1.≈тносоц≥альни
сп≥льноти та њх роль у пол≥тичному житт≥ сусп≥льства
—оц≥ально-етн≥чн≥ сп≥льноти пос≥дають особливе м≥сце
серед соц≥альних сп≥льнот людей, ¤вл¤ючи собою найб≥льш стал≥ ≥сторично
сформован≥ угрупованн¤ людей, взаЇмов≥дносини м≥ж ¤кими виступають важливим
фактором ≥сторичного розвитку людства.
ƒо таких сп≥льнот зазвичай зараховують етнос, племТ¤, народ-н≥сть, нац≥ю.
—лово Ђетносї (у переклад≥ з грецькоњ Ч Ђнародї), використо-вують ¤к загальну назву дл¤ таких вид≥в
соц≥альноњ сп≥льност≥, ¤к племТ¤, народн≥сть, нац≥ональн≥сть, нац≥¤ тощо.
Ћюдей, котр≥ на-лежать до одного етносу, обТЇднуЇ
Їдина самосв≥дом≥сть Ч усв≥-домленн¤ своЇњ етн≥чноњ
приналежност≥, або ≥дентичност≥. ќднак чим це визначаЇтьс¤?
—еред головних умов, ¤к≥ обТЇднують людей у народ ¤к ц≥л≥с-ну соц≥альну сп≥льноту, найчаст≥ше називають Їдн≥сть похо-дженн¤, м≥сц¤ проживанн¤, господарсько-економ≥чного
житт¤, мови, культури. ќднак ≥сторичн≥ факти св≥дчать, що жодна з вка-заних умов сама по соб≥ не Ї обовТ¤зковою.
«розум≥ти, що скр≥плюЇ етн≥чну сп≥льноту в Їдине ц≥ле, мож-на т≥льки на основ≥ ≥сторичного п≥дходу. Ѕудь-¤ка њњ
ознака в хо-д≥ ≥сторичного розвитку може зм≥нюватис¤
чи нав≥ть втрачати-с¤. јле сам цей процес ≥сторичного
розвитку й зумовлюЇ Їдн≥сть етносу. “ому можна сказати, що етнос цементуЇтьс¤ в
Їдине ц≥ле його ≥стор≥Їю, котра збер≥гаЇтьс¤ в соц≥альн≥й памТ¤т≥. —оц≥альна
памТ¤ть повТ¤зуЇ м≥ж собою р≥зн≥ ≥сторичн≥ стани етносу, диференц≥йован≥ в ход≥
≥стор≥њ форми його житт¤. ”с≥ зм≥ни в культур≥, мов≥, формах господарюванн¤, територ≥а-льному розселенн≥ тощо постають у н≥й ¤к зм≥ни,
що в≥дбува-ютьс¤ в одному етнос≥.
¬ажливим елементом соц≥альноњ памТ¤т≥ Ї, зокрема,
самоназва етносу (етнон≥м). ѓњ на¤вн≥сть Ч необх≥дна умова етн≥чноњ само-св≥домост≥. ѕрот¤гом ус≥Їњ ≥стор≥њ етносу його
самоназва служить загальним ≥мТ¤м ус≥х його представник≥в ≥ маркером, котрий ви-д≥л¤Ї його серед ≥нших етнос≥в.
≤сторичний п≥дх≥д дозвол¤Ї вид≥лити два р≥зних значенн¤,
що њх набуваЇ пон¤тт¤ Ђетносї у р≥зних контекстах. ѕо-перше, етнос ¤к етногенетична сп≥льнота (або просто етн≥чна), по-друге, ет-нос ¤к етносоц≥альна
сп≥льнота.
≈тногенетична сп≥льнота Ч це соц≥альна група, член≥в ¤коњ обТЇднуЇ
усв≥домленн¤ свого генетичного звТ¤зку з ≥ншими пред-ставниками
ц≥Їњ групи (етн≥чна самосв≥дом≥сть). ≈тн≥чна самосв≥-дом≥сть
≥ндив≥да ірунтуЇтьс¤ на його у¤вленн≥ про своЇ похо-дженн¤.
≈тн≥чна приналежн≥сть передаЇтьс¤ Ђу спадокї в≥д предк≥в до нащадк≥в. ”
результат≥ створюЇтьс¤ ≥сторична спадко-Їмн≥сть,
котра й визначаЇ ц≥л≥сн≥сть етносу. ѕри цьому сл≥д вра-ховувати,
що Ђгениї сам≥ по соб≥ не формують етн≥чну самосв≥-дом≥сть.
“обто вона визначаЇтьс¤ не ст≥льки б≥олог≥чним, ск≥льки соц≥ально-психолог≥чним
фактором, тим, що ≥ндив≥д думаЇ про своЇ походженн¤. ј це означаЇ, що й етн≥чна
сп≥льн≥сть Ї пон¤т-т¤м не ст≥льки б≥олог≥чним,
ск≥льки соц≥альним, або, точн≥ше, б≥осоц≥альним.
≤снуЇ багато р≥зноман≥тних вид≥в етн≥чних сп≥льностей: Ї
невелик≥ етноси, що нараховують дек≥лька сотень людей (на-приклад,
алеути, кр≥зи, л≥ви), ≥
дуже численн≥ народи (найб≥-льший Ч китайський).
≈тноси можуть включати в себе в рол≥ складових субетноси, котр≥ в≥др≥зн¤ютьс¤
специф≥чними озна-ками побуту, мови, рел≥г≥њ. «
≥ншого боку, р≥зн≥ етноси, що обТЇднуютьс¤ певним сп≥льним соц≥ально-≥сторичним
проце-сом, створюють метаетн≥чн≥
утворенн¤, або суперетноси (на-приклад,
словТ¤нський суперетнос, Ђхристи¤нський св≥тї, Ђму-сульманський св≥тї).
≤сторичн≥ умови, за ¤кими ≥снують етноси, породжують р≥зно-ман≥тн≥ звТ¤зки, що обТЇднують людей, у тому числ≥ й
не за етн≥-чними ознаками Ч пол≥тичн≥, господарськ≥,
торг≥вельн≥, рел≥г≥йн≥ тощо. ” результат≥ над етногенетичними
сп≥льнотами надбудо-вуютьс¤ етносоц≥альн≥
сп≥льноти. ѕров≥дну роль в њх утворенн≥ можуть в≥д≥гравати ≥ економ≥ка, ≥
держава, ≥ рел≥г≥¤, ≥ мова ≥ бага-то ≥ншого. ќтже, етносоц≥альною сп≥льнотою називаЇтьс¤ етн≥ч-на
сп≥льнота, що зумовлюЇтьс¤ Їдн≥стю не т≥льки етн≥чних, але й
соц≥ально-економ≥чних ознак.
≈тнос Ч ¤вище ≥сторичне. ѕод≥бно до людей, вони народжу-ютьс¤, живуть ≥ вмирають, даючи початок дл¤
виникненн¤ ≥нших етнос≥в. ” ход≥ свого саморозвитку в≥н залежно в≥д зм≥сту ≥ спр¤-мованост≥ соц≥ально-економ≥чних ≥ пол≥тичних процес≥в
може набувати р≥зних форм (тип≥в), у ¤ких своЇр≥дно перепл≥таютьс¤ б≥олог≥чн≥ ≥
соц≥альн≥ фактори.
як уже зазначалос¤, ≥сторично первинним типом етносоц≥аль-них сп≥льностей були плем≥нн≥ общини. ќднак
поступово з роз-витком виробничих та соц≥альних
стосунк≥в в≥дбуваЇтьс¤ процес укрупненн¤ племен, утворенн¤ союз≥в племен. ровнородинн≥ звТ¤зки поступово втрачають свою дом≥нуючу
роль, поступаю-чись звТ¤зкам соц≥альним.
¬ит≥сненн¤ родових в≥дносин товарними призводить до роз-паду племен обТЇднанн¤ њх у народност≥. ѓх формуванн¤ Ї
насл≥д-ком розкладу перв≥сного сусп≥льства,
зародженн¤ спочатку с≥-мейноњ, а пот≥м ≥ приватноњ
власност≥ та виникненн¤ р≥зних угруповань, посиленн¤ економ≥чних звТ¤зк≥в м≥ж
союзними пле-менами, њх консол≥дац≥њ.
Ќародност≥ формуютьс¤ за територ≥альною ознакою, а це
означаЇ, що люди, котр≥ мешкають на певн≥й територ≥њ, повТ¤зан≥ м≥ж собою
певними економ≥чними в≥дносинами. ќтже, народ-н≥сть Ч
це соц≥ально-етн≥чна сп≥льнота людей, ¤к≥ характеризу-Їтьс¤
сп≥льн≥стю територ≥њ, Їдиною мовою (пор¤д з ≥снуванн¤м р≥зних д≥алект≥в племен,
що вход¤ть у народн≥сть), елементами Їдиноњ культури. ожна народн≥сть маЇ св≥й
побутовий спос≥б житт¤, своњ дом≥нуючи види господарськоњ д≥¤льност≥,
специф≥чн≥ обр¤ди, традиц≥њ, назву. Ќародност≥ утворюютьс¤ ¤к на основ≥
розкладу перв≥сного устрою ≥ зам≥ни його рабовласницьким, так ≥ на баз≥
переходу в≥д перв≥сного до феодального сусп≥льства в тих крањнах, котрим
рабовласницький лад не був властивий.
‘ормуванн¤ буржуазних в≥дносин у Ќовий час створюЇ пере-думови дл¤ зародженн¤ й укр≥пленн¤ новоњ системи
соц≥альних звТ¤зк≥в. ѕроцес зм≥цненн¤ господарських звТ¤зк≥в м≥ж окремими
народност¤ми, обТЇднанн¤ м≥сцевих ринк≥в всередин≥ т≥Їњ чи ≥н-шоњ
держави в загальнонац≥ональний ринок та де¤к≥ ≥нш≥ фактори привод¤ть до по¤ви
б≥льш розвиненоњ соц≥ально-етн≥чноњ сп≥ль-ност≥ людей
Ч нац≥њ.
Ќа сьогодн≥ в сусп≥льствознавч≥й науц≥ немаЇ Їдиного розу-м≥нн¤ ≥ тлумаченн¤ пон¤тт¤ Ђнац≥¤ї. ÷е св≥дчить про
вин¤ткову складн≥сть, суперечлив≥сть та своЇр≥дн≥сть даного феномена, що
знаходить в≥дображенн¤ в р≥зноман≥тних теор≥¤х нац≥њ. “ак≥ теор≥њ можна умовно
под≥лити на дек≥лька груп: психолог≥чн≥, культу-ролог≥чн≥,
етнолог≥чн≥ та ≥сторико-економ≥чн≥.
«асновником психолог≥чноњ теор≥њ нац≥њ вважаютьс¤ французь-кий ф≥лософ та ≥сторик ≈.–енан
та австр≥йський ф≥лософ ќ.Ѕауер. ѕредставники психолог≥чних концепц≥й
законом≥рност≥ форму-ванн¤ та розвитку нац≥й
розгл¤дають ¤к пох≥дн≥ в≥д св≥домост≥ ≥ псих≥ки окремоњ особистост≥,
Ђпсихолог≥њ народ≥вї. “ак, –енан вважаЇ, що Ђнац≥¤ Ч
це душа, духовний принципї, що форму-Їтьс¤ шл¤хом
Ђузгодженн¤ї, та Ђсол≥дарност≥ї, утворюваноњ чут-т¤м
минулих ≥ майбутн≥х покол≥нь. ќ.Ѕауер в≥дзначаЇ, що нац≥¤ ¤вл¤Ї собою
Ђсукупн≥сть людей, сп≥льн≥стю дол≥ згуртованих у сп≥льн≥сть характеруї. ћ. ареЇв розгл¤даЇ нац≥ю ¤к групу, що виникаЇ ≥з
безпосередньоњ взаЇмод≥њ ≥ндив≥д≥в.
ультуролог≥чний п≥дх≥д у теор≥њ нац≥њ започатковуЇ .–еннер (Ўпрингер). ¬≥н розгл¤даЇ
нац≥ю ¤к безкласову духовну сп≥ль-н≥сть ≥ндив≥д≥в, ¤к
субТЇктивну Їдн≥сть чи культурний союз, по-роджений
св≥дом≥стю людини, що належить до певноњ етн≥чноњ сп≥льно ти. Ќац≥¤, писав –еннер, Ђце союз особистостей, ¤к≥ од-наково
розмовл¤ютьї, або Ђкультурний союзї. ¬ основ≥ культу-ролог≥чноњ
теор≥њ нац≥њ лежить сп≥льн≥сть нац≥ональноњ культури, зокрема нац≥ональноњ
мови.
≈тнолог≥чна теор≥¤ нац≥њ ірунтуЇтьс¤ на сукупност≥
елемент≥в психолог≥чноњ та культуролог≥чноњ теор≥њ. ѓњ прихильники вважа-ють, що основними ознаками нац≥њ Ї сп≥льн≥сть
походженн¤, ет-н≥чна самосв≥дом≥сть, нац≥ональн≥
почутт¤, Їдн≥сть етнодуховних ц≥нностей. ќднак
представники етнолог≥чних концепц≥й нац≥њ, ¤к правило, недооц≥нюють значенн¤
соц≥альних аспект≥в у розвитку нац≥й.
†Ђ≤сторико-економ≥чнийї напр¤мок у теор≥њ нац≥њ репрезентуЇ
один з пров≥дних теоретик≥в марксизму . аутський. ” прац≥ Ђќзнаки
нац≥ональност≥ї до ознак нац≥њ в≥н в≥дносить загальну територ≥ю й мову, а також
сп≥льн≥сть економ≥чного житт¤ ≥ тра-диц≥й. ѕри цьому
пр≥оритет аутський надаЇ сп≥льност≥ територ≥њ та сп≥льност≥ мови. Ќав≥ть при
в≥дсутност≥ чи втрат≥ одн≥Їњ або к≥-лькох ознак нац≥њ
вона, на його думку, продовжуЇ ≥снувати.
¬ рад¤нськ≥ часи у в≥тчизн¤н≥й л≥тератур≥ панувало
стал≥нське визначенн¤ нац≥њ, ¤ке продовжувало л≥н≥ю Ђ≥сторико-еконо-м≥чногої
п≥дходу: ЂЌац≥¤ Ч це ст≥йка сп≥льн≥сть людей, що ≥сто-рично
склалас¤, ¤ка виникла на баз≥ сп≥льност≥ мови, територ≥њ, економ≥чного житт¤ та
психолог≥чного складу, що про¤вл¤Їтьс¤ у сп≥льност≥ культуриї. ќднак —тал≥н
канон≥зуЇ й догматизуЇ вид≥-лен≥ ознаки, що знаходить
про¤в в абсолютизац≥њ рол≥ класового принципу, розпод≥л≥ нац≥й (через надм≥рну
пол≥тизац≥ю нац≥она-льного житт¤) на Ђдержавн≥ї та
Ђнедержавн≥ї, недооц≥нц≥ рол≥ нац≥онального (етн≥чного) чинника в нац≥ональному
тощо. ƒо ре-ч≥, стал≥нське визначенн¤ нац≥њ фактично
збер≥гаЇтьс¤ в багатьох п≥дручниках ≥ дос≥.
” сучасн≥й науков≥й л≥тератур≥, зокрема зах≥дн≥й, використо-вуютьс¤ р≥зн≥ визначенн¤ нац≥њ залежно в≥д того,
¤к≥ њњ властивост≥ берутьс¤ за основу. “ак, у Ђћ≥жнародному виданн≥ американ-ськоњ енциклопед≥њї нац≥¤ Ч це Ђвелика к≥льк≥сть
людей, ¤к≥ вва-жають себе сп≥льн≥стю. ¬они часто
мають одну чи к≥лька таких ознак: мову, культуру, рел≥г≥ю, пол≥тичн≥ та ≥нш≥
≥нститути, ≥сто-р≥ю та в≥ру в сп≥льн≥сть дол≥. ¬она,
¤к правило, займають сум≥ж-ну територ≥юї. ” Ђ—ловнику
американськоњ спадщини англ≥йсь-коњ мовиї нац≥¤
визначаЇтьс¤ ¤к Ђнаселенн¤ певноњ територ≥њ, котре маЇ сп≥льн≥ звичањ,
походженн¤, ≥стор≥ю й нер≥дко мовуї. ¬ебстер≥вський
м≥жнародний словник англ≥йськоњ мови вважаЇ, що нац≥¤ Ч це Ђсп≥льн≥сть людей,
¤ка складаЇтьс¤ з одн≥Їњ чи к≥-лькох нац≥ональностей,
що мають б≥льш-менш певну територ≥ю та ур¤дї. ” словнику-дов≥днику Ђћежнациональные отношени¤. “ермины и определени¤ї категор≥¤
Ђнац≥¤ї визначаЇтьс¤ ¤к Ђет-носоц≥альнаї (≥ не завжди
кровнор≥дна) сп≥льн≥сть з≥ сталою са-мосв≥дом≥стю
своЇњ ≥дентичност≥, що склалас¤ (сп≥льн≥сть ≥стори-чноњ
дол≥, психолог≥њ й характеру, прихильн≥сть до нац≥ональних матер≥альних ≥
духовних ц≥нностей, нац≥ональноњ символ≥ки, на-ц≥онально-еколог≥чн≥
почутт¤), а також (переважно на етап≥ фор-муванн¤)
територ≥ально-мовною та економ≥чною Їдн≥стю, ¤ка да-л≥
п≥д впливом ≥нтеграц≥йних та м≥грац≥йних процес≥в ви¤вл¤Ї себе неоднозначно,
нер≥дко втрачаЇ своЇ вир≥шальне значенн¤, хоч ≥ не зникаЇ.
ќднак ¤кими б не були ≥сторичн≥ шл¤хи створенн¤ нац≥њ,
¤к≥ б чинники не розгл¤дались ¤к дом≥нуюч≥ у формуванн≥ нац≥њ, одн≥-Їю з необх≥дних умов њњ ≥снуванн¤ Ї створенн¤
нац≥ональноњ куль-тури. ” такому раз≥ нац≥¤ постаЇ ¤к
њњ Ђколективний нос≥йї. Ќа-родженн¤ ≥ вихованн¤
людини в обстановц≥ с≥мейно-побутового житт¤, тобто певного
нац≥онально-культурного середовища, фак-тично
ототожнюЇтьс¤ з питанн¤м њњ етнонац≥онального похо-дженн¤. ќснову нац≥онально-культурного середовища
створюЇ мова. “ому найб≥льш важливою ознакою нац≥ональноњ принале-жност≥
стаЇ Ђр≥дна моваї. —учасн≥ нац≥њ Ч це переважно Ђмовн≥ нац≥њї, що складаютьс¤ з
людей, ¤к≥ розмовл¤ють одн≥Їю мовою. ћова в≥дкриваЇ доступ до нац≥ональноњ
культури: разом ≥з мов-ною Ђоболонкоюї усв≥домлюЇтьс¤
≥ њњ смислова Ђначинкаї Ч культурн≥ традиц≥њ, ц≥нн≥сн≥ установки, ≥деали, норми
мисленн¤ ≥ повед≥нки тощо. “аким чином, нац≥ональна приналежн≥сть лю-дини Ч це њњ приналежн≥сть до нац≥ональноњ культури.
ќднак на¤вн≥сть нац≥онально-культурного чинника ще не за-безпечуЇ автоматичного створенн¤ нац≥њ. —п≥льнота стаЇ
нац≥Їю лише тод≥ й оск≥льки, коли й оск≥льки люди усв≥домлюють свою сп≥льн≥сть
¤к нац≥ональну Їдн≥сть. …детьс¤ про нац≥ональну самосв≥дом≥сть ¤к необх≥дну
умову ≥снуванн¤ нац≥њ. ѕри цьому сл≥д враховувати, що нац≥ональна
самосв≥дом≥сть, ¤к й ≥нш≥ коле-ктивн≥ у¤вленн¤, Ї
реальний соц≥альний факт, елемент соц≥альноњ д≥йсност≥. ¬она впливаЇ на
повед≥нку й взаЇмов≥дносини людей, а насл≥дки цього Ї ц≥лком реальними
обставинами њх житт¤.
Ќац≥ональна самосв≥дом≥сть виникаЇ на основ≥ з≥ставленн¤
свого народу з ≥ншими народами. ƒл¤ кожноњ нац≥њ ≥снуЇ рефере-нтна
група нац≥њ, ¤ка Ї нос≥Їм в≥дносно ст≥йких нац≥ональних рис. ¬она фактично
уособлюЇ узагальнений образ нац≥њ, на ¤кий ор≥Ї-нтуютьс¤
представники ≥нших нац≥й, визначаючи в≥дм≥нност≥ своњх нац≥ональних рис.
ƒл¤ позначенн¤ етн≥чного походженн¤ людини в межах певноњ
нац≥њ часто користуютьс¤ пон¤тт¤м Ђнац≥ональн≥стьї. ќднак це пон¤тт¤ нер≥дко
розгл¤дають ¤к синон≥м пон¤тт¤ Ђнац≥¤ї. ” ра-д¤нських
крањнах нац≥¤ в такому розум≥нн≥ зб≥галас¤ з Ђпаспорт-ноюї
нац≥ональн≥стю. Ќа «аход≥ п≥д словами Ђнац≥¤ї ≥ Ђнац≥она-льн≥стьї
звичайно розум≥ють населенн¤ крањни, тобто вс≥х њњ громад¤н незалежно в≥д
етн≥чного походженн¤. ѕри цьому, ска-ж≥мо, в јмериц≥
нащадки вих≥дц≥в з ≥нших крањн називають себе, в≥дпов≥дно до свого громад¤нства
американц¤ми, п≥дкреслюючи етн≥чне походженн¤ (американець французького, або украњнсько-го, або китайського тощо походженн¤). ¬ јнгл≥њ Ї
лише одна на-ц≥ональн≥сть Ч британц≥.
Ќа побутовому р≥вн≥ образ нац≥њ звичайно повТ¤заний з етно-культурним стереотипом. ≈тнокультурний стереотип Ч це уза-гальнене у¤вленн¤ про типов≥ риси, що характеризують
певний народ.
≤снують автостереотипи Ч думки
людей про св≥й власний народ та гетеростереотипи, ¤к≥
стосуютьс¤ ≥ншого народу. ќби-два стереотипи
складаютьс¤ й затверджуютьс¤ в сусп≥льств≥ ¤к загальнов≥дом≥ традиц≥йн≥
погл¤ди. ѕри цьому стереотипи часто набувають емоц≥йного забарвленн¤, в
результат≥ чого одне й те ж ¤вище отримуЇ р≥зну оц≥нку Ч позитивну або
негативну.
—укупн≥сть сталих рис, притаманних представникам того чи
≥ншого народу, котр≥ знаход¤ть про¤в у њх д≥¤льност≥ та сп≥лку-ванн≥,
визначаЇтьс¤ таким пон¤тт¤м, ¤к нац≥ональний характер. —утн≥сть цього ¤вища
може трактуватис¤ у двох аспектах:
1) в особист≥сно-психолог≥чному, зг≥дно з ¤ким нац≥ональ-ний характер розум≥Їтьс¤ ¤к певний наб≥р
особист≥сних псих≥-чних ≥ моральних ¤костей, що
в≥др≥зн¤ють представника ц≥Їњ нац≥њ, тобто це сукупн≥сть Ђтиповихї псих≥чних ≥
моральних ¤костей народу;
2) у культурно-нормативному аспект≥, виход¤чи з ¤кого нац≥-ональний характер Ї вт≥ленн¤м не особист≥сних рис ус≥х
чи б≥-льшост≥ окремих член≥в народу, а
соц≥окультурною д≥¤льн≥стю народу. ÷е, так би мовити, колективний духовний
настр≥й, кот-рий обумовлюЇ таку д≥¤льн≥сть ≥ про¤вл¤Їтьс¤
в н≥й. ƒл¤ позна-ченн¤ сукупност≥ глибинних установок
колективноњ св≥домост≥ використовують пон¤тт¤ Ђментальн≥стьї, Ђментал≥тетї. Ќац≥о-нальний характер виступаЇ ¤к форма вираженн¤
ментальност≥ народу. ¬≥н утворюЇ духовну атмосферу, ¤ка ≥снуЇ в сусп≥льств≥ та
про¤вл¤Ї себе у заданих культурою зразках мисленн¤ й пове-д≥нки,
в нормативах, ц≥нн≥сних ор≥Їнтац≥¤х та продуктах куль-турного
розвитку.
”се це св≥дчить, що нац≥¤ ¤вл¤Ї собою надзвичайно
складний ≥ динам≥чний орган≥зм, ¤кий перебуваЇ в безк≥нечному стан≥ зм≥н ≥
розвитку. “≥ чи ≥нш≥ ознаки нац≥њ набувають пр≥оритетност≥ на р≥-зних етапах њњ розвитку. “ак, на етап≥ становленн¤ нац≥њ
особливо важливу роль в≥д≥гр≥ють територ≥ально-мовна та економ≥чна Їд-н≥сть. ” процес≥ подальшого розвитку, зокрема
м≥грац≥йних про-цес≥в, можлив≥ в≥дгалуженн¤ нац≥њ у
вигл¤д≥ д≥аспори, дл¤ ¤коњ територ≥ально-мовна та економ≥чна Їдн≥сть вже не
в≥д≥гр≥ють та-коњ суттЇвоњ рол≥, ¤к у пер≥од њњ
становленн¤. ƒл¤ цього пер≥оду б≥льш важливе значенн¤ маЇ нац≥ональна самосв≥дом≥сть.
” розвитку нац≥онально-етн≥чних сп≥льнот простежуютьс¤
дв≥ взаЇмоповТ¤зан≥ тенденц≥њ: 1) етн≥чна диференц≥ац≥¤ Ч процес вид≥ленн¤, обособленн¤ т≥Їњ чи ≥ншоњ соц≥ально-етн≥чноњ сп≥льно-ст≥, що в≥дображаЇ р≥вень њњ пол≥тичного
визр≥ванн¤, а в≥дтак ≥ прагненн¤ до утвердженн¤ нац≥ональноњ незалежност≥, суверен≥-тету; 2) ≥нтеграц≥¤, ¤ка передбачаЇ руйнац≥ю
нац≥ональних Ђпере-городокї, розвиток, розширенн¤
звТ¤зк≥в м≥ж р≥зними нац≥¤ми, соц≥ально-етн≥чними сп≥льност¤ми, поглибленн¤
економ≥чних, культурних в≥дносин м≥ж ними.
2.ќсобливост≥ та
шл¤хи формуванн¤ украњнськоњ нац≥њ
ѕ≥сл¤ проголошенн¤ державноњ незалежност≥ в ”крањн≥
розпочавс¤ процес розбудови самост≥йноњ демократичноњ ”крањнськоњ держави ≥
процес формуванн¤ сучасноњ нац≥њ.
ѕочаток етногенезу украњнц≥в ще недостатньо з'¤сований
≥сториками, але те, що основн≥ њхн≥ етнокультурн≥ риси сформувалис¤ в часи
ињвськоњ –ус≥, Ї незаперечним фактом. ” часи √алицько-¬олинського кн¤з≥вства
розпочавс¤ процес нац≥огенезу украњнц≥в шл¤хом так
званоњ ≥нкорпорац≥њ. ¬≥н був перерваний литовським, а п≥зн≥ше польським
поневоленн¤м украњнського народу, але в етнокультурних змаганн¤х з чужоземними
етнокультурними впливами закладаЇтьс¤ духовна основа дл¤ майбутньоњ
нац≥онально-визвольноњ боротьби.
озацько-сел¤нський рух проти польського пануванн¤ в XVII
ст. мав спочатку станово-козацький ≥ рел≥г≥йний характер, але згодом перер≥с у
нац≥онально-визвольну боротьбу, в результат≥ ¤коњ утворилас¤ козацька держава,
котра про≥снувала ¤к нац≥ональна автоном≥¤ до 1764 р. ÷ей пер≥од можна вважати
першим етапом нац≥онально-державного розвитку ”крањни.
ƒругий пер≥од розпочавс¤ наприк≥нц≥ XIX ст. Ч на початку
XX ст. ≥ спричинивс¤ у 1917Ч1921 рр. до утворенн¤ ”крањнськоњ держави. ¬
рад¤нський пер≥од нац≥онально-державний розвиток, хоч ≥ супроводивс¤
великими втратами у соц≥альн≥й структур≥ та культурн≥й сфер≥, проте дос¤г
певних здобутк≥в: нац≥онально-культурне в≥дродженн¤ 20Ч 30-х рок≥в, об'Їднанн¤
украњнських земель в одн≥й держав≥, прийн¤тт¤ ”крањни членом ќќЌ, ≥снуванн¤,
хоч ≥ формально, ≥нститут≥в держави, створенн¤ сучасних ≥ндустр≥альних галузей
≥ забезпеченн¤ зростанн¤ ≥нтелектуального р≥вн¤ населенн¤.
Ќин≥ в ”крањн≥ головною проблемою етнопол≥тики
Ї виб≥р шл¤х≥в формуванн¤ сучасноњ украњнськоњ нац≥њ, здатноњ гармон≥зувати
етн≥чн≥, соц≥ально-класов≥ ≥ рел≥г≥йн≥ в≥дносини. “ут вид≥л¤ютьс¤ три
концептуальн≥ модел≥: територ≥альна, етн≥чна й етнотеритор≥альна.
“еритор≥альна концепц≥¤ передбачала формуванн¤ нац≥њ за
територ≥ально-громад¤нським принципом, ≥гноруючи пр≥оритетн≥сть у цьому процес≥
кор≥нного украњнського етносу. ¬ н≥й особлива увага зосереджуЇтьс¤ на
закр≥пленн≥ статусу двомовност≥, федеративного устрою ”крањни, запереченн≥
традиц≥йноњ нац≥онально-державноњ украњнськоњ символ≥ки. ÷¤ концепц≥¤ утверджуЇ
пон¤тт¤ Ђнарод ”крањниї, обираючи тим самим шл¤х формуванн¤ украњнськоњ нац≥њ,
характерний дл¤ крањн, на територ≥њ ¤ких не було кор≥нного народу ≥ вони
формувалис¤ на пол≥тичн≥й основ≥, враховуючи етнокультурн≥ ≥нтереси багатьох
або дек≥лька ≥з них (¤к у народ≥в —Ўј, анади, Ўвейцар≥њ).
≈тн≥чна концепц≥¤ грунтуЇтьс¤
на таких положенн¤х:
1) приморд≥ал≥стичний п≥дх≥д до
генезису нац≥њ;
2) визнанн¤ украњнського етносу украњнською нац≥Їю та
Їдиним суб'Їктом державотворенн¤;
3) юридичне закр≥пленн¤ пр≥оритет≥в кор≥нного народу у
пор≥вн¤нн≥ з нац≥ональними меншинами в ус≥х сферах сусп≥льного житт¤;
4) наданн¤ украњнського громад¤нства вс≥м украњнц¤м,
незалежно в≥д м≥сц¤ њхнього проживанн¤;
5) представники нац≥ональних меншин отримують
громад¤нство, ¤кщо вони знають украњнську мову, ло¤льно ставл¤тьс¤ до
”крањнськоњ держави, шанують њњ закони;
6) запереченн¤ принципу двомовност≥ в державних установах
за будь-¤ких умов, а також принципу державного ф≥нансуванн¤ навчальних заклад≥в
нацменшин;
7) конституц≥йне закр≥пленн¤ правоспадковост≥
”крањнськоњ держави;
8) запереченн¤ ≥деолог≥чного плюрал≥зму ≥ конституц≥йне
визнанн¤ державноњ ≥деолог≥њ, ¤ка б грунтувалас¤ на
нац≥ональн≥й ≥дењ;
9) прир≥вн¤нн¤ статусу риму до
област≥.
≈тнотеритор≥альна концепц≥¤ передбачаЇ формуванн¤
украњнськоњ нац≥њ за територ≥ально-громад¤нським ≥ етн≥чним принципами.
“еритор≥ально-громад¤нський принцип ц≥Їњ концепц≥њ передбачаЇ, що члени
украњнськоњ нац≥њ Ч це представники ¤к кор≥нного украњнського етносу, так ≥
нац≥ональних меншин, котр≥ Ї громад¤нами ”крањни. р≥м того, нац≥ональн≥
меншини мають право на створенн¤ нац≥онально-культурноњ автоном≥њ. ÷ей принцип
реал≥зовано у «акон≥ ”крањни про громад¤нство, ¤кий передбачив п≥сл¤
проголошенн¤ державност≥ ”крањни нульовий вар≥ант набутт¤ громад¤нства вс≥ма,
хто проживаЇ на територ≥њ ”крањни, ≥ «акон≥ про нац≥ональн≥ меншини в ”крањн≥.
” процес≥ реал≥зац≥њ цього принципу пропонуЇтьс¤ також прийн¤ти «акон про
статус кримського народу, ¤кий би закр≥пив статус нац≥ональних самовр¤дних
≥нститут≥в у районах проживанн¤ кримських татар, а також у перспектив≥ надав
змогу њм, а також ≥ншим нац≥ональност¤м риму реал≥зувати своњ етн≥чн≥ ≥нтереси
через другу палату кримського парламенту, шл¤хом гарантованого квотового представництва.
—утн≥сть етн≥чного принципу ц≥Їњ концепц≥њ пол¤гаЇ в
тому, що визнаЇтьс¤ право украњнського народу ¤к кор≥нного на пол≥тичне
самовизначенн¤. ÷е право виражаЇтьс¤ в тому, що нац≥ональна держава отримуЇ
назву в≥д кор≥нного украњнського етносу, його мова, традиц≥йна символ≥ка
отримують статус нац≥онально-державний. ќтже, нац≥ональна ≥дентиф≥кац≥¤
в≥дбуваЇтьс¤ насамперед на основ≥ головних етнокультурних ц≥нностей
украњнського народу.
ѕроцес формуванн¤ сучасноњ украњнськоњ нац≥њ проходить на
основ≥ консол≥дац≥њ р≥зних соц≥альних груп навколо нац≥ональноњ ≥дењ у њњ
пол≥тико-державному, економ≥чному та етнокультурному аспектах. ¬≥н може усп≥шно
функц≥онувати завд¤ки проведенню радикальних реформ в ус≥х сусп≥льних сферах:
пол≥тичн≥й, правов≥й, економ≥чн≥й ≥ культурн≥й.
√оловними пол≥тичними чинниками консол≥дац≥њ украњнськоњ
нац≥њ Ї створенн¤ збалансованоњ модел≥ державноњ влади, ¤ка б передбачала
ефективний механ≥зм стримувань ≥ противаг м≥ж виконавчою, законодавчою ≥
судовою г≥лками влади, виключала можлив≥сть перетворенн¤ вищих державних
орган≥в в арену перманентного протисто¤нн¤ р≥зних соц≥альних ≥ пол≥тичних сил;
формуванн¤ парт≥йноњ системи з сильним центристським блоком, здатним виробити
≥деолог≥ю реформуванн¤ держави та сусп≥льства на засадах нац≥ональноњ ≥дењ ¤к
синтезу л≥беральних, соц≥ал-демократичних ≥ консервативних погл¤д≥в, а також
нейтрал≥зувати л≥ворадикальну ≥ праворадикальну
опозиц≥ю; забезпеченн¤ правових умов дл¤ цив≥л≥зованого ви¤ву соц≥альних
≥нтерес≥в через групи тиску ¤к д≥юч≥ елементи громад¤нського сусп≥льства.
ƒо правових чинник≥в консол≥дац≥њ украњнськоњ нац≥њ
насамперед треба в≥днести консол≥дац≥ю ≥ кодиф≥кац≥ю права в≥дпов≥дно до норм
новоњ онституц≥њ ≥ м≥жнародних правових стандарт≥в. —творенн¤ ефективноњ
правовоњ системи в ”крањн≥ спри¤тиме нац≥ональн≥й ≥нтеграц≥њ, оск≥льки Їдина система
р≥вних дл¤ вс≥х громад¤н прав ≥ обов'¤зк≥в формуватиме у них почутт¤ р≥вних
можливостей дл¤ самореал≥зац≥њ саме завд¤ки нац≥ональн≥й ≥дентичност≥. „им
ефективн≥ше нац≥¤ зможе забезпечити спри¤тлив≥ умови дл¤ самореал≥зац≥њ особи,
в тому числ≥ й етнокультурн≥, тим ≥нтенсивн≥ше проходитиме процес нац≥ональноњ
≥дентиф≥кац≥њ.
–еформуванн¤ економ≥ки в ”крањн≥ не т≥льки ¤к≥сно зм≥нить
галузев≥ й територ≥альн≥ диспропорц≥њ, що дасть змогу усунути нер≥вном≥рн≥сть у
розпод≥л≥ нац≥онального продукту, трудових ресурс≥в, а й трансформуЇ спос≥б
мисленн¤, форму сусп≥льноњ взаЇмод≥њ. р≥м того, ринков≥ перетворенн¤
радикально оновлюють соц≥альну структуру, що в≥дтворюватиме т≥ групов≥
≥нтереси, ¤к≥ об'Їктивно спр¤мован≥ на збереженн¤ нац≥ональноњ Їдност≥ ≥
сусп≥льноњ стаб≥л≥зац≥њ.
ќтже, ринкова економ≥ка, виробл¤ючи Їдину систему
д≥лового сп≥лкуванн¤, а також менеджменту, спри¤тиме подоланню ментальноњ
фрагментарност≥ украњнц≥в, обумовленоњ рег≥ональною ≥ в≥домчою замкнут≥стю.
” культурн≥й сфер≥ головним Ї формуванн¤ через заклади
осв≥ти, а також творч≥ колективи сп≥льноњ громад¤нськоњ культури, ¤ка орган≥чно
поЇднуЇ традиц≥йн≥ ц≥нност≥ украњнського народу з ц≥нност¤ми нац≥ональних
меншин, у њх сучасному цив≥л≥зованому вигл¤д≥. –еформована система осв≥ти ≥
науки в ”крањн≥ зможе гнучко реагувати на потреби сусп≥льного розвитку, закладе
стимули до висококвал≥ф≥кованоњ прац≥, спри¤тиме п≥днесенню њњ престижу ≥ тим
самим Ч престижу нац≥њ.
3.Ќац≥ональна ≥де¤.
”крањнська нац≥ональна ≥де¤: ≥стор≥¤ та сучасн≥сть. ѕроблеми державотворенн¤ в
”крањн≥.
“ерм≥н Ђнац≥онал≥змї маЇ багато значень ≥ позначаЇ так≥
¤вища:
1) увесь процес формуванн¤ й утворенн¤ нац≥њ
(нац≥онально-визвольну боротьбу, розбудову нац≥ональноњ держави, вихованн¤
нац≥ональноњ св≥домост≥);
2) нац≥ональну св≥дом≥сть (усв≥домленн¤ своЇњ
приналежност≥ до нац≥њ);
3) нац≥ональну ≥деолог≥ю, ¤ка формуЇ основну мету,
принципи боротьби за нац≥ональну незалежн≥сть, розбудову нац≥ональноњ держави;
4) культурний ≥ пол≥тичний рух, спр¤мований на боротьбу
за утвердженн¤ нац≥ональних пр≥оритет≥в у культурн≥й та адм≥н≥стративн≥й сфер≥
або здобутт¤ нац≥ональноњ незалежност≥.
ќсновн≥ положенн¤ ≥деолог≥њ нац≥онал≥зму можна
сформулювати так:
1) нац≥њ Ї Їдиними й неповторними суб'Їктами ≥сторичного
процесу, в ¤кому кожна нац≥¤ маЇ власну ≥ндив≥дуальн≥сть, своЇ ≥сторичне
призначенн¤;
2) нац≥¤ Ч найвища ц≥нн≥сть, джерело пол≥тичноњ влади;
3) свободу людина здобуваЇ лише тод≥, коли вона
≥дентиф≥куЇ себе з нац≥Їю;
4) свобода ≥ безпека нац≥њ Ї умовою св≥тового пор¤дку ≥
справедливост≥.
Ќац≥онал≥зм ¤к ≥деолог≥¤ по-р≥зному тлумачитьс¤ наукою.
“ак, ≈нтон≥ —м≥т вид≥л¤Ї так≥ типи нац≥онал≥зму:
антиколон≥альний (прагне здобути незалежн≥сть в≥д
чужоземних володар≥в ≥ створити на м≥сц≥ колон≥й державну нац≥ю);
≥нтеграц≥йний (п≥сл¤ здобутт¤ незалежност≥ намагаЇтьс¤
об'Їднати етн≥чно строкате населенн¤ у територ≥альну нац≥ю);
сепаратистський ≥ д≥аспорний (прагне в≥докремитис¤ в≥д
б≥льшоњ пол≥тичноњ одиниц≥ й заснувати на власн≥й ≥сторичн≥й територ≥њ етн≥чну
нац≥ю);
≥редентистський, або паннац≥онал≥стичний
(формуЇ нац≥ю шл¤хом приЇднанн¤ до ≥сторичноњ територ≥њ своњх родич≥в, ¤к≥
проживають за њњ межами, або формуЇ союз близьких за етнокультурними ознаками
нац≥ональних держав).
Ќац≥онал≥зм ще под≥л¤ють на так≥ типи: романтичний
(пропов≥дувавс¤ ≥нтел≥гентами-≥нтелектуалами у XIX Ч на початку XX ст. ¤к
ф≥лософськ≥ ≥ мистецьк≥ ≥дењ), нац≥онал-демократичний, ≥нтегральний, соц≥ал-нац≥онал≥стичний ≥ расовий (фашистський),
≥мперсько-шов≥н≥стичний, а також протекц≥он≥стсько-економ≥чний. Ќин≥ п≥д нац≥онал≥змом
також розум≥ють ≥деолог≥ю, ¤ка синтезуЇ у постколон≥-альних
державах р¤д центристських ≥деолог≥й (л≥беральних, соц≥ал-демократичних,
неоконсервативних) п≥д кутом зору розбудови нац≥ональноњ держави ≥ формуванн¤
нац≥њ.
Ќарод ¤к суб'Їкт м≥жнародного права, зг≥дно з критер≥¤ми
експерт≥в ёЌ≈— ќ, запропонованими на ѕаризьк≥й зустр≥ч≥ 1990 р., повинен:
представл¤ти групу окремих ≥ндив≥д≥в, котр≥ мають так≥ риси, ¤к сп≥льн≥
≥сторичн≥ традиц≥њ, расову чи етн≥чну ≥дентичн≥сть, культурну гомогенн≥сть, Їдн≥сть,
рел≥г≥йну або ≥деолог≥чну сп≥льн≥сть; територ≥альн≥ ознаки, сп≥льне економ≥чне
житт¤; набувати певноњ чисельност≥, не обов'¤зково дуже великоњ (наприклад,
народи м≥к-родержав), але б≥льшоњ, н≥ж проста
асоц≥ац≥¤ ≥ндив≥д≥в усередин≥ держави; мати бажанн¤ бути ≥дентиф≥кованим ¤к
народ, хоч окрем≥ члени можуть цього не хот≥ти.
“ерм≥н Ђнац≥ональна меншинаї не маЇ ч≥тко визначеного
юридичного статусу. ѕ≥д ним, ¤к правило, розум≥ють етн≥чну групу, ¤ка не Ї
кор≥нним етносом, але члени ¤коњ Ч громад¤ни нац≥ональноњ держави Ч мають певн≥
етнокультурн≥ (мовн≥, рел≥г≥йн≥, звичаЇв≥) особливост≥! намагаютьс¤ њх виразити
через в≥дпов≥дн≥ соц≥альн≥ ≥нститути.
≈тнонац≥ональн≥ конфл≥кти Ч це конфл≥кти м≥ж нац≥ональними державами,
окремими етносами, етн≥чними групами з приводу захисту прав своњх
сп≥вв≥тчизник≥в, приЇднанн¤ њх до ≥сторичноњ територ≥њ, здобутт¤
адм≥н≥стративно-територ≥альноњ автоном≥њ або нац≥ональноњ незалежност≥,
розпод≥лу влади, престижу ≥ матер≥альних ресурс≥в. ” науков≥й ≥нтерпретац≥њ етнонац≥ональних конфл≥кт≥в ≥ зародженн¤ нац≥ональних рух≥в
можна вид≥лити концепц≥њ внутр≥шнього колон≥ал≥зму, етноцистську
≥ неоетноцистську, що поЇднуЇ риси двох попередн≥х.
ѕредставники концепц≥њ внутр≥шнього колон≥ал≥зму ћ.’ехтер ≥ “. Ќейрн, використовуючи
марксистську методолог≥ю, причини виникненн¤ нац≥ональних рух≥в по¤снювали
економ≥чними чинниками. «а ц≥Їю концепц≥Їю, нер≥вном≥рн≥сть розвитку
кап≥тал≥зму породжуЇ нер≥вном≥рний розпод≥л матер≥альних ресурс≥в м≥ж
розвинутою центральною етн≥чною групою ≥ в≥дсталою перифер≥Їю, що породжуЇ в
останньоњ почутт¤ етн≥чноњ сол≥дарност≥ в боротьб≥ за своњ економ≥чн≥ ≥нтереси.
¬≥дчуваючи хитк≥сть такоњ позиц≥њ, автори ц≥Їњ концепц≥њ допускали також
можлив≥сть боротьби високорозвинутоњ перифер≥йноњ
групи у в≥дсталих великих державах.
—туп≥нь груповоњ етн≥чноњ сол≥дарност≥ залежить, на думку
ћ. ’ехтера, в≥д обмеженого доступу њњ член≥в до
розпод≥лу матер≥альних благ, а також можливост≥ приЇднанн¤ до ≥нших груп, щоб
реал≥зувати власн≥ життЇв≥ ц≥л≥. “ака ситуац≥¤ породжуЇ залежн≥сть людини в≥д
групи, змушуЇ ч≥тко п≥дпор¤дковуватис¤ груповим ≥нтересам, оск≥льки життЇв≥
блага њњ забезпечуютьс¤ груповою належн≥стю.
ѕроти концепц≥њ внутр≥шнього колон≥ал≥зму виступили
представники етноцистського напр¤мку. “ак, ≈. —м≥т
п≥дкреслюЇ, що ц¤ концепц≥¤ не даЇ в≥дпов≥д≥ на три запитанн¤: по-перше, ¤кщо
головною причиною нац≥онал≥зму Ї ≥ндустр≥альний розвиток, то чому в ”ельс≥ в≥н
виник лише у 60-х роках, а не ран≥ше; по-друге, етн≥чний нац≥онал≥зм виникаЇ у
тих крањнах (наприклад, у —х≥дн≥й јфриц≥ на злам≥ XIXЧXX ст.), ¤к≥ ще не
дос¤гли ≥ндустр≥альноњ стад≥њ розвитку; по-третЇ, ¤кщо соц≥альне незадоволенн¤
у пригноблених рег≥онах набуваЇ етн≥чного зм≥сту, то чому це не в≥дбулос¤ у
≥нших рег≥онах, наприклад на п≥вн≥чному сход≥ јнгл≥њ чи п≥вдн≥ ≤тал≥њ.
—утн≥сть нац≥ональних рух≥в ≈. —м≥т вбачаЇ не в
економ≥чних, а в етнокультурних чинниках, зокрема у нац≥ональному ≥деал≥, ¤кий,
на думку ≈. —м≥та, передбачаЇ в≥ру в те, що вс≥, хто маЇ сп≥льну ≥стор≥ю ≥
культуру, прагнуть бути самост≥йними, об'Їднаними на своњй батьк≥вщин≥.
Ќац≥ональний ≥деал м≥стить так≥ елементи, ¤к мр≥¤, культура, сол≥дарн≥сть ≥
пол≥тика.
≤нш≥ представники ц≥Їњ концепц≥њ (ƒ. отце,
Ѕ. јндерсон, ј. ќрридж) стверджували, що, по-перше, етн≥чн≥сть грунтуЇтьс¤ на таких
основних елементах, ¤к мова, рел≥г≥¤, династична держава; по-друге, етн≥чна
≥дентичн≥сть значно б≥льше, н≥ж ≥нш≥ ≥дентичност≥, даЇ людин≥ почутт¤ власноњ
г≥дност≥, безпеки, щаст¤ й над≥њ на майбутнЇ; по-третЇ, прагненн¤ до
нац≥онального самовизначенн¤ пов'¤зуЇтьс¤ з в≥рою людей у можлив≥сть дос¤гти
кращого житт¤ сп≥льно з тими, хто близький за певними культурними ц≥нност¤ми;
по-четверте, економ≥чн≥ й пол≥тичн≥ в≥дм≥нност≥ сам≥ собою не спричин¤ють
нац≥ональних рух≥в, вони лише посилюють њх на фон≥ етнонац≥ональних
прагнень.
р≥м названих, у зах≥дн≥й соц≥олог≥њ викристал≥зувавс¤
напр¤м, ¤кий намагаЇтьс¤ по¤снити причини нац≥ональних рух≥в економ≥чними,
етнокультурними ≥ психолог≥чними чинниками. ¬изначний представник цього напр¤му
ƒж. –отшильд по¤снюЇ причини нац≥ональних рух≥в Ђпол≥тизац≥Їю етн≥чност≥ї, тобто перетворенн¤м њњ з психолог≥чноњ,
культурноњ та соц≥альноњ величини у пол≥тичну з метою збереженн¤ специф≥чних
етнокультурних рис. јле цих етнокультурних рис недостатньо, на думку ƒж.
–отшильда, дл¤ моб≥л≥зац≥њ етносу в пол≥тичну сп≥льноту. ƒл¤ цього потр≥бна,
по-перше, ел≥та, ¤ка маЇ певн≥ (рел≥г≥йн≥, економ≥чн≥, соц≥альн≥ та пол≥тичн≥)
≥нтереси ≥ здатна моб≥л≥зувати етн≥чну групу в орган≥зований рух; по-друге,
суперництво м≥ж ел≥тами через пор≥вн¤но обмежений доступ до розпод≥лу ресурс≥в,
ц≥нностей ≥ влади в сусп≥льств≥.
ƒж. –отшильд розкриваЇ зв'¤зок процесу пол≥тизац≥њ етн≥чност≥ з процесом модерн≥зац≥њ, ¤коњ зазнають ¤к
сучасн≥, так перех≥дн≥ сусп≥льства. ћодерн≥зац≥¤ посилюЇ соц≥альну моб≥льн≥сть,
а також нер≥вн≥сть, що спонукаЇ етн≥чну групу вступати у конкуренц≥ю за владу,
статус ≥ добробут. ћодерн≥зац≥¤ спри¤Ї також ви¤ву г≥бридноњ тенденц≥њ, ¤ка
пол¤гаЇ в одночасному проникненн≥ в етн≥чну групу ун≥версальноњ культури ≥
посиленн≥ етнопол≥тичноњ сол≥дарност≥.
ƒж. –отшильд доводить тезу, що психолог≥чна в≥дчужен≥сть
людини, зумовлена процесами технократичноњ
рац≥ональност≥, породжуЇ в н≥й потребу через етн≥чну належн≥сть подолати процес
знеособленн¤ ≥ розпаду. ѕр≥оритетн≥сть етн≥чних рис над сусп≥льно-класовою й
≥ншими видами ≥дентичност≥, на думку ƒж. –отшильда, зумовлена сильними
психолог≥чними рисами, ¤к≥ глибоко пронизують п≥дсв≥дому структуру особистост≥.
≈. √≥дденс вважаЇ, що вивчаючи
нац≥онал≥зм, потр≥бно враховувати його пол≥тичний характер (асоц≥юванн¤ з
нац≥Їю, державою); зв'¤зок з промисловим кап≥тал≥змом, ¤кий виражаЇтьс¤ у
р≥зних класових в≥дм≥нност¤х; психолог≥чну динам≥ку; особливий символ≥чний
зм≥ст.
ƒж. Ѕрейл≥ п≥дкреслюЇ, що
соц≥ально-економ≥чн≥ ≥нтереси присутн≥ у нац≥ональному рус≥, ¤к ≥ в будь-¤кому
≥ншому пол≥тичному процес≥. ќднак, вважаЇ в≥н, нац≥онал≥зм Ї не ст≥льки
реакц≥Їю на економ≥чне гнобленн¤, виразом ≥нтерес≥в етносу чи ≥нтерес≥в класу,
ск≥льки задоволенн¤м ≥нтерес≥в пол≥тичноњ опозиц≥њ, ¤ка, у¤вно репрезентуючи
≥нтереси нац≥њ проти ≥снуючоњ держави, торуЇ соб≥ шл¤х до влади.
ќтже, за ƒж. Ѕрейл≥,
нац≥ональний рух Ч це не ви¤в прагненн¤ нац≥њ до самост≥йност≥, а ≥нструмент
ефективноњ пол≥тики пол≥тичноњ ел≥ти, ¤ка з допомогою нац≥онального прагне задов≥льнити владн≥ амб≥ц≥њ.
ѕроблеми державотворенн¤ та нац≥отворенн¤ в
сучасн≥й ”крањн≥ в св≥тл≥ пол≥толог≥чноњ спадщини ¬.Ћипинського
—учасний стан державотворенн¤ й нац≥отворенн¤
в ”крањн≥ супроводжуЇтьс¤ гострими кризовими ¤вищами. «а останн≥ три роки,
особливо п≥сл¤ Упомаранчевоњ революц≥њФ
значно посилилас¤ боротьба м≥ж г≥лками влади й конкуруючими ел≥тами. —воЇр≥дним
катал≥затором цих процес≥в стала пол≥треформа.
’арактеризуючи сучасну ситуац≥ю в ”крањн≥, ћ.–озумний
визначаЇ њњ ¤к Устан перманентноњ невизначеност≥Ф,
дл¤ ¤кого притаманна дезор≥Їнтован≥сть населенн¤ [1].
ѕевними пол≥тиками почала роз≥груватис¤ карта розколу
”крањни на —х≥д ≥ «ах≥д, автоном≥зац≥њ окремих рег≥он≥в, наданн¤ рос≥йськ≥й
мов≥ другоњ державноњ.
†2. «азначен≥
проблеми державо- та нац≥отворенн¤
мали своњ паралел≥ в ≥стор≥њ ”крањни. «окрема, њх можна було спостер≥гати в
пер≥оди ’мельниччини та –уњни (середина ≥ друга половина ’”≤≤ ст.) ≥ особливо в
пор≥вн¤но недавн≥ часи Уукрањнськоњ революц≥њФ 1917-1920 рр. ќбТЇктивне й наукове осмисленн¤
урок≥в цих под≥й було б корисним дл¤ нин≥шн≥х украњнських пол≥тик≥в.
†3. ” цьому план≥
заслуговують на увагу роботи ¬.Ћипинського - в≥домого
украњнського ≥сторика й пол≥толога початку ’’ ст. ” р¤д≥ своњх ≥сторичних
роб≥т, зб≥рнику У« ≥стор≥њ ”крањниФ та монограф≥њ У”крањна на перелом≥Ф, в≥н
анал≥зував под≥њ ’мельниччини, а в пол≥толог≥чн≥й прац≥ УЋисти
до брат≥в-хл≥бороб≥вФ осмислив досв≥д украњнських
под≥й 1917-1920 рр.
†4. ќсмисленн¤ це
зд≥йснювалос¤ в дещо нетрадиц≥йному дл¤ украњнськоњ сусп≥льно-пол≥тичноњ думки
план≥. ¬.Ћипинського важко в аспект≥ ментальному й
культурному в≥днести до Утрадиц≥йних украњнц≥вФ. ¬ихований у традиц≥¤х польськоњ культури, в≥н,
швидше, дививс¤ на украњнськ≥ проблеми Упольськими очимаФ, часто звертаючись до пол≥тичних надбань польських
консерватор≥в.
†5. ¬.Ћипинський в≥дмовивс¤ в≥д УнародницькогоФ
погл¤ду на сусп≥льно-пол≥тичн≥ проблеми, ¤кий був притаманий
б≥льшост≥ представник≥в тогочасного украњнського нац≥онального руху, ≥ звернув
увагу на роль ел≥ти та творених нею державних структур у нац≥отворенн≥.
†6. Ќезважаючи на
певну попул¤рн≥сть ≥дей ¬.Ћипинського у 20-30-их рр.
’’ ст., а також на зор≥ незалежност≥ ”крањни, важко сказати, що вони знайшли
достатнЇ осмисленн¤, а тим б≥льше сприйн¤тт¤ представниками украњнськоњ
≥нтел≥генц≥њ й пол≥тичними д≥¤чами.
†7. “им не менше,
р¤д ≥дей ¬.Ћипинського видаютьс¤ на сьогодн≥шн≥й день
актуальними й вартими уваги пол≥тик≥в. ÷е передус≥м ≥де¤ територ≥ального
патр≥отизму, ¤ка могла б допомогти зн¤ти певн≥ рег≥ональн≥ протир≥чч¤ м≥ж
—ходом ≥ «аходом, м≥ж етн≥чними украњнц¤ми й неукрањнськими етн≥чними групами,
що проживають в нин≥шн≥й ”крањн≥. “акож на увагу заслуговують погл¤ди ¬.Ћипинського на роль ел≥ти та церкви в нац≥отворенн≥.