, стверджували консерватори, мають звички, смаки, традиц≥њ людей. ќсь чому основним критер≥Їм сусп≥льного розвитку вони вважали зм≥ну звичањв ≥ характеру народу.

“аким чином, консерватизм не заперечував ≥дею сусп≥льного прогресу, але тлумачив його ¤к зм≥ну, що не порушувала Ђпринцип≥в гуманност≥ й моральност≥ї та не спричин¤ла анарх≥њ. –озвиток сусп≥льства мав бути безпечним ¤к дл¤ окремоњ людини, так ≥ дл¤ всього сусп≥льного орган≥зму. ќск≥льки натура й характер народу, його традиц≥њ розкриваютьс¤ прот¤гом тривалого часу, соц≥ально-пол≥тичн≥ структури сусп≥льства також формуватимутьс¤ прот¤гом багатьох в≥к≥в. ¬ажливого значенн¤ дл¤ пол≥пшенн¤ сусп≥льства консерватори надавали моральному вдосконаленню людини.

—кладн≥сть соц≥ально-пол≥тичного устрою, орган≥чн≥сть ≥ ц≥л≥сн≥сть сусп≥льного житт¤ повинн≥ спонукувати пол≥тичних д≥¤ч≥в до надзвичайноњ обачливост≥ й обережност≥. Ѕудь-¤к≥ передчасн≥ зм≥ни, а тим б≥льше революц≥йний злам традиц≥йних пор¤дк≥в, неминуче призвод¤ть до негативних насл≥дк≥в: дезорган≥зац≥њ та застою в соц≥ально-пол≥тичному механ≥зм≥, краху моральних устоњв. ќсь чому розвиток сусп≥льства не повинен виходити за меж≥ традиц≥й, що створен≥ попередн≥ми покол≥нн¤ми. ≈волюц≥¤ соц≥ально-пол≥тичного житт¤ в≥дбуваЇтьс¤ через поступове пристосуванн¤ старого до нових обставин.

Ќа соц≥ально-пол≥тичн≥ погл¤ди консерватор≥в справили значний вплив ≥дењ мислител≥в середньов≥чч¤ Ч јвгустина ≥ ‘оми јкв≥нського. ÷е знайшло вираз у визнанн≥ втручанн¤ бога у х≥д людськоњ ≥стор≥њ: природн≥ права ≥ свободи людей мають своЇю основою божественну волю, а пол≥тичний устр≥й може вважатис¤ справедливим т≥льки тод≥, коли в≥н охорон¤Ї й гарантуЇ ц≥ права й свободи.

ќсновою економ≥чноњ могутност≥ держави та њњ природного розвитку консерватори вважали приватну власн≥сть. ∆одна людина не може бути позбавленою права й можливост≥ купувати й накопичувати власн≥сть. ’арактерним дл¤ системи погл¤д≥в консерватизму було також положенн¤ про невтручанн¤ держави у в≥дносини власност≥, що склалис¤ в сусп≥льств≥, переконанн¤ в неможливост≥ дос¤гненн¤ соц≥альноњ р≥вност≥ ≥ в тому, що ≥снуванн¤ суворого розмежуванн¤ м≥ж класами й верствами потр≥бне дл¤ соц≥альноњ стаб≥льност≥.  онсерватори стверджували пр≥оритет соц≥ального над ≥ндив≥дуальним, довод¤чи, що вих≥дним пунктом роздум≥в про природу людини, сусп≥льства й держави маЇ бути громад¤нське сусп≥льство в ц≥лому, а не окремий ≥ндив≥д. √оловне, чого не сприймали ≥ не сприймають консерватори в л≥берал≥зм≥, Ч це ч≥тко вираженоњ в останньому напр¤мленност≥ на соц≥альне реформаторство, надто Ђл≥беральногої ставленн¤ до законност≥ та пор¤дку, Ђвседозволеност≥ї у галуз≥ сусп≥льноњ морал≥, терпимост≥ до в≥дхилень в≥д рел≥г≥йних канон≥в.

« середини 70-х рок≥в ’’ стол≥тт¤ неспод≥вано дл¤ багатьох пол≥тик≥в, учених (та й значноњ частини широкоњ громадськост≥) став набирати силу так званий новий консерватизм. —початку це ви¤вл¤лос¤ у швидкому зростанн≥ попул¤рност≥ Ђнових правихї (≥нтелектуал≥в-економ≥ст≥в, ф≥лософ≥в, соц≥олог≥в, пол≥толог≥в) у Ђпоправ≥нн≥ї багатьох л≥беральних ≥ нав≥ть л≥ворадикальних учених. Ќобел≥вським лауреатом з економ≥ки у 1976 роц≥ став арх≥тектор монетаристського, антикейнс≥анського напр¤мку в пол≥теконом≥њ ћ. ‘р≥дмен; уже в похилому в≥ц≥ отримуЇ Ќобел≥вську прем≥ю (1974 р.) ≥ переживаЇ злет попул¤рност≥ австр≥йський ф≥лософ ≥ економ≥ст ‘. фон ’айек. Ќа неоконсервативн≥ позиц≥њ переход¤ть так≥ видатн≥ американськ≥ соц≥ологи, ¤к ƒ. Ѕелл та —. Ћ≥псет. широкоњ попул¤рност≥ набуваЇ ≥ р¤д нових ≥мен Ч ≤.  р≥стол та ћойн≥хен у —Ўј, √.  .  альтенбруннер у ‘–Ќ, ј. Ѕенуа у ‘ранц≥њ та багато ≥нших.

«м≥цненн¤ позиц≥й неоконсерватизму в науц≥ та ≥деолог≥њ в≥дбуваЇтьс¤ одночасно з посиленн¤м в≥дпов≥дних ≥дей та настроњв у пол≥тичному житт≥. ќсобливо ¤скраво це ви¤вилос¤ в —Ўј та ¬еликобритан≥њ, де –. –ейган ≥ ћ. “етчер, що виступали з позиц≥й нового, жорсткого консерватизму, досить швидко завоювали л≥дируюч≥ позиц≥њ у своњх парт≥¤х, а пот≥м ≥ перемогли на виборах. ”же сама т≥льки тривал≥сть њх перебуванн¤ при влад≥ (8 рок≥в ≥ 11,5 рок≥в) св≥дчить про силу новоњ теч≥њ та потенц≥ал, котрий вона мала з самого початку. ѕро це говор¤ть ≥ пон¤тт¤ Ђрейганом≥каї та Ђтетчеризмї, що м≥цно ув≥йшли в пол≥тичний словник 80-х рок≥в ≥ стали загальновизнаними символами сучасного консерватизму.

” 80-х роках сталис¤ серйозн≥ зм≥ни в пол≥тичному житт≥ крањн «аходу: зм≥цнили своњ позиц≥њ консерватори в —Ўј та ¬еликобритан≥њ, були усунен≥ в≥д пол≥тичного кер≥вництва соц≥ал≥сти й л≥берали у ‘ранц≥њ, ≤тал≥њ та ‘–Ќ. ≤дењ консерватизму та в≥дпов≥дн≥ п≥дходи до вир≥шенн¤ соц≥ально-економ≥чних проблем стали дом≥нуючими в багатьох впливових пол≥тичних парт≥¤х зах≥дних крањн:  онсервативн≥й парт≥њ ¬еликобритан≥њ, –еспубл≥канськ≥й парт≥њ —Ўј, Ћ≥берально-демократичн≥й парт≥њ япон≥њ, ’ристи¤нсько-демократичному та ’ристи¤нсько-соц≥альному союз≥ у ‘–Ќ (’ƒ—/’——), ≤тал≥йськ≥й христи¤нсько-демократичн≥й парт≥њ та к≥лькох ≥нших. Ћ≥берал≥зм поступивс¤ м≥сцем консерватизму в ус≥х сферах житт¤.

ѕосиленню впливу консерватизму в крањнах ™вропи та јмерики спри¤ло багато фактор≥в.

Ќасамперед треба враховувати, що неол≥беральна доктрина Ђсусп≥льства добробутуї покладала в основу його розвитку швидкий прогрес техн≥ки. јле прискоренн¤ Ќ“ѕ спричинило загостренн¤ еколог≥чноњ обстановки, значно пог≥ршило середовище житт¤ людини. ¬≥дтак посилилос¤ невдоволенн¤ пол≥тикою л≥берал≥в, пом≥тно зр≥с вплив консерватор≥в, ¤к≥ об≥ц¤ли гармон≥зувати в≥дносини людини з довк≥лл¤м.

—при¤тливим дл¤ консерватор≥в став ≥ факт посиленн¤ в зах≥дних крањнах бюрократизму, котрий породжувавс¤ державою ≥ гальмував розвиток економ≥ки. Ќеоконсерватори виступили за усуненн¤ держави в≥д управл≥нн¤ економ≥кою та соц≥ально-пол≥тичною сферою, за поверненн¤ свободи ринку й конкуренц≥њ. ƒотримуючись цього курсу, ћ. “етчер у роки свого правл≥нн¤ (1979Ч1990) посл≥довно зд≥йснювала децентрал≥зац≥ю ≥ приватизац≥ю державного сектору економ≥ки, розширенн¤ приватного п≥дприЇмництва. ” результат≥ проведенн¤ такоњ пол≥тики було дос¤гнуто значних усп≥х≥в у розвитку економ≥ки крањни, п≥двищено життЇвий р≥вень б≥льшост≥ англ≥йських труд¤щих. „астка власник≥в акц≥й великих п≥дприЇмств зб≥льшилас¤ у ¬еликобритан≥њ за 10 рок≥в з 7 до 24%. «росла роль др≥бних ф≥рм ≥ п≥дприЇмств, що на них у к≥нц≥ 80-х рок≥в було зайн¤то до 1/4 вс≥Їњ робочоњ сили. Ќа 70% зб≥льшилас¤ к≥льк≥сть ос≥б, ¤к≥ мали власне д≥ло, але не користувалис¤ найманою працею. ”се це св≥дчило про досить глибок≥ й масштабн≥ зм≥ни у сфер≥ виробничих в≥дносин та в≥дносин власност≥. ¬они привели до послабленн¤ в≥дчуженн¤ ¤к власника, так ≥ роб≥тника в≥д засоб≥в виробництва, в≥д процесу та результат≥в прац≥.

¬одночас у ¬еликобритан≥њ сталис¤ значн≥ зм≥ни й у сфер≥ пол≥тичних в≥дносин. ѕом≥тно скоротилас¤ к≥льк≥сть державних орган≥в, к≥льк≥сть державних службовц≥в зменшилас¤ на 167 тис. (23%), де¤к≥ з державних та мун≥ципальних служб були передан≥ на контрактн≥й основ≥ приватним власникам [3].

ѕроте нин≥ консерватори в р≥зних крањнах намагаютьс¤ зм≥цнити ≥ владн≥ функц≥њ держави з метою в≥дновленн¤ дов≥ри народ≥в до влади, що була п≥д≥рвана пол≥тикою неол≥берал≥в. јле зм≥цненн¤ владних функц≥й маЇ на мет≥ в≥дмову в≥д ≥дењ р≥вност≥ вс≥х соц≥альних верств сусп≥льства, збереженн¤ в держав≥ принципу ≥Їрарх≥чност≥.  онсерватори визнають досконалою т≥льки таку структуру пол≥тичного управл≥нн¤, куди допускаютьс¤ лише представники ел≥тарних верств сусп≥льства. ¬≥д участ≥ в управл≥нн≥ усуваютьс¤ представники Ђпростихї людей, особливо роб≥тничого класу, через його н≥бито схильн≥сть до насильства.

ясна р≥ч, де¤к≥ соц≥ально-пол≥тичн≥ погл¤ди консерватор≥в не зовс≥м Ђвписуютьс¤ї в сучасн≥ науков≥ у¤вленн¤ про природу та закони розвитку сусп≥льного житт¤. ѕроте њхн≥й ц≥л≥сний погл¤д на сусп≥льство, намаганн¤ ви¤вити його внутр≥шн≥ взаЇмозвТ¤зки не залишилис¤ непом≥ченими сусп≥льною думкою. —учасну людину приваблюЇ висока оц≥нка консерваторами рол≥ с≥мТњ та школи ¤к фактор≥в стаб≥л≥зац≥њ сусп≥льства. “ак≥ Ђпродукти розумуї, ¤к ¤дерна й х≥м≥чна збро¤, стал≥нський та полпот≥вський Ђсоц≥ал≥змї, спонукають нин≥ прислухатись до критики консерваторами просв≥тительськоњ абсолютизац≥њ розуму в соц≥ально-пол≥тичн≥й сфер≥. јктуальним залишаЇтьс¤ питанн¤ ≥ про ставленн¤ до минулого. ¬≥домо, що в≥дмова в≥д ц≥нностей, що були створен≥ попередн≥ми покол≥нн¤ми, нехтуванн¤ традиц≥¤ми народу дуже дорого коштували нашому сусп≥льству.

Ѕ≥льш≥сть виборц≥в зах≥дних крањн сьогодн≥ п≥дтримують консерватор≥в. јле це не означаЇ в≥дмови в≥д благ, котр≥ њм дала пол≥тика Ђдержави добробутуї: безплатноњ осв≥ти, доступного медичного обслуговуванн¤, пенс≥йного забезпеченн¤ тощо. ¬≥ддаючи сьогодн≥ своњ симпат≥њ консерваторам, вони виступають не за демонтаж Ђдержави добробутуї, а за њњ дальше вдосконаленн¤.

ј тому пол≥тика неоконсерватор≥в все б≥льше наближаЇтьс¤ до пол≥тики неол≥берал≥в.

Ѕ)л≥берал≥зм та неол≥берал≥зм

ѕо¤ва л≥берал≥зму ¤к пол≥тичноњ теч≥њ орган≥чно звТ¤зана з розвитком кап≥тал≥стичних в≥дносин у ™вроп≥ XVIIЧXVIII ст. “ерм≥н Ђл≥берал≥змї почали активно вживати в перш≥й половин≥ ’≤’ ст., тод≥ ж виникли перш≥ пол≥тичн≥ парт≥њ л≥берал≥в. јле ≥деолог≥¤ л≥берал≥зму с¤гаЇ своњм кор≥нн¤м у XVIIЧXVIII ст. ” њњ творенн¤ значний внесок зробили так≥ видатн≥ мислител≥, ¤к ƒ. Ћокк, Ў. ћонтескТЇ, ≤.  ант та ≥н.

« допомогою л≥беральноњ ≥деолог≥њ Ђтрет≥й станї боровс¤ ≥з захисниками феодальних пор¤дк≥в.  лас промисловц≥в та торговц≥в, що народжувавс¤, мав велику потребу в економ≥чн≥й свобод≥, у представницьких установах, ¤к≥ не залежали б в≥д свав≥лл¤ монарх≥в. Ѕуржуаз≥¤ намагалас¤ захистити своњ доходи в≥д надм≥рно високих податк≥в та пр¤мих конф≥скац≥й. ≤деолог≥¤ л≥берал≥зму була спр¤мована на створенн¤ необх≥дних соц≥ально-пол≥тичних передумов дл¤ ≥нтенсивного розвитку кап≥тал≥зму.

ѕочинаючи з XVIII ст. л≥берал≥зм остаточно пос≥в м≥сце пров≥дноњ форми буржуазного способу мисленн¤. Ћ≥берали обірунтовували буржуазн≥ права й свободи, передовс≥м свободу особи, промисловоњ конкуренц≥њ, недоторканност≥ приватноњ власност≥. Ћ≥берал≥зм Ч це ≥ндив≥дуал≥стська система погл¤д≥в, перевага в н≥й в≥ддаЇтьс¤ потребам ≥ правам окремоњ людини. јле ≥ндив≥дуал≥зм цей не Ї абсолютним. ћаючи свободу вол≥, людина, ¤к уважали л≥берали, може спр¤мувати своњ д≥њ ≥ зд≥бност≥ ¤к на добр≥ справи, так ≥ на поган≥. ј тому виникаЇ необх≥дн≥сть у створенн≥ правового державного пор¤дку, призначенн¤м ¤кого маЇ бути гармон≥зац≥¤ в≥дносин громад¤н. —оц≥ально-пол≥тичн≥ в≥дносини складаютьс¤ ≥з волеви¤вленн¤ окремих ос≥б ≥ можуть бути виправдан≥ лише тод≥, коли вони захищають субТЇктивн≥ права особистост≥.

” ’≤’ ст. розвиток соц≥ально-пол≥тичноњ концепц≥њ л≥берал≥зму був повТ¤заний з ≥менами французького мислител¤ Ѕ.  онстана та англ≥йц≥в ≤. Ѕентама ≥ ƒ. ћ≥лл¤. Ѕ.  онстан набув широкоњ попул¤рност≥ ¤к захисник свободи в ус≥х сферах сусп≥льного житт¤. ¬≥н обстоював ≥дею пр≥оритетност≥ особистост≥ стосовно будь-¤коњ соц≥альноњ групи ≥ сусп≥льства в ц≥лому. —вобода конкуренц≥њ в економ≥ц≥, свобода у викладанн≥, гласн≥сть ≥ свобода друку Ч ось далеко не повний перел≥к вимог до орган≥зац≥њ сусп≥льного житт¤, що були висунут≥  онстаном.

’оча л≥берали ≥ вказували на на¤вн≥сть у кап≥тал≥стичному сусп≥льств≥ експлуатац≥њ, злидн≥в та ≥нших соц≥альних негаразд≥в, вони при цьому не були прихильниками радикальних зм≥н у соц≥альному житт≥. «апоб≥гти соц≥альн≥й революц≥њ з допомогою своЇчасних реформ Ч така одна з головних тез ученн¤ ƒж. ћ≥лл¤. ќсобливо напол¤гав ћ≥лль на розширенн≥ можливостей дл¤ труд¤щих набути осв≥ту, оск≥льки вбачав основну причину соц≥альних конфл≥кт≥в у недостатньому осв≥тньому р≥вн≥ народних мас.

як ≥ вс≥ представники л≥берал≥зму, ћ≥лль багато писав про свободу думки ≥ д≥й ≥ндив≥да, його незалежн≥сть в≥д ур¤ду, бо вважав це Ђприв≥леЇм ≥ природним станом людиниї. ћ≥лль звертав увагу на те, що в сучасному йому сусп≥льств≥ свобода часто стаЇ лише формальн≥стю, а водночас, сл≥дом за Ѕентамом, в≥н виправдовував обмеженн¤ свободи ур¤дом, ¤кщо вона призводить до небажаних насл≥дк≥в.

ѕроте, обговорюючи проблеми свободи, л≥берали ’≤’ ст., ¤к ≥ просв≥тител≥ XVIII ст., мали на уваз≥ свободу абстрактного Ђгромад¤нинаї, а не тих людей, котр≥ реально жили в буржуазному сусп≥льств≥. ѕ≥д правами ≥ свободами Ђлюдини взагал≥ї вони фактично розум≥ли права ≥ свободи буржуа. ”с≥ представники л≥берал≥зму засуджували революц≥ю ¤к спос≥б сусп≥льних перетворень. ќсновний шл¤х розвитку сусп≥льства, на њхню думку, Ч це соц≥альна еволюц≥¤, поступове реформуванн¤ р≥зних стор≥н сусп≥льного житт¤.

ѕрот¤гом усього ’≤’ ст. л≥берали виступали за такий сусп≥льний устр≥й, за ¤кого регулюванн¤ соц≥альних в≥дносин у сусп≥льств≥ в≥дбувалос¤ б стих≥йно, без втручанн¤ держави, за котрою визнавалас¤ лише роль Ђн≥чного сторожаї, що охорон¤Ї власн≥сть громад¤н ≥ встановлюЇ обс¤ги в≥льноњ конкуренц≥њ м≥ж окремими виробниками. “акий п≥дх≥д ц≥лком в≥дпов≥дав пер≥оду класичного кап≥тал≥зму.

јле на початку ’х ст. стало зрозум≥ло, що сусп≥льство необмеженоњ свободи конкуренц≥њ та ринку стало заважати ¤к налагоджуванню гармон≥йних в≥дносин м≥ж людьми, так ≥ розкв≥ту економ≥ки. «≥ зм≥цненн¤м позиц≥й кап≥тал≥зму гасло Ђр≥вних можливостей дл¤ вс≥х ≥ кожногої перетворилос¤ на право необмеженоњ експлуатац≥њ людей найманоњ прац≥. —оц≥альне й майнове розшаруванн¤ сусп≥льства, загостренн¤ суперечностей у пер≥од св≥товоњ економ≥чноњ кризи 30-х рок≥в поставили п≥д сумн≥в основн≥ ≥дењ Ђкласичного л≥берал≥змуї, спричинили њх радикальний перегл¤д.

—оц≥альному л≥берал≥зму або неол≥берал≥зму, що прийшов на зм≥ну класичному вар≥анту, були вже притаманн≥ ≥дењ посиленн¤ рол≥ державних орган≥в у сусп≥льному житт≥, створенн¤ Ђдержави загального добробутуї [1]. “ака держава мала б запоб≥гати соц≥альним конфл≥ктам, допомагати найб≥льш знедоленим верствам сусп≥льства, активно втручаючись в економ≥чне житт¤ через податки, бюджет, плануванн¤.

” сфер≥ економ≥чноњ пол≥тики прихильники неол≥берал≥зму обстоювали необх≥дн≥сть збереженн¤ зм≥шаноњ економ≥ки, р≥вноправност≥ р≥зних форм власност≥, життЇздатн≥сть ¤ких мав визначити ринок. –озвиток ринку та його механ≥зм≥в передбачалос¤ зд≥йснювати п≥д контролем держави, на ¤ку покладалас¤ в≥дпов≥дальн≥сть за п≥двищенн¤ ефективност≥ економ≥ки, а також основна в≥дпов≥дальн≥сть за вир≥шенн¤ завдань соц≥альноњ пол≥тики, зд≥йсненн¤ демократичних перетворень у сусп≥льств≥.

ќсновною ≥деЇю Ђсоц≥ального л≥берал≥змуї в пол≥тичн≥й сфер≥ була ≥де¤ Ђплюрал≥стичноњ демократ≥њї, спр¤мованоњ на врахуванн¤ ≥нтерес≥в ус≥х верств сусп≥льства, њх участь у пол≥тичному житт≥, зд≥йсненн¤ таких принцип≥в, ¤к под≥л влади, прийн¤тт¤ р≥шень у вс≥х представницьких органах на п≥дстав≥ демократичних норм, в обстановц≥ в≥дкритост≥.

ѕрихильники Ђсоц≥ального л≥берал≥змуї розум≥ли його ≥ ¤к ут≥ленн¤ справжньоњ справедливост≥ в соц≥альн≥й сфер≥, дос¤гненн¤ р≥вних дл¤ вс≥х прав без будь-¤ких обмежень.

ќтже, захищаючи свободу п≥дприЇмництва та економ≥чноњ д≥¤льност≥, парламентський устр≥й, пол≥тичну свободу особистост≥, гласн≥сть, л≥берал≥зм спри¤в формуванню загальнолюдських ц≥нностей, котр≥ багато в чому визначають обличч¤ сучасноњ цив≥л≥зац≥њ.

¬)соц≥ал≥зм

—оц≥ал≥зм

—оц≥ал≥зм - —оц≥ально-пол≥тична система, основн≥ особливост≥ ¤коњ - процес виробництва ≥ розпод≥лу доход≥в знаходитьс¤ п≥д контролем сусп≥льства. ќдна з основних позиц≥й соц≥ал≥стичного руху Ї сусп≥льна власн≥сть на засоби виробництва, ¤ка зам≥нюЇ собою приватну власн≥сть.

ѕередача власност≥ з приватних рук п≥д громадський контроль проводитьс¤ дл¤ запоб≥ганн¤ експлуатац≥њ людини людиною, увел≥чен≥пе ефективност≥ його прац≥, зниженн¤ диференц≥ац≥њ доход≥в, забезпеченн¤ в≥льного ≥ гармон≥йного розвитку кожноњ особистост≥. ѕри цьому збер≥гаютьс¤ елементи економ≥чного нер≥вност≥, але вони не повинн≥ бути перешкодою дл¤ дос¤гненн¤ вищезазначених ц≥лей.

ќсновн≥ напр¤мки

Ќа сьогодн≥шн≥й момент в соц≥ализм≥ ≥снуЇ два основних напр¤мки:

анарх≥зм

марксизм

Ќа думку анарх≥ст≥в, при державному социализме, до ¤кого прагнуть марксист, збер≥гаютьс¤ експлуатац≥¤, в≥дчуженн¤ людини в≥д результат≥в його прац≥ ≥ б≥льш≥сть ≥нших проблем, за ¤к≥ соц≥ал≥сти критикують кап≥тал≥зм, а тому справжн≥й соц≥ал≥зм можливий т≥льки при в≥дсутност≥ держави.

ќсновн≥ риси, ¤кими визначаЇтьс¤ соц≥ал≥зм у р≥зних мислител≥в:

ќбмеженн¤ приватноњ власност≥

«агальна р≥вн≥сть

¬ ¤кост≥ шл¤х≥в дос¤гненн¤ справедливост≥ пропонувалос¤:

скасуванн¤ приватноњ власност≥ при збереженн≥ особистоњ

зам≥на кап≥тал≥стичних п≥дприЇмств кооперативами

створенн¤ комун, усередин≥ ¤ких все буде загальним (соц≥ал≥сти-утоп≥сти)

створенн¤ державноњ системи соц≥ального забезпеченн¤

Ўл¤хи переходу до соц≥ал≥зму

–анн≥ соц≥ал≥сти-утоп≥сти вважали, що достатньо придумати правильний устр≥й сусп≥льства, ≥ люди сам≥ њњ приймуть, коли зрозум≥ють його переваги

ћарксист ≥ анарх≥ста, навпаки, вважали, що експлуататорск≥е класи не захочуть в≥дмовл¤тис¤ в≥д своњх прив≥лењв, ≥, отже, перех≥д до соц≥ал≥зму можливий лише шл¤хом революц≥њ

—оц≥ал-демократи вважали можливим прих≥д соц≥ал≥стичноњ парт≥њ до влади шл¤хом парламентських вибор≥в, з подальшим проведенн¤м соц≥ал≥стичних реформ легальним шл¤хом, без насильства, без кров≥

ћодел≥ державного соц≥ал≥зму

¬ид≥л¤ють дв≥ основн≥ модел≥ соц≥ал≥зму:

ѕлановий соц≥ал≥зм

–инковий соц≥ал≥зм

≤нод≥ соц≥ал≥змом називають поЇднанн¤ соц≥альноњ держави ≥ кап≥тал≥стичноњ економ≥ки. “ак, наприклад, говор¤ть про Ђшведську модель соц≥ал≥змуї.

ћодел≥ соц≥ал≥зму

 итайська соц≥ал≥зм

—оциализм ћао ÷зедуна (ћао≥зм)

≤зрањльський соц≥ал≥зм (јвода)

ћусульманський соц≥ал≥зм

—оциализм  аддаф≥ (Ћ≥в≥йський соц≥ал≥зм)

ѕерська –ад¤нська —оц≥ал≥стична –еспубл≥ка

 убинський соц≥ал≥зм, ‘≥дел¤  астро

 орейська соц≥ал≥зм  ≥м ≤р —ена

ёгославський соц≥ал≥зм Ѕроз “≥то

¬енесуельський соц≥ал≥зм ”го „авеса

—оциализм-комун≥зм „ервоних  хмеров ( амбоджа)

√)комун≥зм

≤стор≥¤ комун≥стичних ≥дей

 омун≥зм, ¤к практичне вченн¤ та ф≥лософ≥¤, ви¤вл¤в себе принаймн≥ трич≥ в ≥стор≥њ ™вропи (не плутати з≥ сучасною концепц≥Їю ЂЇврокомун≥змуї). ѕершим вираженн¤м комун≥зму, ¤к часто думають[ƒжерело?], зовс≥м не Ї ѕлатон. –адше воно належить до середньов≥чноњ думки, либонь, Ї першою модерн≥зац≥Їю христи¤нськоњ теолог≥њ та пол≥тики: це Ч ф≥лософ≥¤ б≥дност≥ (не плутати з убог≥стю) ¤к умова праведност≥ у св≥т≥ та спас≥нн¤ сп≥льноти, у тому вигл¤д≥ ¤к њњ розвинуло (й намагалос¤ застосувати на практиц≥) у XIIIЧXIV ст. радикальне крило францисканства, що однаково протисто¤ло м≥стичн≥й або чернеч≥й аскез≥ та абсолютизац≥њ приватноњ власност≥.

ƒруге вираженн¤ Ч к≥лька стол≥ть згодом Ч це егал≥тарний комун≥зм, основна складова Ђбуржуазних революц≥йї XVIIЧXVIII ст., зокрема в јнгл≥њ та ‘ранц≥њ, великими теоретиками ¤кого були ¬≥нстенл≥ та Ѕабеф: цього разу це сутн≥сно св≥тська ≥деолог≥¤, що покликана збудувати громаду, реал≥зуючи свободу та р≥вн≥сть не через запереченн¤ власност≥, а п≥дпор¤дковуючи њњ р≥вност≥ (чи уладнуючи егал≥тарним чином конфл≥кт м≥ж ≥ндив≥дуальною та колективною власн≥стю). ÷¤ друга форма комун≥стичноњ думки маЇ в основ≥ репрезентац≥ю пролетар≥ату ¤к ут≥ленн¤ автентичноњ реальност≥ народу всупереч Ђбуржуазномуї егоњзмов≥, що й був п≥дхоплений прот¤гом усього XIX стол≥тт¤.

јле тимчасом постала й трет¤ концепц≥¤ комун≥зму, не менш т≥сно пов'¤зана ≥з загальною ≥стор≥Їю Ївропейського сусп≥льства: ≥стор≥¤, що витворюЇтьс¤ у контекст≥ роб≥тничого соц≥ал≥зму, тобто у зв'¤зку з репрезентац≥Їю економ≥чних протир≥ч сусп≥льства та з антрополог≥Їю прац≥ Ч в≥д ‘ур'Ї до ћаркса та ≈ніельса. ¬она поставить Ч у центр≥ проблематики сп≥льноти Ч боротьбу проти п≥дкоренн¤ прац≥ ≥ндустр≥альному та ф≥нансовому кап≥талов≥, прихований конфл≥кт всередин≥ сучасноњ орган≥зац≥њ виробництва м≥ж двома типами продуктивност≥ чи людського Ђрозвитку виробничих силї: один Ч на роздробленн≥ завдань, другий Ч на кооперац≥њ та об'Їднанн≥ ф≥зичних ≥ розумових здатностей.

 арл ћаркс жорстко критикував утоп≥чний Ђгрубий та непродуманий комун≥змї тих, хто, под≥бно до  абе, просто поширював принцип приватноњ власност≥ на кожного (Ђзагальна приватна власн≥стьї). √рубий комун≥зм, за твердженн¤м ћаркса, Ї породженн¤м Ђусесв≥тньоњ заздрост≥ї. Ќатом≥сть ≥стинний комун≥зм Ї позитивним скасуванн¤м принципу приватноњ власност≥, що маЇ на мет≥ пок≥нчити з експлуатац≥Їю людини людиною та в≥дчуженн¤м людини ≥ створити реальн≥ моральн≥ зв'¤зки м≥ж ≥ндив≥дуумами та м≥ж людьми ≥ природою.  омун≥стичне виробництво Ч це кооперативна д≥¤льн≥сть ≥ тут, зрештою, немаЇ розр≥зненн¤ м≥ж ф≥зичною та розумовою працею. Ѕагато анарх≥ст≥в, сучасник≥в ћаркса, теж захищали комунальну власн≥сть (ѕетро  ропотк≥н називав свою систему Ђанархо-комун≥змомї), але вони бо¤лис¤ централ≥зац≥њ, котру, ¤к здавалос¤, закр≥плював комун≥зм марксист≥в, що могло загрожувати особист≥й свобод≥. —воЇю чергою, анархо-комун≥зм схил¤Їтьс¤ до ≥ндив≥дуал≥стичного св≥тосприйн¤тт¤ в питанн¤х свободи.  омун≥зм характеризують його ключов≥ слова Ђсвободаї, Ђр≥вн≥стьї ≥ Ђбратерствої. —вобода при комун≥зм≥ притаманна всьому сусп≥льству, ¤к ≥ кожному окремому його члену. “ому принцип Ђсвободиї комун≥стами не мислитьс¤ без принципу Ђр≥вност≥ї. “ак само анарх≥сти, усл≥д за Ѕакун≥ним, уважають, що Ђсвобода дл¤ вс≥х необх≥дна дл¤ моЇњ свободиї.

 омун≥зм ¤к ≥деолог≥¤

 омун≥зм ¤к сусп≥льна ≥де¤ набув попул¤рност≥ по-перше у крањнах «ах≥дноњ ™вропи (особливо у ‘ранц≥њ) в середин≥ 19 стол≥тт¤ у колах ≥нтел≥генц≥њ та декласованноњ м≥ськоњ б≥дноти п≥д час так званих Ђбуржуазних революц≥йї. ≤де¤ комун≥зму ¤к пол≥тичного руху була сформульована  .ћарксом ≥ ‘.≈нгельсом у Ђћан≥фест≥  омун≥стичноњ парт≥њї в 1848 роц≥ та в п≥зн≥ших прац¤х. ” прогнозн≥й складов≥й Ђ“еор≥њ комун≥змуї п≥д комун≥змом розум≥ють такий ≥деальний стан Ђсусп≥льства майбутньогої, коли вс≥ люди, члени сусп≥льства будуть ставити сусп≥льн≥ ≥нтереси вище за власн≥, розум≥ючи вир≥шальну роль сусп≥льства у њхньому житт≥. ” цьому аспект≥ комун≥стичне вченн¤ Ї також окремою формою утоп≥чного св≥тогл¤ду[ƒжерело?].

Ѕезкласовий стан сусп≥льства (див. перв≥сний комун≥зм, докласовий або достановий сусп≥льний лад)

Ћад соц≥альноњ орган≥зац≥њ сусп≥льства, в ¤кому сусп≥льство Ї власником усього майна. ¬ реальност≥ Ч держава Ї власником усього майна. ƒержава також плануЇ ≥ контролюЇ економ≥ку п≥д структурою однопарт≥йного пол≥тичного ур¤ду. (Ќаприклад пол≥тика Ђв≥ськового комун≥змуї п≥д час √ромад¤нськоњ в≥йни 1918Ч1921)

“еоретична концепц≥¤ майбутнього безкласового сусп≥льства, бездержавноњ сусп≥льноњ орган≥зац≥њ (див. марксизм, Ђнауковий комун≥змї), що ірунтуЇтьс¤ на сп≥льному волод≥нн≥ засобами виробництва й може розгл¤датис¤ ¤к в≥дгалуженн¤ соц≥ал≥зму. ¬≥н виходить з принципу:

Ђв≥д кожного Ч за зд≥бност¤ми, кожному Ч за потребамиї.

ѕол≥тичне утоп≥чне вченн¤ та програма пол≥тичних парт≥й ≥ рух≥в, що безпосередньо походить з ц≥Їњ концепц≥њ.

 омун≥зм ¤к пол≥тична доктрина

 омун≥зм також позначаЇ розмањт≥ пол≥тичн≥ рухи, що борютьс¤ за встановленн¤, з одного боку, безкласового та бездержавного сусп≥льства, а з другого Ч борютьс¤ проти кап≥тал≥стичноњ експлуатац≥њ та проти економ≥чного в≥дчуженн¤ класу пролетар≥ату.

—еред комун≥ст≥в ≥снуЇ значна к≥льк≥сть ≥нтерпретац≥й, двома найголовн≥шими з них Ї марксизм та анарх≥зм. ѕерше розд≥ленн¤ в комун≥стичному рус≥ в≥дбулос¤ м≥ж марксизмом та анарх≥змом п≥д час ѕершого ≤нтернац≥оналу (1864Ч1876). “од≥ ≥дењ комун≥зму стали нерозривно пов'¤зуватись з ученн¤м  арла ћаркса та ‘р≥др≥ха ≈ніельса. ” часи I, II, III ≤нтернац≥онал≥в дом≥нувало переконанн¤, що комун≥зм Ч це сусп≥льно-економ≥чна формац≥¤, що приходить на зм≥ну кап≥тал≥зму. ѕершою, нижчою, фазою комун≥зму Ї соц≥ал≥зм. Ќа етап≥ соц≥ально-економ≥чноњ зр≥лост≥ соц≥ал≥стичного сусп≥льства в≥дбуваЇтьс¤ поступовий перех≥д до комун≥зму. ÷¤ теор≥¤ перех≥дних Ђетап≥вї в подальшому ви¤вила свою неадекватн≥сть.

” ’’ ст., зокрема п≥сл¤ ∆овтневоњ революц≥њ 1917 р. в –ос≥њ, вплив на св≥товий пол≥тичний пор¤док мають б≥льше марксисти (безпосередньо через Ђћан≥фест комун≥стичноњ парт≥њї або опосередковано Ч марксизм-лен≥н≥зм), ан≥ж анарх≥сти. –азом з≥ встановленн¤м —–—– ≥ т.зв. Ђсоц≥ал≥стичним таборомї, а особливо разом з перемогою стал≥н≥зму, затверджуЇтьс¤ режим державного комун≥зму, що суперечить принципам та завданн¤м комун≥зму (див. стал≥н≥зм, державний кап≥тал≥зм). —тал≥нський Ђтерм≥дорї, що заперечуЇ принципи Ђперманентноњ революц≥њї на користь Ђсоц≥ал≥зму в окремо уз¤т≥й крањн≥ї, систематично критикують революц≥йн≥ марксисти (троцьк≥зм).  ласова боротьба в≥д≥граЇ центральну роль в марксизм≥. «г≥дно з ц≥Їю теор≥Їю, встановленн¤ комун≥зму в≥дпов≥даЇ к≥нцю будь-¤коњ класовоњ боротьби, а класовий розпод≥л людей зникаЇ. ¬ —–—– цього не сталос¤, тому рад¤нський режим називаЇтьс¤ Ђкомун≥стичнимї з ≥деолог≥чних мотив≥в (див. ’олодна в≥йна).

ƒ)нац≥онал≥зм

Ќац≥онал≥зм - ≥деолог≥¤ ≥ напр¤мок пол≥тики, базовим принципом ¤коњ Ї вища ц≥нн≥сть нац≥њ та њњ основа в процес≥ державотворенн¤. ” нац≥онал≥зм≥ Ї безл≥ч теч≥й, де¤к≥ з них суперечать один одному. як пол≥тичний рух, нац≥онал≥зм прагне до захисту ≥нтерес≥в нац≥ональноњ сп≥льност≥ у в≥дносинах з державною владою.

” своњй основ≥ нац≥онал≥зм проголошуЇ в≥рн≥сть та в≥ддан≥сть своњй нац≥њ, пол≥тичну незалежн≥сть в≥д ≥нших нац≥й ≥ роботу на благо власного народу, об'Їднанн¤ нац≥ональноњ самосв≥домост≥ дл¤ практичноњ захисту умов житт¤ нац≥њ, њњ територ≥њ мешканн¤, економ≥чних ресурс≥в ≥ духовних ц≥нностей. Ќ≥ц≥онал≥зм спираЇтьс¤ на нац≥ональне почутт¤, ¤ке схоже з патр≥отизмом. ÷¤ ≥деолог≥¤ прагне до об'Їднанн¤ р≥зних верств сусп≥льства, не дивл¤чись на протилежн≥ класов≥ ≥нтереси. ¬она ви¤вилас¤ здатноњ забезпечити моб≥л≥зац≥ю населенн¤ ради загальних пол≥тичних ц≥лей в пер≥од переходу до кап≥тал≥стичноњ економ≥ки.

 

¬ силу того, що багато сучасних радикальн≥ руху п≥дкреслюють свою нац≥онал≥стичних окраску, национализм часто асоц≥юЇтьс¤ з етн≥чноњ, культурноњ та рел≥г≥йноњ нетерпимост≥. “ака нетерпим≥сть засуджуЇтьс¤ прихильниками пом≥рних теч≥й в нац≥онал≥зм≥.

ƒоктрина

Ќац≥онал≥зм - це насамперед ≥деолог≥¤, ¤ка включаЇ наступн≥ елементи:.

≤снуванн¤ нац≥й. Ќац≥онал≥зм стверджуЇ, що людство законами природи под≥лено на фундаментальн≥ одиниц≥ - автономн≥ та самодостатн≥ нац≥њ, ¤к≥ в≥др≥зн¤ютьс¤ набором певних ¤костей.

—уверенне право нац≥њ на самовизначенн¤. Ќац≥ональн≥ проекти можуть зд≥йснюватис¤ т≥льки у власн≥й держав≥. Ќац≥¤ маЇ право сформувати свою державу, ¤ка маЇ включати в себе вс≥х член≥в нац≥њ. ƒл¤ кожноњ безперервного територ≥ально-адм≥н≥стративноњ одиниц≥ пол≥тичн≥ кордони повинн≥ зб≥гатис¤ з культурно-етн≥чними. “аким чином, нац≥¤ маЇ вищоњ (суверенноњ) владою над ч≥тко обмеженою територ≥Їю, в межах ¤коњ проживаЇ досить однор≥дне населенн¤.

ѕервинн≥сть нац≥њ в государствообразующем процес≥. Ќац≥¤ Ї джерелом вс≥Їњ пол≥тичноњ влади. ™диним лег≥тимним типом ур¤ду Ї нац≥ональне самовр¤дуванн¤.  ожен член нац≥њ маЇ право безпосередньо брати участь у пол≥тичному процес≥. “им самим нац≥онал≥зм символ≥чно прир≥внюЇ народ до ел≥ти.

Ќац≥ональна само≥дентиф≥кац≥¤. Ќеобх≥дною умовою Ї сп≥льн≥сть мови та культури дл¤ всього населенн¤ в межах Їдиноњ адм≥н≥стративно-територ≥альноњ одиниц≥. Ћюди ототожнюють себе з нац≥Їю ради свобод ≥ самореал≥зац≥њ. « ≥ншого боку, нац≥¤ гарантуЇ членство ≥ само≥дентиф≥кац≥ю нав≥ть тим, хто не в≥дчуваЇ себе частиною жодноњ ≥ншоњ групи.

—ол≥дарн≥сть. ќднаков≥сть дос¤гаЇтьс¤ за рахунок об'Їднанн¤ людей на грунт≥ любов≥ та братерства, а не шл¤хом нав'¤зуванн¤ певноњ культури. ¬ажливо, щоб члени нац≥њ в≥дчували узи сол≥дарност≥ ≥ д≥¤ли не однаково, а в ун≥сон, соизмер¤ть своњ зусилл¤ з прагненн¤ми ≥нших.

Ќац≥¤ ¤к вища ц≥нн≥сть. ¬≥ддан≥сть ≥ндив≥да нац≥ональному держав≥ понад ≥ндив≥дуальних чи ≥нших групових ≥нтерес≥в. «авданн¤ громад¤н - п≥дтримувати лег≥тимн≥сть своЇњ держави. «м≥цненн¤ нац≥ональноњ держави Ї головною умовою дл¤ загальноњ свободи ≥ гармон≥њ.

«агальне осв≥ту. Ћюди, що складають нац≥ю, повинн≥ мати доступ до осв≥ти, ¤ка необх≥дна дл¤ участ≥ в житт≥ сучасного сусп≥льства.

Ќац≥онал≥зм п≥дкреслюЇ в≥дм≥нност≥, колорит ≥ ≥ндив≥дуальн≥сть нац≥й. ÷≥ в≥дм≥нн≥ риси нос¤ть культурно-етн≥чний характер. Ќац≥ональну самосв≥дом≥сть спри¤Ї ≥дентиф≥кац≥њ ≥снуючих ≥ноземних вкраплень в культуру ≥ рац≥ональному анал≥зу перспектив подальшого запозиченн¤ з ≥нших культур на благо своЇњ нац≥њ.

 р≥м того, нац≥онал≥зм розгл¤даЇ нац≥ю ¤к екв≥валент ≥ндив≥дуума, ¤к соц≥олог≥чний орган≥зм. –≥вн≥сть людей перед законом незалежно в≥д њхнього соц≥ального статусу чи походженн¤ аналог≥чно р≥вност≥ нац≥й, незалежно в≥д њхнього розм≥ру або сили з точки зору м≥жнародного права. ” представленн≥ нац≥онал≥ст≥в, нац≥њ можуть волод≥ти талантами або в≥дчувати себе жертвами. Ќац≥¤ також об'ЇднуЇ сучасне покол≥нн¤ з минулими ≥ майбутн≥ми, що мотивуЇ людей до високоњ самов≥ддач≥, аж до того, що вони готов≥ задл¤ њњ пор¤тунку пожертвувати своњм житт¤м.

ѕов'¤заними з ц≥Їю концепц≥Їю Ї так≥ пон¤тт¤, ¤к Ђнац≥ональн≥ ц≥нност≥ї, Ђнац≥ональн≥ ≥нтересиї, Ђнац≥ональна безпекаї, Ђнац≥ональна незалежн≥стьї, Ђнац≥ональна самосв≥дом≥стьї та ≥н

’оча сказане вище в≥дноситьс¤ до нац≥онал≥зму в ц≥лому, його р≥зновиди можуть висувати також ≥ ≥нш≥ ≥деолог≥чн≥ вимоги: формуванн¤ нац≥њ навколо певного етносу (нац≥ональност≥), загальний р≥вний правовий статус та ≥н.

≈)фашизм

Ќа противагу Ђл≥вимї, Ђправ≥ї екстрем≥сти викривають вади буржуазного сусп≥льства з украй консервативних позиц≥й, тавруючи його за Ђзанепадї морал≥, наркоман≥ю, егоњзм, споживацьк≥ настроњ, засилл¤ Ђмасовоњ культуриї, брак Ђпор¤дкуї тощо. Ќайб≥льш посл≥довним правоекстрем≥стським пол≥тичним рухом Ї фашизм, що виник в обстановц≥ революц≥йних процес≥в, ¤к≥ охопили крањни «ах≥дноњ ™вропи п≥сл¤ ѕершоњ св≥товоњ в≥йни ≥ перемоги революц≥њ в –ос≥њ [17]. ‘ашизм уперше виник в ≤тал≥њ та Ќ≥меччин≥, а вже п≥зн≥ше аналог≥чн≥ рухи склалис¤ в багатьох ≥нших крањнах св≥ту. як≥ б нац≥ональн≥ особливост≥ не були притаманн≥ фашизму в р≥зних крањнах, сутн≥сть його скр≥зь була та сама: в≥н виражав ≥нтереси найб≥льш реакц≥йних к≥л кап≥тал≥стичного сусп≥льства, ¤к≥ надавали цьому рухов≥ ф≥нансову й пол≥тичну п≥дтримку в його боротьб≥ проти революц≥йних виступ≥в труд¤щих мас, за зм≥цненн¤ пануванн¤ кап≥тал≥стичного ладу в його найреакц≥йн≥ших вар≥антах, за розвТ¤зуванн¤ в≥йни за перед≥л св≥ту.

як св≥дчить ≥стор≥¤, фашизм прийшов до влади в ≤тал≥њ, Ќ≥меччин≥ та в ≥нших крањнах за активноњ участ≥ ≥ ф≥нансовоњ допомоги монопол≥стичного кап≥талу. ¬одночас фашизм широко використовував витончену демагог≥ю, ¤ку в≥н доповнював Ђантикап≥тал≥стичнимиї ≥ псевдосоц≥ал≥стичними гаслами. “ака демагог≥¤ дала змогу фашистам залучити на св≥й б≥к широк≥ верстви населенн¤ ≥, спираючись на них, прийти до влади.

« погл¤ду ≥деолог≥њ, фашизм Ч це войовничий антидемократизм, расизм ≥ шов≥н≥зм, що доведен≥ до ≥стер≥њ, звеличенн¤ тотал≥тарноњ держави. ’арактерною рисою ≥деолог≥њ фашизму було Ђвченн¤ї про ар≥йську вищу расу й концепц≥¤ нац≥њ ¤к вищоњ й в≥чноњ реальност≥, ¤ка базуЇтьс¤ на сп≥льност≥ кров≥. ‘ашисти вс≥ нац≥њ д≥лили на вищ≥ й нижч≥, уважаючи, що вищ≥ нац≥њ повинн≥ панувати над нижчими й нещадно подавл¤ти будь-¤к≥ спроби њхнього опору.

”с¤ економ≥чна ≥ соц≥альна система фашизму базувалас¤ на пануванн≥ монопол≥стичного кап≥талу п≥д жорстким контролем держави. ‘ашизм виступав за ≥нтеграц≥ю вс≥х верств населенн¤ в расове або корпоративне сусп≥льство, в ¤кому труд¤щим належала роль Ђвиробничого кап≥талуї. ѕ≥д час пануванн¤ фашист≥в було заборонено страйки, а створен≥ ними Ђпрофсп≥лкиї стали засобом контролю над роб≥тниками.

” сфер≥ пол≥тики фашисти знищили вс≥ демократичн≥ ≥нститути та створили терористичн≥ режими. ” сусп≥льному житт≥ в≥дбулас¤ повна м≥л≥таризац≥¤ вс≥х його сфер з тотальним контролем над сусп≥льством, ¤кий зд≥йснювавс¤ не т≥льки з допомогою державних орган≥в, а й за активноњ участ≥ парт≥йних воЇн≥зованих орган≥зац≥й (загони Ђскуадреї в ≤тал≥њ, штурмов≥ й есес≥вськ≥ частини в Ќ≥меччин≥ тощо). “отальне насильство стало нормою повс¤кденного житт¤, а п≥д час ƒругоњ св≥товоњ в≥йни воно вт≥лилос¤ в г≥тлер≥вських таборах смерт≥, геноцид≥ й у злочинах проти людства, ¤к≥ мали масовий характер.

Ќ≥хто ≥нший, ¤к фашизм, спри¤в п≥дготовц≥ й розвТ¤зуванню ƒругоњ св≥товоњ в≥йни, що в н≥й св≥т утратив не менше н≥ж 60 млн людей. ” ц≥й в≥йн≥ фашизм зазнав нищ≥вноњ воЇнноњ й морально-пол≥тичноњ поразки, його злочини було засуджено м≥жнародним Ќюрнберзьким трибуналом. ѕроте вже невдовз≥ п≥сл¤ зак≥нченн¤ в≥йни фашизм знову почав своЇ в≥дродженн¤ ¤к так званий неофашизм. ÷ей пол≥тичний рух т≥сно звТ¤заний з фашизмом генетично, бо в≥н обстоюЇ т≥ сам≥ ≥деолог≥чн≥ й пол≥тичн≥ погл¤ди, спов≥дуЇ культ насильства ≥ намагаЇтьс¤ вир≥шити так≥ ж завданн¤ такими самими методами. ≤ п≥сл¤ в≥йни, ≥ нин≥ д≥њ неофашистських груп та рух≥в пер≥одично спричин¤ли загостренн¤ пол≥тичноњ ситуац≥њ в р≥зних крањнах, були ≥ Ї джерелом пол≥тичних криз та пол≥тичного напруженн¤ в сусп≥льств≥.

ћасовою базою правого та л≥вого екстрем≥зму, ¤к ран≥ше, так ≥ нин≥, Ї др≥бнобуржуазн≥ й маргинальн≥ верстви, а також частина ≥нтел≥генц≥њ, окрем≥ групи в≥йськових, частина студентства, нац≥онал≥стичн≥ й рел≥г≥йн≥ рухи, ¤к≥ конфл≥ктують ≥з владою.

™)анарх≥зм

јнарх≥зм. ¬≥н виник майже два стол≥тт¤ тому. ƒл¤ нього характерн≥ два пров≥дн≥ напр¤мки: анархо-≥ндив≥дуал≥зм ≥ анархо-комун≥зм. ќсновн≥ ≥дењ анархо-≥ндив≥дуал≥зму були сформульован≥ в ’≤’ ст. французьким ф≥лософом ѕ. ∆. ѕрудоном [9]. ÷≥ ≥дењ зводилис¤ до того, що нове сусп≥льство маЇ базуватис¤ на пр≥оритет≥ особистост≥, на егоњзм≥. ќск≥льки держава й особист≥сть несум≥сн≥, анархо-≥ндив≥дуал≥зм виступав проти держави, проти будь-¤коњ централ≥зованоњ влади. ћайбутнЇ сусп≥льство у¤вл¤лос¤ анархо-≥ндив≥дуал≥стам ¤к сусп≥льство обм≥ну послугами, м≥ж др≥бними власниками, в ¤кому немаЇ антагон≥зму клас≥в та насильства, дос¤гнуто ЂвзаЇмноњ угодиї. ÷е вченн¤, ¤ке ѕрудон назвав Ђтеор≥Їю взаЇмност≥ї, розц≥нювалос¤ марксизмом ¤к одна з форм др≥бнобуржуазного утоп≥зму, оск≥льки в новому сусп≥льств≥ роб≥тничий клас повинен укласти з буржуаз≥Їю ЂвзаЇмну угодуї.

“еоретиками анархо-комун≥зму були ћ. ј. Ѕакун≥н та ѕ. ј.  ропотк≥н. головна мета њхнього вченн¤ Ч зв≥льненн¤ людини в≥д насильства. «д≥йсненн¤ њњ вони повТ¤зували з в≥дмиранн¤м держави, побудовою бездержавного соц≥ал≥зму, за ¤кого народ буде позбавлений примусу з боку будь-¤коњ влади Ч пол≥тичноњ, економ≥чноњ, духовноњ. ≤дею  . ћаркса про диктатуру пролетар≥ату Ѕакун≥н п≥ддав серйозн≥й ≥ небезп≥дставн≥й критиц≥. Ќезд≥йсненн≥сть марксовоњ ≥дењ в≥н по¤снював тим, що весь роб≥тничий клас одночасно бути диктатором не зможе. ƒиктатура поступово зосередитьс¤ в руках керуючоњ меншост≥, котра буде в≥дстоювати не народн≥, а власн≥ ≥нтереси, захищати своЇ прив≥лейоване становище [10]. ¬≥дтак неминуче станетьс¤ переродженн¤ пролетарськоњ держави, зм≥цнитьс¤ економ≥чний фундамент держави Ђчервоноњ бюрократ≥њї, сформуЇтьс¤ пол≥тична система, котру Ѕакун≥н назвав Ђавторитарним комун≥змомї або Ђдержавним соц≥ал≥змомї. Ћог≥чн≥сть його роздум≥в та правом≥рн≥сть висновк≥в були п≥дтверджен≥ практикою казарменого вар≥анта централ≥стсько-державного соц≥ал≥зму в колишньому —–—–.

«ам≥сть Ђдержавного соц≥ал≥змуї з його централ≥зованим управл≥нн¤м Ђзверху донизуї Ѕакун≥н пропонував побудувати соц≥ал≥стичне сусп≥льство, в ¤кому буде зд≥йснено принцип самовр¤дуванн¤ народу, створено федеративну в≥льну орган≥зац≥ю Ђзнизу вгоруї роб≥тничих асоц≥ац≥й, груп, сел¤нських громад, земств, областей та народ≥в. —творюЇтьс¤ соц≥ал≥стичне анарх≥чне сусп≥льство через соц≥альну революц≥ю, ¤ка зд≥йснюЇтьс¤ одночасно в ус≥х крањнах св≥ту.

јнархо-комун≥стичну теор≥ю ѕ. ј.  ропотк≥н розробив на п≥дстав≥ широких узагальнень у галуз≥ природничих та сусп≥льних наук. ¬≥н виходив з того, що людство зможе орган≥зуватис¤ у в≥льне самовр¤дуванн¤, асоц≥ац≥њ та союзи зг≥дно з природними законами. Ќа засад≥ договору, що добров≥льно укладаЇтьс¤ м≥ж асоц≥ац≥¤ми, буде створено федерац≥ю, у котр≥й  ропотк≥н убачав Ђкомун≥стичну форму сп≥вжитт¤ї. ” ц≥й федерац≥њ людину буде вр¤товано в≥д державного насильства. Ћюдина стане в≥льною. ѕриватну власн≥сть, ¤ка породжуЇ соц≥альну несправедлив≥сть, буде зам≥нено сусп≥льною. «д≥йснюватиметьс¤ принцип: Ђ¬≥д кожного за його силами, кожному за його зд≥бност¤миї. ¬≥дбудетьс¤ зближенн¤ промисловоњ та с≥льськогосподарськоњ, розумовоњ та ф≥зичноњ прац≥. “аким маЇ бути сусп≥льство Ђв≥льного комун≥змуї [11].

ѕовернувшись у –ос≥ю у 1917 р.,  ропотк≥н в≥тав ∆овтневу революц≥ю. ¬≥н дав високу оц≥нку –адам, котр≥ розгл¤дав ¤к народн≥ (Ђнизов≥ї) асоц≥ац≥њ, що самоуправл¤ютьс¤ ≥ здатн≥ вт≥лити ≥деали Ђв≥льного комун≥змуї. јле скоро в≥н змушений був перегл¤нути своЇ ставленн¤ до –ад, бо участь мас у њх д≥¤льност≥ все б≥льше п≥дм≥н¤лас¤ диктатурою парт≥њ б≥льшовик≥в. Ќа це  ропотк≥н неодноразово вказував Ћен≥ну, нагадуючи, що терористи час≥в ¬еликоњ французькоњ революц≥њ фактично поклали цю революц≥ю в домовину.

“еор≥¤ анарх≥зму мала певний вплив ≥ на м≥жнародний роб≥тничий рух. Ќа початку ’’ ст. сформувалас¤ теч≥¤ анархо-синдикал≥зму, котра особливо поширилас¤ в ≤тал≥њ, ‘ранц≥њ та ≤спан≥њ. ¬ —–—– анархо-синдикал≥зм набув певного розвитку в пожовтневий пер≥од. јнархо-синдикал≥сти стверджували, що не пол≥тичн≥ парт≥њ, а профсп≥лки (синдикати) Ї ударною силою в боротьб≥ проти кап≥тал≥зму. ” соц≥ал≥стичному сусп≥льств≥ профсп≥лки н≥бито зам≥н¤ть державу, орган≥зуючи обм≥н м≥ж в≥льними виробниками.  онфедерац≥¤ профсп≥лок через мережу профсп≥лкових орган≥зац≥й буде спр¤мовувати розвиток сусп≥льства.

¬≥дродженн¤ анарх≥стських теч≥й у колишньому —–—– сталос¤ наприк≥нц≥ 80-х рок≥в. Ќин≥ вони на¤вн≥ ¤к в ”крањн≥, так ≥ в ≥нших крањнах —Ќƒ. ѕлатформою цих теч≥й сьогодн≥ Ї синтез р≥зних напр¤мк≥в анарх≥зму: анархо-≥ндив≥дуал≥зму, анархо-комун≥зму, анархо-синдикал≥зму, боротьба проти бюрократичного централ≥зму, в≥домчого й парт≥йного диктату, за зв≥льненн¤ особистост≥ та сусп≥льства через широке самоуправл≥нн¤ народних мас. —учасному анархо-синдикал≥зму притаманн≥ риси гуман≥зму, ≥ндив≥дуальноњ свободи й соц≥альноњ справедливост≥, котр≥ несум≥сн≥ н≥ з диктатурою, н≥ з класово-парт≥йною вин¤тков≥стю.